top of page

НОВИЙ СВІТОВИЙ ЛАД – ЕЛЕКТРОННА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Розглядається проблема формування нового соціального укладу – електронної цивілізації на основі використання нових мережевих інформаційних технологій. Пропонується вирішення кризових проблем шляхом непреривної освіти населення, формування нових форм економіки, політичних технологій, управління країнами.

 

 

Какічев С. В.,   Ліщитович Л. І.

З М І С Т

 

        ВСТУП     .           .           .           .           .           .           .           .           .

 

1.       ПІДКАЗКИ  ЛІДЕРАМ  МИНУЛОГО .           .           .           .           .           .          

1.1.     Потрібен багатовимірний менеджмент      .           .           .           .           .           .

1.2.    Проблеми оптимізації           .           .           .           .           .           .           .           .

1.3.    Новий тип мислення – «проектний»          .           .           .           .           .           .

1.4.    Ділова розвідка          .           .           .           .           .           .           .           .           .

1.5.    Віртуалізація як новий шлях керування розвитком         .           .           .           .

1.6.    «Інтелектуальна» логістика  .           .           .           .           .           .           .

1.7.     Антикризова політика          .           .           .           .           .           .           .           .

1.8.     Аутсорсінг      .           .           .           .           .           .           .           .           .           .

1.9.     Примус до інновацій або інновації без примусу   .           .           .           .          

1.10.    Від футурології до повсякденної реальності         .           .           .           .           .

1.11.     Глобальні підприємства «з нуля»   .           .           .           .           .           .          

 

2.        ПІДКАЗКИ  ДЛЯ  ДІЮЧИХ  ЛІДЕРІВ          .           .           .           .           .           .          

2.1.      Політика як продовження економіки або   економіка як продовження політики

2.2.    «Зелений» політменеджмент  .           .           .           .           .           .           .          

2.3.     Як перестати бути заручниками неправильних цілей і даних.     .           .          

2.4.     Різні революції .           .           .           .           .           .           .           .           .

2.5.     Технологія боротьби з міфами          .           .           .           .           .           .          

2.6.     Від «великих даних» за допомогою «розвідницького аналізу» до нових знань.

2.7.    «Керування» глобальними ризиками .           .           .           .           .           .

2.8.     Управління  змінами  – управління  майбутнім      .           .           .           .          

2.9.     Безперервний реінжиніринг стратегій         .           .           .           .           .           .          

3.        ПІДКАЗКИ  ЛІДЕРАМ  МАЙБУТНЬОГО       .           .           .           .           .           .          

3.1.      Е-праця  як «гробар приватної власності» і творець інтелектуальної ноосфери

3.2.     Чи  є  шляхи  виходу  з  низки  криз?             .               .               .               .               .               .               .

3.3.     Новий тип суспільності  –  е-громадянин  та  е-еліта               .               .               .               .               .

3.4.     Загальногромадянська е-мережа, «хмарна» та за«хмарна» демократія, як паралельна надвлада

3.5.     Особливості та парадокси  нового   е-соціуму: у якому напрямку піде людство? .      .               .

3.6.     Постринкова економіка як домінанта нової е-економіки       .               .               .               .

3.7.      Ребрединг і реінжиніринг загальногромадянської е-мережі. «Хмарна» демократія   другого покоління           .           .           .           .           .           .           .           .           .

3.8.     Україна на зламі суспільного ладу та завдання нового е-суспільства.            .               .              

3.9.     Глобальний е-соціум як інститут глобальної е-демократії. «Хмарна» демократія третього покоління           .           .           .           .           .           .           .           .

3.10.   Економізована  демократія  і  як з нею боротися    .           .           .           .           .

3.11.    Від хаосу  до  порядку .           .           .           .           .           .           .           .          

3.12.   Капіталізм і його парадигма  «капіталізації людських цінностей»          .           .          

 

ЗАКЛЮЧЕННЯ          .           .           .           .           .           .           .           .           .          

 

Список скорочень

АСУ – автоматизовані системи управління

ВВП – внутрішній валовий продукт

ВД – великі дані

ВНЗ – вищий навчальний заклад

ВПК – військово-промисловий комплекс

ГІС-ДЗЗ –  Глобальні інформаційні системи дистанційного зондування землі

ДН – дистанційне навчання

ДО – дистанційна освіта

ЖКГ – житлово-комунальне господарство

ЗМІ – засоби масової інформації

ЕРПІ-системи – сучасний різновид АСУ

ERP – Enterprise resource planning

КМУ – кабінет міністрів України

Moodle – Modular Object-Oriented Dynamic Learning Environment. (Модульне об’єктно-орієнтоване динамічне навчальне середовище).

ТНК – транснаціональні корпорації

СУБД – системи управління базами даних

ЦУП – центр управління польотами

П Е Р Е Д М О В А

 

Людство все більше стикається з фактом та приходить до висновку, що найбільш поширений на планеті соціальний уклад – ринковий капіталізм – доживає останні роки через спотворення ринкових принципів, узурпацію права контролю глобальних фінансових потоків певною групою осіб та внаслідок швидкої розбудови інформаційних суспільств у багатьох країнах. Намагання країн «золотого мільярда» врятувати старі порядки не дають результатів – глобальні кризи вже стали перманентними. Подальше існування людства в умовах швидкого вичерпування базових природних ресурсів при продовженні несамовитого пошуку все нових задоволень певною частиною населення стає можливим лише за умови оперативного перезавантаження індивідуальної, соціальної та планетарної свідомості. Прогресивна частина людства вже активно шукає шляхи відвернення цієї глобальної загрози шляхом розбудови принципово нового соціального укладу – Ноосфери.  

Україна, де майже 100 років тому перший президент Української академії наук Володимир Іванович Вернадський вперше прийшов до потреби розбудови на планеті нового глобального укладу – Ноосфери – має історичне право і обов’язок включитися у цей процес порятунку планети. Населення нашої країни, яке дуже болісно відчуло запровадження в наше господарювання і культуру глобального капіталізму, активно шукає нові основи свого соціального укладу: вже існують десятки проектів нової Конституції України, на місцях почався рух створення самоуправних громад без підпорядкування державній владі, надто багато українців, особливо молодь, тікають з Батьківщини, масово почали створюватися надто екстремістські угрупування тощо. І все це без будь-якого наукового обґрунтування, освітнього забезпечення та в умовах перманентного воєнного конфлікту на нашій території. Як освітяни з великим досвідом можемо стверджувати, що одним з найбільш потрібних і дієвих заходів сьогодні має стати організація масової безперервної освіти всього населення, що дасть змогу вчасно перезавантажити свідомість. А починати слід з наших лідерів.

Саме тому українські вчені і викладачі повинні переходити до активних дій, поки ще не пізно. Слід починати передавати новітні і корисні знання всьому населенню нашої країни для активного розвитку кожної людини з метою побудови життєздатного процвітаючого оновленого суспільства. На жаль, в умовах світового інформаційного вибуху, дуже багато українців отримують через ЗМІ та від всіляких спецслужб шкідливу зомбуючу інформацію, яку населення не здатне розумно фільтрувати через відсутність ґрунтовних базових знань реальних природних, перш за все соціально-економічних процесів на планеті і в Україні. Замість ганебної брехні зі штабів олігархів та густого релігійного туману нам потрібно передати українцям новітні знання про оптимальний розвиток Природи і шляхи до світлого майбутнього людства  –  Ноосфери – суспільства знань та праці.

 

Президент Відкритого міжнародного

Університету розвитку людини «Україна»,

академік, професор, д. т. н. П.М. Таланчук

 

 

Невже нашому народу відведена роль маленьких

роботів для обслуговування світової цивілізації,

невже вся героїчна наша історія не доводить,

що ми здатні на більше ?

 

ВСТУП

 

Сьогодні людство в черговий раз вступило в епоху кардинальних змін головних основ своєї життєдіяльності. Якщо попередні глобальні зміни торкалися освоєння нових видів Речовини або Енергії, то зараз головною проблемою стала третя фундаментальна складова Природи – Інформація. Лише та частина людства, яка навчиться жити в умовах інформаційного вибуху, що породив принципово нові загрози, але й надав принципово нові можливості, зможе продовжити прогресивний розвиток населення планети Земля, яке, за висновками науки, є найбільш розвиненою, досконалою та, одночасно, найбільш відповідальною частиною Всесвіту.

Як українцям не опинитися на узбіччі світового прогресу, не стати слухняним «набожним» обслуговуючим персоналом спочатку населення передових країн, а потім і їх комп’ютерних роботів?

Автори даної монографії вбачають один з надійних шляхів уникнути такого страшного майбутнього – це добитися справжньої комп’ютеризації країни та організувати масове безперервне навчання всього населення основам побудови нової Ноосферної цивілізації. Саме українці мають тверде історичне право, як нащадки першого Президента Академії українських наук В.І. Вернадського, одними з перших виступити всім народом з такою глобальною ініціативою.

Досвід авторів говорить, що для організації масового навчання всього населення, яке називають безперервним навчанням, перш за все треба працювати з місцевими лідерами, що мають стати вчителями для свого оточення. Тому дана монографія складена з трьох частин, що включають поради трьом типам активних співвітчизників, які можуть стати лідерами у розбудові своєї країни.

Перший набір пояснень, визначень та порад пропонується людям, що вже були в корпусі директорів у старій системі господарювання, як радянській, так і пострадянській. Для підсилення їх авторитету сьогодні пропонуємо декілька порад-параграфів, де наводимо передові погляди та відомі технології, які слід впроваджувати в Україні. Зокрема, про потребу багатовимірного менеджменту, про відповідні проблеми оптимізації та нового типу мислення – «проектного», також пропонуємо ознайомитися з елементами ділової розвідки та віртуалізації як нового шляху керування розвитком. Також лідерам минулих часів нагадуємо про потребу використання «інтелектуальної» логістики, знайомимо з основами антикризової політики та аутсорсінгу, розглядаємо проблеми примусу до інновацій або інновації без примусу, шляхи від футурології до повсякденної реальності, та можливості створення глобальних підприємств «з нуля».

Для діючих сьогодні лідерів пропонуються більш нові погляди та технології, які ще мало відомі в нашій країні. Зокрема, розглядаються політика як продовження економіки або економіку як продовження політики, наводимо проблеми «зеленого» політменеджменту та як перестати бути заручниками неправильних цілей і даних, а також тут порівнюються різні революції та пропонується технологія боротьби з міфами.

Далі дамо поради щодо шляху від «великих даних» за допомогою «розвідницького аналізу» до нових знань та щодо можливостей «керування» глобальними ризиками, поради, як методами управління змінами управляти майбутнім, а також елементи безперервного реінжинірингу стратегій.

Для майбутніх лідерів порадимо звернути увагу та прийняти участь у розробці та впровадженні ще зовсім нових ідей та технологій, які стають можливими завдяки суцільній електронізації суспільства, коли комп’ютерні системи та Інтернет-мережа створюють принципово нові суспільні відносини постринкової економіки.

Зокрема, розглядається е-праця (електронна праця) як «гробар приватної власності» і творець інтелектуальної Ноосфери, також чи є шляхи виходу з низки криз та можливість створення нового типу суспільності: е-громадянина та е-еліти. Крім того, радимо вчасно звернути увагу на загальногромадянську е-мережу, «Хмарну» та «заХмарну» демократію як паралельну надвладу, а також на особливості та парадокси нового е-соціуму – у якому напрямку піде людство?

Далі пропонуються елементи постринкової економіки як домінанти нової е-економіки, також ребрединг і реінжиніринг загальногромадянської е-мережі та «Хмарну» демократію другого покоління.

Окремо згадаємо про роль України на світовому історичному зламі та завдання нового суспільства, також про глобальний е-соціум як інститут глобальної е-демократії та «Хмарну» демократію третього покоління.

Ще розглянемо жахи сучасної приватизованої демократії і як з нею боротися. Особливо цікавим для людей з густим релігійним туманом в голові будуть параграфи «Від хаосу до порядку» та про капіталізм і його парадигму «капіталізації людських цінностей».

Заключаємо книгу обґрунтуванням потреби і шляхів якнайшвидшої організації безперервної освіти в Україні і світі – це має бути нова потужна мега галузь, де люди мають знайти себе і своє майбутнє у суспільстві знань та праці замість лише пошуку все нових і нових самознищуючих задоволень.

Всі ці ідеї вже давно пропонують передові і національно свідомі освітяни України, наприклад, численні праці М.П. Таланчука.

Для        одного з авторів нашої книги С. В. Какічева ця праця стала посмертним заповітом нашому народу. Як універсальному вченому, що виконував за своє життя безліч різноманітних проектів з автоматизації великих заводів та виборчих кампаній,  створення потужних ситуаційних центрів та Міжнародного академічного сенату тощо, бачити опускання нашого суспільства на 200 років назад у мракобісся середньовіччя було нестерпно – це спалило його великий мозок.

Сьогодні існує тверда впевненість, що його і наші зусилля не даремні, що ноосферне полум’я на планеті Землі вже не погасити!

Практично всі народи світу також починають рух до Ноосферного майбутнього через посилення освітнього процесу. Навіть отримав широке розповсюдження термін безперервна освіта (life-long learning). Маємо тверду надію щодо оперативної організації масової безперервної сучасної освіти як порятунку нашого талановитого народу – це має стати почесним завданням кожного, хто візьме у руки дану книгу. Також радимо ретельно письмово або у дискусіях з друзями відповісти на питання самоперевірки після кожного розділу книги.

Розділ 1

ПІДКАЗКИ   ЛІДЕРАМ  МИНУЛОГО

 

1.1.  Потрібен багатовимірний менеджмент

Минула епоха прямолінійних неспішних рішень, світ став все більш взаємозалежним, все більш інтегрованим і тому усе більш складним і більш нелінійним. Тому перед менеджерами всіх рангів повстали надзвичайної складності завдання: або в ритмі нової епохи навчитися нелінійно мислити та попереджати розвиток можливих негативних, як втім і позитивних подій, що при некомпетентному рішенні також можуть звести нанівець всі наявні колишні переваги, або упокоритися з низкою «катастроф», коли кожна минула буде підсилювати наступні (явище, відоме як «біфуркація»).

Все, що залишилося нам від радянських часів прямолінійного планування наших «успіхів від досягнутого», якщо раніше й не приводило до катастрофічних і миттєвих наслідків, то зараз, у нелінійну епоху розвитку навколишнього нас світу, може стати фатальним, оскільки загрожує відставанням уже не на п’ятирічку, а на цілую цифрову епоху. Не даремно багато футурологів призивають нас мислити зі швидкістю світла, оскільки в самий найближчий час нові цифрові технології зможуть надати нам такі можливості. З цієї причини сучасний менеджер повинен опанувати здатністю не тільки і не стільки управляти сучасним виробництвом, скільки мистецтвом управляти змінами у темпі змін навколишнього світу.

Що ж разючого могло відбутися на границі тисячоліть?  Невже міг так сильно зміниться матеріальний світ або невже так разюче змінився спосіб керування різними матеріальними процесами? Насправді змінилося відразу все: і системи керування матеріальними та іншими процесами, і уявлення про форми власності та вартості товарів, і зміст факторів виробництва, якими ми звикли керувати «як колись», незважаючи на безглуздості минулих рішень, змінилася навіть сама цивілізація, стаючи цифровою і змінивши свою парадигму розвитку і свої цінності. Основною причиною цього став новий, нами ж побудований, світ комп’ютерного розуму, який покликаний допомогти успішно розвиватися в нових умовах нелінійного розвитку цивілізації. Тільки тепер, в епоху інтелектуального відродження, завдяки потужним базам даних і знань та глобальним телекомунікаційним мережам типу Інтернет, ми зможемо знаходити найкращі рішення, спочатку перетворюючи навколишній світ віртуально, а вже потім, переконавшись, що наслідки наших рішень нешкідливі ні для навколишнього середовища, ні для наших майбутніх нащадків, поспішати з їхнім виконанням.

Перший дзвоник про те, яким буде наступний світ, пролунав нещодавно, коли відбувся міжконтинентальний обвал грошових валют, коли криза 17 серпня 1998 року змусила керівництво всіх державних і всіх комерційних структур на певний час забути про власні плани розвитку й перетворила їх в антикризових менеджерів в умовах нових «фінансових воєн». Стало зрозуміло, що в рамках неоліберального капіталізму, такі кризи  можуть виникати не тільки свідомо з чиєїсь деструктивної волі, але й самі по собі, подібно «ефекту появи метелика» через внутрішні вади старої ринкової економіки. Можна констатувати –  якщо компанія не управляється ефективно і науково, вона банкрут, спочатку віртуальний, а потім і матеріальний.

Перший крок на шляху ефективного управління, що підвищує «життєздатність» суб’єкта – це усвідомлення переваг «цифрового керування». Щоб ефективно управляти складними територіальними і господарськими об’єктами (будь то країна, місто, виробниче підприємство або комерційна компанія), сьогодні необхідно застосовувати «проактивні» (випереджувальні) методи керування, сучасні досягнення управлінської науки, бо, схоже, іншої альтернативи вижити вже не буде. Але, щоб успішно здійснювати випереджувальне керування необхідні технології, які дозволяють впроваджувати нові знання та поповнювати ними наш інтелектуальний депозитарій з використанням когнітивних і креативних методів дослідження. Що особливо важливо – нам необхідні нові цифрові технології також для реалізації цих нових цифрових рішень і нові цифрові інфраструктури (платформи), призначені для одночасного прийняття та виконання компетентних рішень у середовищі спеціально створених для цієї мети ситуаційних і ситуативних центрів. Незважаючи на схожість назв, ці обидва центри представляють різні концепції керування, а саме гомеостатичну («збалансовану») і мобілізаційну (або «антикризову»).

Підводячи підсумки, можна стверджувати, що сучасний менеджер повинен досконало володіти всіма трьома концепціями керування:

 – «випереджувальною», щоб заздалегідь презентувати концепцію нового «проривного» виробу, здатного формувати нові ринки;

– «мобілізуючою антикризовою», оскільки навіть перехід на новий виріб відповідно до концепції «руйнуючої» технології для конкретної галузі діяльності може означати керування по суті в штучно створеній кризовій ситуації, тому що маючи той самий ресурс необхідно випускати обидва вироби відразу, попередній старий, що приносить сьогоднішній прибуток, необхідний для реінвестування в новий виріб, і новий, орієнтований на перспективний «завтрашній» прибуток;

– «гомеостатичною» концепцією керування, яку можна передоручити цифровим аутсорсінговим центрам (власникам «Хмарних технологій»), оскільки вони можуть більш оптимально здійснювати «рутинні» операції за допомогою відомих ЕРПІ-технологій, практично в автоматизованому режимі.

  Учені давно звернули нашу увагу на ту обставину, що основа інтелектуальної діяльності – інформація має нову перевагу відносно інших матеріальних носіїв – вона не зникає при споживанні, не передається повністю при обміні, залишаючись в інформаційній системі і у розробника, і у користувача, тобто, в принципі, є неподільною. І що важливіше всього, якщо говорити про цифрові технології, існує принципова можливість узагальнення інформації у процесі одержання з наявної інформації її нової якості – метаінформації. І цей новий ресурс, на відміну від інших матеріальних ресурсів, практично невичерпний. Зростаюча роль інформації та інформаційних систем – це першооснова концепції побудови й формування нового «цифрового» суспільства, чия інфраструктура – «всепроникаючий інтелектуальний компьютінг».

Подібна трансформація суспільства, як побачимо далі, приведе до кардинального перетворення всіх типів суспільних відносин, у тому числі відносин до приватної власності та до влади. Відповідно стають зрозумілі причини та  актуальність повного перегляду класичної теорії організацій у тому виді, у якому вона була сформульована Ф. Тейлором, М. Фордом і А. Файолем, оскільки вона обмежувалася ідеями обміну лише у матеріальному світі. Створений розумом людини новий віртуальний світ нових цифрових можливостей, дозволяє по іншому співвідноситься з навколишнім матеріальним світом, попередньо програючи можливі рішення на віртуальних моделях, щоб передбачити не тільки локальні але, що важливіше всього, і цивілізаційні наслідки.

Такий інтелектуальний (когнітивний) розвиток людського суспільства призвів до об’єктивної необхідності перегляду всіх попередніх спрощених концепцій менеджменту. Тепер, у світлі сучасної ситуації, кожне підприємство можна представити у вигляді якоїсь інформаційної мережі, а працівників підприємства можна розглядати не як атоми деякого механізму, а як «інтелектуальні» молекули, як вузли, що формують «інтелектуальну» інформаційну мережу. У процесі виробництва між вузлами цієї мережі повинен відбуватися обмін інформацією, і повинні розвиватися такі інтелектуальні взаємодії, що обумовлюють саморозвиток усієї інформаційної мережі за рахунок внутрішнього формування нових знань як елементів метаінформації.  

Актуальність такого підходу пов’язана з концепцією формування і взаємодії нових, різних за типологією, центрів прийняття рішень, як локальних так і масштабних регіональних, які усе більше прямо пов’язані із великими і малими процесами самоорганізації. Але, оскільки будь-якій процес, що самоорганізується, у своїй основі є породження і результат відповідних біфуркаційних процесів у складі відповідно якісно нових технологій, то їх слід відрізняти від попередніх. Тому їх називають в літературі по різному – «руйнівними», «проривними», взагалі «інноваційними». Ми далі будемо їх називати «випереджувальними». У світлі сказаного природнім виглядає і наше припущення про те, що нові технології можуть розвиватися та удосконалюватися лише в умовах принципово якісно нових систем керування.

Якщо компанія, що сформувалася, концентрується тільки на вже існуючих продуктах, то за незрозумілими для неї причинами, вона зненацька виявляється не тільки аутсайдером на ринку, але й втрачає всі ринкові позиції, поступаючись ними тим, хто пропонує нові й більш інтелектуальні рішення, більш складні й тому більш прості з погляду використання технології. Звідси напрошується сам собою перший висновок – потрібний інтелектуальний моніторинг, що відслідковує і пропонує випереджувальні технології, здатні сформувати нові потреби ринку, іншими словами, нові ринки.  Як це не парадоксально звучить, потрібні нові технології, здатні обслуговувати потреби, які ще не зовсім сформувалися. Краще всього, якщо, разом із  впровадженням випереджуючих технологій самим формувати розуміння оптимальних потреб користувачів. Тут слід зауважити, що передові країни вже давно створили і дбайливо плекають науково-освітньо-виробничі кластери, які реально забезпечують інноваційний розвиток.

Нові продукти, що базуються на випереджувальних технологіях, як правило, дешевші, простіші й часто більш зручні у використанні, оскільки вони більш «інтелектуальні». Помічено також, що цільові ринки, що відповідають старим і новим продуктам, різняться так само як лінійний і нелінійний світи, це особливо помітно в перші дні становлення конкретної випереджувальної технології. Відповідно, це веде до того, що усередині однієї й тієї ж компанії виникає необхідність мати різні інфраструктури, щоб орієнтуватися на різні потреби в цих різних продуктах і на їхні відповідні ринки. Незважаючи на те, що «випереджуючі» час продукти звичайно простіші й дешевші, вони спочатку малоприбуткові відносно існуючих продуктів. Випереджувальні технології, звичайно, краще впроваджуються на більш нових і часто тому більш дрібних ринках.

Коли справа доходить до випереджувальних технологій, більшість правил, що стосуються колишніх технологій, виявляються зовсім неприйнятними. Сюди можна віднести як методологію та дані дослідження ринку, так і планування циклів розвитку та прогнозні оцінки прибутків і втрат тощо. Суть проблеми ще й у тому, що клієнти рідко знають і бажають тих вигід, які пропонує випереджувальна технологія. Як результат, компанії стикаються з тим, що дуже важко перерозподіляти ресурси, які потрібні для культивування випереджувальної технології, доти, поки їх клієнти не усвідомлять, що їм потрібний новий продукт. Єдиний поки знайдений вихід з подібної ситуації, це створення при пануючій фірмі автономної організації, ціль якої є створення нового і незалежного бізнесу на базі нової технології. Цю незалежну організацію необхідно фінансувати так, щоб це не приводило до конкуренції з фінансуванням, виділеним на підтримуючі продукти і це рефінансування повинне бути вільним, щоб його можна було направляти на найбільш важливий напрямок випереджувальної технології – пошук нових ринків! Ця нова організація не повинна обтяжуватися такою вимогою, як очікуваний прибуток. Найбільш прийнятний спосіб розвитку «випереджувальних» технологій – це створення національних інтелектуальних заповідників у формі технопарків і технополісів.

Існують також інші проблеми концептуального плану для випереджувальних технологій. Фірми, які першими виходять на нові ринки, що зароджуються, мають значну перевагу «першого ходу» у порівнянні з більш пізніми учасниками. Відомі численні приклади, коли провідні компанії ринку, які очікували, поки «дозріє» новий ринок, щоб потім здійснити великий стрибок на нову технологію, спізнювалися з необхідними укладеннями і потім «переплачували» мільярдні суми, обмежуючись незначними прибутками. Звідси зрозуміла перевага маленьких організацій, здатних більш оперативно відгукуватися на можливості росту на спочатку невеликому ринку.

Великі організації виявляють, що занадто важко сфокусувати адекватну енергію і таланти на невеликі ринки, навіть якщо логіка підказує, що одного разу вони можуть стати великими. Це ще раз доводить необхідність створення нових, невеликих організацій для розвитку та росту цих нових ринків.  Але перед тем, як вийти на новий ринок випереджувальних технологій, багато консервативних фірм вимагають дані про ринок, там де це практично неможливо здійснити, і тільки потім ухвалюють, як правило, невірні рішення, використовуючи нереальні фінансові показники про доходи і витрати, які фактично не можуть бути коректними.

Технології, що базуються на нових відкриттях, повинні аналізуватися не з погляду вартісних показників, а з погляду нових аспектів підвищення продуктивності, які відкриваються. Інвестування та керування в таких умовах змушують керівників розробляти множинні сценарії можливого ринку з можливістю множинних версій продукту. Перефразовуючи можна сказати, що перед будь-яким сучасним керівником завжди незмінна дилема, або вдосконалити вироби, орієнтуючись на вчорашні потреби основного ринку, або самостійно формувати нові продукти і ринки та створювати нові переваги для покупців.

Резюмуючи, можна стверджувати, що використання зворотного зв’язку зі споживачами – це гарний стимул для традиційних технологій і ніякий для випереджувальних. Інша особливість випереджувальних технологій – усе повинно стати іншим: і кваліфікація людей, і масштаби та графіки виробництва, і розміри прибутків та розмір ринку, і навіть терпимість до невдач по деяких напрямках, і нетерпимість до інших, іншими словами, все повинне бути іншим. Керівники, які не роблять загальну ставку лише на свою першу ідею, які залишають відкритими можливості для спроб, невдач, для швидкого навчання і нової спроби, можуть більш надійно досягти успіху у формуванні нових споживачів і відповідно нових ринків і технологій, які потрібні для ще більших доходів від випереджувальних інновацій.

Разом з тим, для втілення концепції «випереджувальних» технологій фірма збільшує частку невизначеності і відповідно ризиків, оскільки рішення, прийняті зараз, багато в чому будуть реалізовані тільки в майбутньому, коли і умови, і самі рішення можуть мати зміни самим неймовірним чином. Для підвищення поінформованості та зниження рівня невизначеності при прийнятті рішень завжди доводиться йти на додаткові відносні або істотні витрати, залежно від ступеня повноти і достовірності інформації. Це ще зв’язано з тим, що в сучасних системах керування (менеджменту) немає сенсу ставити експерименти в неконтрольованих умовах, у яких найбільш важливі аспекти до того ж не піддаються точному виміру.

Використання ж універсальних законів також малозастосовне, оскільки вони більш написані для «ідеалізованих, типових» об’єктів, а не реальних, що носять печатку унікальності, тому перевага, по-старому, віддається інтуїції, «прозрінню» та іншим, погано формалізованим оцінкам та судженням при прийнятті рішень. У діловій сфері подібні рішення пов’язані із проблемою ризику при виборі між альтернативами з високим прибутком при великому ризику та альтернативами з низьким прибутком, але за малих ризиків. Для осіб, що ухвалюють рішення, труднощі полягають саме в тому, щоб вдало вирішити, якою часткою можливих прибутків вони готові поступитися в обмін на підвищення впевненості в одержанні гарантованого прибутку.

Тому основне завдання управлінської науки при прийнятті подібних рішень з будь-якої сукупності (множини даних) витягти максимум інформації, щоб у процесі керування виробити такий адаптивний механізм, за допомогою якого фірма могла постійно перебудовуватися (реструктуризовуватися) з метою відшукання оптимальних зв’язків зі своїм довкіллям.

 

Питання самоперевірки:

1. Чому прямолінійне «планування від досягнутого» не працює в нелінійних умовах сьогодення?

2.  Чому впровадження випереджувальних технологій вимагає інноваційних методів керування – багатовимірного менеджменту?

3.  Чи бачите Ви елементи інтелектуального (когнітивного) розвитку людей Вашого довкілля як основи інноваційного розвитку нашого суспільства?

4.  Чи впроваджуєте Ви випереджувальні технології на Вашому підприємстві і що цьому заважає?

5.  Чи вірна теза: новий продукт вимагає нового ринку?

2.2.  Проблеми оптимізації

Оптимальне значення дійсне лише на певний час і для певного місця, тому люди постійно шукають оптимуми та розробляють все нові технології оптимізації. Для ілюстрації цієї думки наводимо графіки кількості задіяних людей у основних підгалузях енергетики та оптимальний прогноз задіяних мільйонів чоловік до 2050 року. На прикладі динаміки структури світової енергетики стає зрозуміла роль постійної оптимізації багатьох її параметрів, проте це реально не робиться через жахливі енергетичні війни. Точна інформація про запаси, видобуток та продаж енергоресурсів стала «військовою» таємницею, що дає шалені прибутки одним і горе, голод і холод багатьом іншим.

Крім товарів та послуг, що пропонуються на ринку, іншим важливим «продуктом», що використовується і виробляється будь-якою фірмою, є інформація про те, як їй слід удосконалити свою власну діяльність, оптимізувати своє виробництво, і це слід розглядати як «другий продукт» діяльності фірми. За своєю суттю процес керування означає прийняття рішень в умовах швидкої зміни подій. Трохи абстрагуючись, науковий менеджмент або науку керування (за своєю суттю ця наука лише народжується, робить свої перші кроки) можна розглядати як програму зменшення невідповідності між кроками керування і останніми досягненнями науки в конкретній предметній області. Для підвищення ефективності керування, при цьому зовсім не передбачається, що керівник повинен розбиратися в усіх тонкощах науки керування, а повинен бути здатним розробити сценарій загальної стратегії або, як тепер прийнято говорити, концепцію розвитку, доручивши розробку тактичних деталей досвідченим фахівцям з дослідження операцій (наукового керування), з тієї очевидної причини, що не всяке рішення має сенс піддавати вичерпному аналізу, що виконання ряду завдань може бути передовірене іншим, завдяки чому у керівника залишається більше часу для розв’язання завдань, які може розв’язати тільки він сам.

Важливе значення для розуміння будь-яких дій щодо прийняття рішень має з’ясування методів, за допомогою яких ухвалюється рішення, що спрощує картину навколишнього середовища, не спотворюючи суті явищ. Особи, що ухвалюють рішення,  розглядають існуючі проблеми у спрощеному вигляді, що робить ці проблеми «інтелектуально збагненними». Інформаційні здатності нашого мозку обмежують число альтернатив, кількість зв’язків, обсяг минулого досвіду тощо, тобто все, що може стати об’єктом свідомої діяльності.  Ключем до визначення потрібної поведінки в ситуації вибору є розуміння концептуальної моделі, що використовується для спрощення нескінченно складної фактичної ситуації і приведення її до виду, що піддається обробці.

Для такого спрощення може виявитися корисним один з наведених нижче способів:

  • звернення до «емпіричного правила»;

  • звертання до системи категорій. Часто для віднесення рішення до певного широкого класу застосовуються категорії загального плану;

  • нехтування малозначущими величинами. Спрощення може бути досягнуте шляхом обмеження розгляду тільки тих факторів, які найбільш легко виміряються або є найбільш «відчутними»;

  • пристосування до найближчого обрію планування;

  • нехтування ризиками, коли організація стає настільки великою, що може бути корисним використати поділ праці (і відповідальності) в області ухвалення рішень.

Мабуть однією з найбільш важливих причин, через що керівники рідко оперують із ризиком у явній формі, є недостатність засобів мови, на якій це можна було б виразити. Щоб перетворити міркування в операційну форму, треба мати у своєму словнику поняття ймовірності, що є саме тим засобом, за допомогою якого наука робить поняття ризику операціональним. Саме тому наука керування розробляє концептуальні структури у вигляді математичних моделей, що дозволяють систематично вивчати питання, пов’язані із прийняттям комплексів рішень. Завдяки цьому наука керування створює основу для відфільтровування перешкод при сприйнятті та аналізу досвіду і для виявлення певного концептуального порядку в складних ситуаціях. Наука виходить при цьому із припущення, що чим більше проблем, що виникають при прийнятті рішень, які керівник може сформулювати в явній формі, тем менше їхнє число він повинен тримати в голові в неоформленому вигляді і, отже, тем менше буде потреба у спрощенні проблеми, що виникла в його концептуальній схемі.  

Однієї з функцій науки керування є розширення меж інтуїції керівника, коли він коливається у виборі рішення через новизну або складність проблеми. Відомо, що при прийнятті складних рішень не всі вміють на достатньому рівні дисциплінувати свій розум за законами логіки та відповідно до змісту їх минулого досвіду. Основні труднощі тут, мабуть, полягають в тому, що процеси сприйняття, пригадування і обмірковування аж ніяк не вільні від впливу з боку людських потреб і бажань. Із цим тісно зв’язана ситуація, коли інтуїція підводить до рішень послідовними етапами, які не цілком усвідомлюються й не виражені в явному виді, і коли виникає бажання перевірити обґрунтованість таких рішень, тобто з’ясувати, чи не засновані вони на упередженості мислення, на помилковій логіці або на ігноруванні попереднього досвіду.

Однією із самих суттєвих потреб є, безсумнівно, потреба у визначеності.  Звичайно, ніколи не вдасться позбавити керівника від необхідності жертвувати одними цілями заради здійснення інших. Рідко вдається знайти такі шляхи, які наближали б керівника одночасно до всіх його цілей. Однак можна спробувати допомогти, щоб ухвалювалося рішення шляхом з’ясування зв’язків між різними його цілями. Іноді можна допомогти йому більш чітко усвідомити можливі компроміси між рішеннями, що обіцяють високі прибутки за великих ризиків або малі прибутки за незначних ризиків.

Фахівці науки керування не можуть повністю позбавити керівника від усієї наявної невизначеності, але вони можуть продемонструвати, яких переваг може очікувати той, хто прикладе зусилля для внесення чіткості і логічності в процеси підготовки рішення. Лише вказавши на можливі вигоди, наука керування дає особі, що ухвалює рішення, основу для рішення питання про те, які з його проблем дійсно достатньо важливі. Керівникові слід мати на увазі, що фахівці науки керування зовсім не мають наміру зневажати його досвід і інтуїцію, а скоріше розглядають їх як первинні вхідні дані. Вони не збираються нав’язувати йому свої переваги, а прагнуть лише допомогти йому діяти більш послідовно, виходячи з тієї системи переваг, яка склалася у нього або в його організації.

Сьогодні, при прийнятті рішень в галузі керування, природно використовувати неформальний і якісний спосіб мислення, який цілком виправдовує себе у простих випадках. Проте, у складних ситуаціях він уже непридатний. Наука керування вказує, що впоратися зі складністю можна лише тоді, коли ми переходимо, від «природніх» неформальних якісних процесів мислення до формалізованих, кількісних, хоча, на жаль, трохи неприродних способів формування рішень.

Більшість організацій і їх інформаційні системи утворювалися в результаті досить тривалого процесу розвитку і лише іноді є результатом свідомого проектування або спроб корінної раціоналізації. При цьому, виникаючі час від часу кризи в роботі фірми усувалися шляхом проведення «реорганізацій». Встановлення у фірмі ЕРПІ-системи (сучасного різновиду АСУ) може дати привід для більш-менш ретельного вивчення джерел інформації і способів її використання у фірмі. Проте, набагато частіше така створювана система інформації, адаптивного навчання й прийняття рішень у фірмі є лише результатом адаптації до існуючої структури організації й розподілу в ній обов’язків. Коли вони змінюються, відповідно модифікуються й деякі аспекти інформаційної системи, інша ж їх частина просто зберігається, хоча й не виконує вже корисних функцій. Для більш ефективного використання пропонованого механізму інформаційного забезпечення, можливо, знадобиться перебудова самої організаційної структури. У розглянутій нами проблемі особливо важливо мати на увазі наступне:

  • рідко хто починає проектувати організацію або інформаційну систему для потреб керівництва «з нуля». Набагато частіше мова йде про внесення невеликих змін у вже існуючу структуру великої організації;

  • зусилля, затрачувані на проектування, імовірно, найбільш продуктивні, коли вони пов’язані з рішенням важливих для фірми проблем, які часто зустрічаються в її роботі, що гарантує ретельну раціоналізацію й «стандартизацію» процедур;

  • у багатьох випадках труднощі і витрати, пов’язані із проведенням ретельного аналізу, стають непомірно великі…

В усіх таких випадках рекомендується не покладатися на інтуїцію або метод проб і помилок, а використовувати створені для цих цілей програмні вироби на зразок «АРІС», що дозволяють систему епізодичного проектування бізнес-процесів автоматизувати, саме проектування зробити цілеспрямованим і тому менш експериментальним, а також розробляти більш погоджені стратегічні сценарії та інформувати про них всю компанію, для того, щоб кожний співробітник міг діяти на основі цього сценарію, не дозволяючи виникати ситуаціям, що вимагають оперативного втручання.

Використання системи АРІС продукує рішення, які прийняті на основі відповідної бази знань, що дозволяє не тільки сформувати стратегічну схему, з якої зрозуміло, які цілі поставлені та як їх досягти, а також наскільки усі вони погоджені між собою.  Можна буде також визначити, які процеси розвиваються успішно, а які вимагають змін, у такий спосіб організація зможе збільшити прибутковість, одночасно управляючи загальними ризиками, незважаючи на постійні зміни. Додаткові переваги – можливість легко здійснювати комунікації й змінювати стратегії, що дозволяють збільшити ефективність операцій, підвищити доходи акціонерів і добитися кращої віддачі на акцію.  Класичні ЕРПІ писали довго й до моменту завершення вони, найчастіше, суттєво «відстають від часу». Інструментарії типу АРІС не тільки скорочують строки розробки, але й роблять замовника своїм «співучасником». Замовник зможе постійно бачити еволюцію системи та зможе вчасно вносити необхідні зміни у вимоги і вихідні моделі.

Інша важлива проблема промислових ЕРПІ – це невміння працювати зі слабо структурованою інформацією, важливою для прийняття більш зважених рішень, а також відсутність єдиного комфортного середовища для інтеграції даних (метаданих), процесів і додатків, у силу обмеженості пропонованих ринком комп’ютерних архітектурних і платформних рішень. Крім того, за умови фатальної обмеженості у засобах і тимчасових лімітах усього, все це змушує всіх, від рядового до головного конструктора систем керування, нехай це звучить іронічно, займатися екстремальним проектуванням, тому доводиться створювати адекватні системи керування за принципом збору конструктора ЛЕГО з усього, що є під рукою.

У сучасному світі для цих цілей розроблені досить потужні комп’ютерні системи, щоправда досить коштовні – сотні тисяч доларів. Наприклад, програмна платформа «Ensemble» («Ансамбль»), що розроблена фірмою «Intersystems», досить зручна для створення безшовної інтеграції і розвитку бізнесу та підключення принципово нових додатків (завдань). Крім того, «Ensemble»-платформа робить розробку власної ЕРПІ легеням для розробників, дозволяє поліпшити вже існуючі продукти та сприяє адаптації існуючого робочого процесу на основі браузера користувацьких інтерфейсів та панелей керування, заснованих на правилах бізнес-процесів без переписування коду.

Тут слід зауважити, що навіть програмісти середньої руки в стані створити власну ЕРПІ-систему за три – чотири місяці, вартість якої на порядок дешевше наявних на ринку готових систем ЕРПІ (де вам пропонують витратити кілька мільйонів доларів зі строком уведення в експлуатацію не менш року). Ще одна істотна перевага власної ЕРПІ, вам не потрібно знову запрошувати зовнішню організацію, якщо у вас змінилася номенклатура виробів, і знову платити додаткові аналогічні суми. Ви також одержите перевагу у швидкості функціонування всього програмного комплексу, оскільки він припускає використання відкритих і простих систем управління базами даних (СУБД), наприклад, «просунутої» пост-реляційної бази даних «Chache». При цьому, вам не потрібно експлуатувати 90 % «баласту» вбудованого в ЕРПІ потужної інформаційної системи «на всі випадки можливих застосувань» (від малих фірм та установ до великих банків).

Підкреслимо, що абсолютно невірним є твердження, яке навіюють «лобісти готових потужних ЕРПІ-систем», що є тільки один правильний спосіб, щоб розв’язати будь-яку проблему для будь-якого користувача. Різноманітність розв’язуваних завдань надзвичайно велика і створити універсальну систему, придатну для вирішення кожної з них практично неможливо.

 

Питання самоперевірки:

1.  Назвіть дієві способи спрощення задачі для полегшення її вирішення.

2.  Надайте характеристики сучасної науки керування.

3.  Що Ви знаєте про ЕРПІ-системи та їх приклади: АРІС та  «Ensemble»?

4.  Чи варто пробувати розробляти вітчизняні ЕРПІ–системи?

5.  То що головне для оптимізації керування?

 

3.3.  Новий тип мислення – «проектний»

Філософи стверджують, що все надійне нове створюється на головах і плечах попередників. Тільки ретельне врахування знань і практичного досвіду дозволяє будувати ефективно і швидко, для чого людство відпрацювало технології проектування.

Статистика стверджує, що близько 60 % робіт компанії або навіть конкретної людини відноситься до проектної діяльності. Що ж таке проект? Методологія проектного менеджменту розглядає його як тимчасове підприємство, яке створюється для одержання нового продукту або послуги. Головна особливість продукту проекту в його унікальності – не існує двох однакових проектів. Навіть якщо ви виконуєте типові проекти, вони будуть різнитися за вартістю, якістю, часом виконання, командою проекту, підрядниками тощо.

Методи проектного менеджменту, особливо зараз, можуть бути найбільш ефективними для рішення завдань в умовах криз, що посилюються, як інструмент антикризового керування, тому що проектний менеджмент має на увазі:

  • побудову єдиної методології дій і чітке розмежування відповідальності;

  • оперативний моніторинг і коректування не тільки цілей, але й стратегії відповідно до оперативної ситуації;

  • інтерактивне скорочення витрат і оптимізацію наявних ресурсів;

  • безперервну переоцінку й адекватне внесення змін у керуванні матеріальними і нематеріальними активами;

  • керування вимогами відповідно до ризиків;

  • керування в масштабі реального часу, на основі сценарного аналізу та відповідної аналітики.

Значний ефект в антикризовому керуванні за допомогою проектних технологій можна одержати, на ранніх стадіях кризи, коли не буде потрібно значних зусиль для відновлення стійкого стану підприємства. Завдяки впровадженню нових проектів, підприємство здатне суттєво підвищити власну конкурентоспроможність. У більшості компаній, навіть тих, де проекти вже давно увійшли в практику ведення бізнесу, їх реалізують інтуїтивно, без належної систематизації та формалізації. В останні 10–15 років такий підхід став недозволеним розкішем. Проектами потрібно займатися або професійно і систематично, або не займатися зовсім. Але не займатися зовсім сьогодні неможливо. При цьому, відому обережність потрібно проявляти стосовно інформаційних технологій, оскільки вони міняються так швидко, що неможливо розробити прийнятний план на тривалий строк. Навіть планування на три роки вперед може бути позбавлене всякого змісту. Наприклад, в інформаційних технологіях виправдані тільки 3 – 6-місячні проекти.

 Принагідно зауважимо, що проектний менеджмент – це зручний інструмент не тільки для ведення бізнесу, але й для політичних інновацій, для формування проектного середовища в різного роду соціальних і благодійних проектах, у соціальних мережах, а також для грамотної організації всіляких референдумів тощо. Проектувальники часто цитують відомий закон Лермана: «Будь-яку технічну проблему можна подолати, маючи досить часу і грошей»; і його наслідок: «Вам ніколи не буде вистачати або часу, або грошей». Щоб виправити подібну ситуацію і була розроблена технологія проектного менеджменту, щоб мати можливість забезпечити виконання робіт у строк, у рамках виділених коштів і засобів відповідно до технічного завдання.

Наука про керування проектами своїй появі зобов’язана військово-морським силам США в 50-х роках, коли був створений метод аналізу та оцінки програм PERT (Program Evaluation and Review Technique). Даний метод був розроблений корпорацією «Локхід» і консалтинговою фірмою «Буз, Аллен энд Гамильтон» для реалізації проекту розробки ракетної системи «Поларіс», що поєднував близько 3800 основних підрядників та включав понад 60 тис. операцій. Використання методу PERT дозволило керівництву програми точно знати, що потрібно робити в кожний момент часу та хто саме повинен це робити, а також імовірність своєчасного завершення окремих операцій. Керівництво програмою виявилося настільки успішним, що проект вдалося завершити на два роки раніше запланованого строку. Завдяки такому успішному початку даний метод керування незабаром став використовуватися для планування проектів в усіх збройних силах США. Методика відмінно себе зарекомендувала за умови координації робіт, виконуваних різними підрядниками в рамках великих проектів з розробки нових видів озброєння.

З того часу цей метод був суттєво модифікований і досяг рівня паралельного проектування систем, що включають більше тисячі різнорідних проектів з незначними витратами, що не перевищують кілька відсотків від вартості всього проекту. Саме таких коштів може бути достатньо, якщо скористатися послугами «Хмарних» технологій (Сloud Technology), що передбачає віддалену обробку та зберігання даних. При їх використанні не доведеться оплачувати вартість власних відповідних недешевих програмних та комп’ютерних засобів, а обмежитися лише їх орендою на певний строк. Проте ця порада корисна лише у випадку одноразового використання даних програмних засобів та за умови, що потрібна для них інформація не є вашою комерційною таємницею.

 Про важливість проектного менеджменту говорить та обставина, що недавно з’явився новий термін, відомий як проектоємність. Він символізує кількість проектів, які можуть одночасно виконуватися в компанії. Об’єднання співробітників у робочі групи за допомогою соціальних мереж дозволяє не тільки здійснити спільну роботу над проектами, але й оптимізувати спілкування за допомогою внутрішньої системи зв’язку, відомої як Інтранет. Використовуючи технології проектного менеджменту в цих групах можна буде не тільки вести тематичні обговорення, але й фіксувати їхні результати, а також ставити завдання та контролювати їхнє виконання. Місце проживання людини, завдяки такому нововведенню як Екстранет, тепер відіграє все меншу роль, тому що технологія індивідуальної роботи, або колективної роботи віддалено розподілених груп, дозволяє взаємодіяти незалежно від того, де перебуває людина.

Екстранет – це розширена (зовнішня) територія, призначена для колективного проектного простору для спільної (партнерської) діяльності співробітників і майбутніх покупців, які, завдяки Екстранет, одержують можливість «активно» брати участь у формуванні нового виробу або продукту, об’єднуючись із власне розробниками.  У такий спосіб стає можливою реалізація принципово нової концепції – єднання «індивідуального» і в той же час «масового виробництва». Це ще одна обставина, чим відрізняється нова е-економіка, економіка знань (сукупних знань і компетенцій) від колишньої («пасивної») класичної економіки. Екстранет – це розширений Інтернет для потреб ведення вашого бізнесу. Intranet / Extranet дозволяє співробітникам і партнерам компанії ефективніше управляти бізнес-процесами та у режимі «телероботи» дотримуватися єдиних стандартів.

  Оскільки нові технології забезпечують усе більшу «прозорість», це вимагає особливої уваги до процесу їх формалізації (особливо в питаннях використання конфіденційної інформації). Зокрема, «Хмарні» технології – це не тільки приклади розширення аутсорсінгу, але й спосіб усе більшої автоматизація бізнес-процесів. Конвергенція (взаємопроникнення) проектного і процесного менеджменту суттєво змінюють звичні алгоритми побудови організацій, наприклад, може бути об’єднано в рамках однієї посади відразу кілька функцій, наприклад, менеджера з маркетингу, менеджера з розвитку бізнесу та менеджера з продажу. Сучасна висока швидкість бізнес-змін приводить до необхідності ухвалювати безліч невідкладних рішень, які вимагають створення усе більш нових інструментів для керівників, але, якщо з інструментами не так вже й погано (іноді лякає надмірність їх модифікацій) і вони не так дорого коштують завдяки «Хмарним» технологіям, то часто виникають складності і проблеми з освоєнням нових технологій.

На жаль, у державі Україна за всю свою історію так і не сформовано стратегії власного національного розвитку, яка була б зрозуміла й прийнята більшістю населення. Тому керівництво не здатне займатися розвитком і впровадженням національних моделей і стандартів керування національними проектами, на відміну, наприклад, від Казахстану, де давно прийнята національна декларація загальнонаціонального проектного партнерства для ефективного державного керування.  Відомо також, що відповідно до державних вимог, кожен службовець уряду США повинен уміти користуватися програмними засобами керування проектами у складі обов’язкового набору офісних програм, інакше він не буде допущений до роботи.

У Міністерстві оборони США до керування проектами допускаються тільки співробітники, що пройшли спеціальну підготовку та одержали сертифікат професіонала з керування проектами (PMP PMI). Аерокосмічне агентство США (NASA) є всесвітньо визнаним лідером в галузі дослідження, розробки інструментів і використання проектного менеджменту. Адміністрації штатів мають свої власні методології керування проектами. В Японії методологія керування проектами і програмами (P2M) була використана при розробці державної стратегії соціально-економічного розвитку всієї країни.

Проектним менеджментом повинна бути пронизана практично вся людська діяльність від «малого» (кар’єрний ріст) до «великого» (проектування міжпланетних космічних систем). У розвинених країнах «проектному мисленню» починають навчати, як тільки діти переступають поріг дитячого садка. За даними міжнародних експертів використання сучасної методології та інструментарію керування проектами дозволяє заощадити 20–30 відсотків часу і близько 15–20 відсотків коштів, витрачених на здійснення проектів та програм. Чи потрібні ще якісь додаткові аргументи, тим більше, в умовах глобальної кризи?

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке проектний менеджмент?

2.  Чи збільшує система PERT проектоємність компаній?

3.  Чому потрібен проектний менеджмент компаніям, фірмам і навіть окремим людям?

 

1.4.   Ділова розвідка

У капіталістичному суспільстві дуже поширені звички різного роду запозичень ідей, засобів та готових результатів проектів, що називають бенчмаркінгом. Часто це робиться без дозволу і навіть без відому авторів.

У основі бенчмаркінгу закладена дуже проста і здорова ідея – зібрати на ринку кращі бізнес-практики та адаптувати їх до свого бізнесу. Зародившись у Японії, він потім одержав широке поширення в Європі та США. Бенчмаркінг, хоча й оформився (стандартизувався) не дуже давно, насправді існував з моменту зародження індустріального виробництва і спочатку носив форму того, що потім було прийнято називати «промисловим шпигунством». До порівняно недавнього часу у світовій практиці не вважалося соромним копіювання кращих виробничих зразків та виробів і пов’язаних з їхнім виробництвом технологій. І хоча в такій ситуації явно має місце відставання у строках реалізації, але суттєво вигравали на витрачанні величезних коштів на наукові дослідження, дослідні зразки, на випробування цих зразків тощо. Особливо, якщо ви не прагнули виходити на закордонний ринок і обмежувалися вітчизняним.

У недалекі радянські часи впадала в око дивна схожість зразків військової техніки із закордонними аналогами. Враховуючи ту обставину, що, як правило, це була техніка «подвійного призначення», її адаптовані для цивільних потреб зразки відразу заполоняли вітчизняний ринок. Показовий приклад – це успіхи в авіабудуванні. Дійсно, спочатку це були чужі прототипи, але згодом вони ставали елементом заздрості у закордонних колег. Секрет простий, гонитва за прибутком не дозволяла західним фахівцям шукати поліпшені варіанти своїх нововведень. Радянська ж економіка за рахунок наявних надлишкових ресурсів і їх порівняльній дешевизні, могла дозволити собі «поліпшувати» зразки цих виробів практично нескінченно, випускаючи їх під різними модифікаціями. Але це вже були «начебто нові вироби», тому враховуючи їхню дешевизну, Захід змушений був їх купувати, знову ж з міркувань прибутковості.

Сьогодні, після завершення етапу «холодної війни», подібна «розвідницька» діяльність в умовах єдиного ринку втратила свою колишню привабливість. Вона збереглася, хіба що, на просторах китайської економіки, але в новій якості. Показовий приклад – це діяльність корпорації «Мапу» в галузі сучасного магістрального телекомунікаційного обладнання. Колись на цьому ринку домінували лише такі глобальні корпорації як «Net» і «Cisco», але зараз їх на ринках починає тіснити вище згадана китайська корпорація, хоча всі розуміють, що в основі їх нових виробів лежать прототипи згаданих глобальних фірм. Але потрібно віддати належне китайським виробникам, які пішли суттєво далі, вони інтегрували елементну базу, що пропонувалася «розсипом» і додали до цієї інтеграції можливість функціонування в «подвійному режимі», в «закритому» для виключення несанкціонованого доступу й «відкритому» для цивільних потреб. Ще одна перевага в оцінці показників «ціна – якість» – якість практично та сама, але ціна в три рази нижча. Зараз вироби цієї корпорації масово закуповують провідні російські міністерства, оскільки ці вироби забезпечують прямий шлях в «цифрову» економіку.

Для довідки, до спільного виробництва цього устаткування не дуже давно приєднався миколаївський завод «Крокус» (за оцінками натовських фахівців – це краще підприємство на Україні, яке здатне випускати будь-яке обладнання для електронної промисловості за натовськими стандартами). Але, напевно, щоб відокремити «розкрадання» чужих зразків від важливої складової будь-якого менеджменту – розвідувальній функції, уже в цивілізованому руслі і був придуманий термін – бенчмаркінг.

Якщо фірма росте, вона природно розширює свою частку на ринку або проникає на нові ринки. Тут і з’являється потреба в конкурентній розвідці. Істотну небезпеку для будь-якої фірми, що розвивається, представляють два типи фірм: фірма-лідер і нова фірма, яка виходить на ринок з новим продуктом. Якщо за старих часів такі глобальні «природні» монополії, як «Газпром», могли собі дозволити значний час жити за іншими законами конкуренції, то сьогодні і на цих ринках ситуація суттєво міняється – їм доводиться підкорятися глобальним ринковим законам і теж впритул займатися бенчмаркінгом. Порівняльний аналіз методами бенчмаркінгу за допомогою показників ефективності, дозволяє знайти найбільш уразливі місця та, наприклад використовуючи відому технологію системи «Тріз», раціоналізувати ті сторони діяльності компанії, які суттєво програють у порівнянні з конкурентами та світовими лідерами в аналогічній області. Бенчмаркінг є також ефективним засобом щодо пошуку ймовірних партнерів для можливого в перспективі злиття компаній.  Завдяки порівняльному аналізу не складає величезної праці і зусиль перейти на індикативне планування, що стало тепер «модним» в середньостроковім плануванні (2–3 роки) і більш довгостроковому на 3-–5 років.

Залежно від цілей виділяються кілька різновидів бенчмаркінгу для:

  • внутрішньої оптимізації;

  • зовнішньої оптимізації за допомогою використання досвіду еталонних компаній;

  • оптимізації на рівні галузі.

При цьому, цілі бенчмаркінгу можуть полягати в наступному:

  • визначення конкурентоздатності компанії та її слабких сторін;

  • усвідомлення потреби у використанні методів управління змінами;

  • «мозковий штурм» щодо кардинального покращення бізнес-процесів;

  • виявлення еталонних зразків організації роботи;

  • розроблення інноваційних бізнес-планів (засобами «проектного менеджменту») щодо покращення бізнес-процесів;

  • перегляд показників якості роботи;

  • стимулювання неперервної «освіти на робочих місцях», що буде значно покращувати якість продукції та сприяти корпоративній культурі.

Кінцева мета бенчмаркінгу в умовах глобальної економіки – зміцнення конкурентних позицій підприємства на глобальному ринку. Щоб уникнути великого масиву надлишкових даних, варто, як це успішно роблять соціологи, підготувати опитувальник з мінімальними вимогами до порівняльної інформації. Додаткову інформацію можна отримати у ході безпосереднього обміну інформацією з організаціями, що визнають взаємні вигоди від обміну передовим досвідом. У радянські часи досить успішно застосовувалася практика «фальшивих закупок», коли підписувався якийсь попередній протокол «про наміри». Після чого сторона потенційного продавця докладно розповідала про переваги свого продукту та про «слабкості» конкурентів. Можна також скористатися даними комерційних і торговельних асоціацій, або звернутися до стандартного галузевого класифікатора, на зразок поширеного у США.

Найбільш вдало концепцію бенчмаркінгу застосував Форд, створивши на конвеєрі зі складання автомобілів нові технологічні ланцюжки, які поєднувалися в конкуруючі між собою команди для спільної роботи. В остаточному підсумку всі технологічні прорахунки стали усуватися негайно, а не як звичайно – наприкінці процесу. Надалі цей процес був розширений на постачальників деталей. І хоча для рішення цієї проблеми деякі ідеї були взяті у конкурентів, проте основна увага була приділена рекомендаціям своїх робітників, через створення за досвідом  японських фірм – «кухля якості». До цієї прозорливої ідеї Форда ми ще повернемося, оскільки вона стане провідною в новій глобалізованій економіці, коли будемо обговорювати нову форму організації, відому як «віртуальні» підприємства. Інший вдалий приклад використання ідеї бенчмаркінгу – російські фармацевтичні компанії, які об’єдналися, щоб ефективно протистояти західним конкурентам, і завдяки цьому змогли збільшити зростання власних продажів на 28 %.

Підсумовуючи, можна сказати, що дослідження стратегічних аспектів застосування конкурентного бенчмаркінгу на підприємстві дозволяє зробити наступні висновки:

  • застосування методу дозволяє проектувати оптимальне, з погляду зниження витрат, підприємство – еталон для здійснення подальшого вдосконалювання різних напрямків діяльності аналізованого підприємства;

  • розроблені методичні положення щодо здійснення конкурентного бенчмаркінгу на підприємстві дозволяють поетапно виробляти та ухвалювати обґрунтовані стратегічні рішення, що забезпечують досягнення високої ефективності і лідерства у своєму сегменті ринку.

При цьому, важливо завжди пам’ятати, що бенчмаркінг – це безперервний процес, а не разовий захід, оскільки вимоги споживачів постійно міняються, міняються і характеристики роботи компаній-конкурентів. З погляду державної політики бенчмаркінг міг би бути незамінним при здійсненні різного роду держзакупівель та міг би стати діючим інструментом для запобігання корупції.

 У даний час бенчмаркінг здобуває статус глобального, що викликано не тільки посиленням конкуренції в кризову епоху, але й через стрімке закінчення потрібних природних ресурсів. Крім того, з’являються організації, що спеціалізуються на пошуку партнерів для еталонного зіставлення – так звані «індустріальні бюро знайомств». У 1994 році була заснована Глобальна мережа бенчмаркінгу (Global Benchmarking Network, GBN, www.globalbenchmarking.org) як співтовариство незалежних бенчмаркінгових центрів.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке бенчмаркінг (benchmarking)  та GBN ?

2.  Наведіть різновиди бенчмаркінгу?

3.  Назвіть негативні наслідки щодо застосування бенчмаркінгу на Вашому підприємстві.

4.  Назвіть позитивні висновки щодо застосування бенчмаркінгу Вашим підприємством.

 

1.5.     Віртуалізація як новий шлях керування розвитком

Люди завжди намагалися уявляти своє довкілля як щось звичне і зрозуміле, але реально Природа виявляється ще більш простою і оптимальною. Та невгомонна людська свідомість почала досліджувати або утворювати все більш складні топології, структури і організації, але це краще робити спочатку у вигляді комп’ютерних (віртуальних) моделей.

Віртуальні підприємства є однією з відносно нових організаційних форм, вони побудовані за мережевими принципами організації  і тому мають здатність до вищої форми кооперації. Цим новим формам організації і керування підприємством сприяла тенденція глобалізації ринків, підвищення важливості більш тісних відносин зі споживачами, як індивідуальними замовниками, що бажають поліпшення дизайну продукції у відповідності зі своїми індивідуальними перевагами і у такий спосіб стають співвиробниками конкретного виробу. Процесу віртуалізації підприємств також сприяв істотний прорив у розвитку «Хмарних технологій».

 При формуванні віртуального підприємства, як правило, встановлюють партнерство на обмежений тимчасовий термін, що пов’язано з тенденцією скорочення строків життя конкретного виробу, або до моменту досягнення конкретного результату, наприклад, виконання конкретного спецзамовлення. На певних етапах життєвого циклу виробу (наприклад, при зміні ринкової ситуації) партнерська мережа може видозмінюватися, наприклад, за допомогою залучення нових партнерів або виключення колишніх. Природно, що підприємства-партнери, що увійшли в структуру віртуального підприємства для ефективного функціонування всієї мережі, повинні мати єдину інформаційну, телекомунікаційну систему, єдину систему керування (ЕРПІ-систему) та єдину базу знань (компетентностей), іншими словами єдині ІТ-технології, або системи, що забезпечують їх сумісність. Таку можливість, наприклад, надає програмний продукт, відомий як «Ансамбль».

Також важлива перевага віртуальних організацій – це можливість максимально оптимізувати ресурси, знання, компетенції й суттєво зменшити часові витрати. Підсумовуючи, можемо зауважити, що сам факт домінування мережної організації в структурі віртуальних підприємств створює додаткові конкурентні переваги:

  • прискорене виконання ринкового замовлення;

  • оптимізація спільних витрат;

  • можливість залучення потреб замовника на початковій стадії виконання замовлення, максимально враховуючи його індивідуальні вимоги (засобами віртуальної реальності);

  • можливість гнучкої адаптація до змін у ринковому середовищі;

  • можливість прискореного виходу на нові ринки.

Оскільки обмін продуктами-товарами, створеними віртуальним підприємством, проводиться безпосередньо в Інтернеті (в умовах «віртуального ринку», зі своїми засобами електронної торгівлі, віртуальними покупками, віртуальними банківськими операціями, віртуальними ярмарками, віртуальними видавництвами та рекламними агенціями для презентацій нових виробів тощо) на очах у всього Інтернет-співтовариства, то природно відпадає необхідність у всякого роду мережах посередників для його реалізації. Віртуальні ринки, на відміну від класичних ринків, здатні функціонувати в реальному масштабі часу, інакше кажучи, здійснювати торгівлю в будь-якій точці світу, у будь-який час (працювати цілодобово), мінімізуючи людський фактор за допомогою використання мультиагентних програмних систем. Це сприяє зниженню витрат і росту ефективності торгівлі взагалі, а також підвищенню задоволеності навіть серед найбільш «вередливих» покупців за рахунок нової якості обслуговування.

Підвищенню «інтелектуальності» і «прозорості» віртуального ринку сприяють нові технології, що одержали назву віртуальної реальності. Віртуальна реальність – це комп’ютерна імітація реальних процесів розробок і виробництва в «інтелектуальному» імітаційному просторі, який одночасно є середовищем і як би інструментом. Віртуальна реальність, як інструментальне середовище, дозволяє за допомогою комп’ютерних технологій «побудувати» об’єкти будь-якої складності і будь-якої структури, надає можливість «візуально» бачити створені в такий спосіб продукти, будинки, робочі місця, машини та устаткування до того моменту, поки вони не стали об’єктом реального втілення. Інша перевага у використанні засобів віртуальної реальності – можливість здійснювати віртуальне планування і перепланування ( з урахуванням змін у ринковій ситуації), усіх елементів праці та виробництва, що суттєво спрощує і уможливлює процес безперервного реінжинірингу всього бізнес-проекту.

Основними характеристиками віртуальної форми організації є:

  • відкрита розподілена Grid-структура із числа партнерів, які оптимально відповідають поставленим завданням;

  • оперативна гнучкість;

  • перевага горизонтальних зв’язків;

  • вузька або надвузька спеціалізація членів мережі, і тому їх висока індивідуальна майстерність та надійна автономність;

  • оптимізація за рахунок засобів структурної та топологічної інтеграції.

  • Відзначимо відразу і наявні недоліки, властиві віртуальним підприємствам:

  • істотна залежність від партнерів, у зв’язку з вузькою спеціалізацією членів мережі;

  • проблемність у формуванні «соцпакетів» через відмову від загальноприйнятих форм договірних відносин, що мають тривалу перспективу, та відмову від звичних трудових відносин;

  • небезпека надускладнень, а також потреба в чітких елементах самоорганізації, щоб виключити фактор невизначеності при плануванні для членів віртуального підприємства.

У результаті інтеграції ресурсів і компетенцій партнерів віртуальна організація здатна досягти якісного нового синергетичного ефекту (за рахунок оптимального «взаємопроникнення»). Тому на прикладі віртуальних співтовариств, в особі віртуальних організацій, можливо сподіватися на те, що на зміну класичному індустріальному суспільству може прийти наступне за інформаційним суспільством принципово нове суспільство, що не знає кордонів, у тому числі інституціональних і структурних. Це суспільство нового типу, з вищою формою довіри між потенційними партнерами, це суспільство з необмеженими можливостями необмеженого розширення асортиментів товарів і послуг.

Уже реально працює розроблена віртуальна система на базі IBM Smartcloud («Хмарні технології») для інформаційного забезпечення рибної промисловості. Завдяки їй рибалки у морі одержали можливість виставляти свій улов на продаж через «Хмарну мережу» ще до повернення на берег. Також тепер рибалки можуть регулювати обсяг вилову в реальному часі, щоб не перевищити попит. У результаті вони продають більше риби і за більш вигідними цінами, а витрачають коштів і викидають риби менше. Дохід рибалок підвищився на 25 %, а час виходу товару на ринок скоротився на 70 %. У такий спосіб вдалося не тільки інтегрувати кілька підприємств в одне віртуальне, але й за допомогою «Хмарних технологій» побудувати цілу «віртуальну галузь». Подібним чином можна вишиковувати і логістичні (транспортні) процеси, побудувати, наприклад, хлібну віртуальну галузь і багато іншого – це вже предмет вашої фантазії  і вашої уяви, оскільки засоби віртуальної реальності дозволяють Вам побачити своє дітище ще до того, коли воно знайде реальні форми.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке віртуальні підприємства та їх конкурентні переваги?

2.  Що таке віртуальні ринки у віртуальній реальності?

3.  Основні характеристики віртуальної форми організації виробництва.

4.  Недоліки, властиві віртуальним підприємствам.

5.  Обґрунтуйте синергетичний ефект віртуальної організації підприємства.

 

1.6.  «Інтелектуальна» логістика

З початком явного перенаселення планети Земля людство почало значно краще використовувати просторово-часові можливості доступного суходолу, навіть виникла нова наука і відповідні комп’ютерні ГІС-технології, які отримали назву Логістика. Люди почали більш ретельно і науково обґрунтовано створювати просторово-часові організаційні структури та транспортні мережі.

Подібно тому, як імунний статус конкретної людини виконує функцію його «головного лікаря», точніше свідчить про проблеми та загальний стан здоров’я, аналогічним чином, логістичний процес (перш за все транспортна складова) побічно свідчить про ефективність даного підприємства та держави і про нереалізовані можливості. Логістика «пронизує» практично всі етапи виробництва конкретного виробу або товару, від його «зародження» до його «реалізації».  Логістика може стати як засобом оптимізації цього виробництва (ми вже говорили про «АРІС»-технології), так і основним елементом для різного роду «розкрадань» і навіть «корупції».

 Як правило, саме логістика, наприклад транспортна, не завершується на етапі формування конкретного замовлення в рамках підприємства, оскільки продукція повинна бути доставлена конкретному споживачеві, що перебуває поза «стінами» виробництва. І щоб максимально обмежити вплив «людського фактору» та зменшити витрати і строки виконання замовлень усе частіше на виробництві використовуються так звані «мультиагентні технології». Щоб не вдаватися в подробиці, чому вони завжди ефективніше традиційних систем, обмежимося простим прикладом – доставкою хлібобулочних виробів до місця призначення.

Припустимо, що у вашому розпорядженні є чотири заводи, близько 200 автомобілів і 3000 заявок.  При ручному плануванні маршрутів буде потрібно не менш десяти логістів через трудомісткості процесу регулювання у реальному часі, а також доведеться зіштовхнутися з наявністю «людського фактору», через що стає неможливим якісне корегування маршруту в реальному масштабі часу. Також реально не буде можливості збирати та аналізувати статистичну інформацію. В результаті втрачаються можливості оцінити резерви, якість і вартість послуг тощо.

Використання «мультиагентної технології» дозволить скоротити кількість маршрутів доставки ( при поліпшенні якості доставки) більш ніж на 20 %, витрати на паливо більш ніж на 10 %. Додатково ви одержуєте прозорий контроль над маршрутизацією, рухом транспортних засобів і якістю доставки продукції, а також зможете зменшити надлишок логістів з десяти до одного – двох. Полегшити впровадження і використання мультиагентних технологій у конкретному виді виробничої діяльності допоможуть відповідні «Хмарні технології», що сьогодні розвиваються швидкими темпами.

На будь-якому нашому підприємстві існує, поряд зі звичайною виробничою логістикою, «паралельна логістика» іншої властивості, більш відома як документообіг. Це свідчить про «досконалість» бюрократичних процесів на підприємстві і є об’єктивним фактором, але при неправильному проектуванні часто створює значні проблеми. У своїй книзі «Швидше думки», досить корисної для керівників усіх рангів, Білл Гейтс детально описує спробу логістичного аналізу своєї корпорації Microsoft. Він зіштовхнувся з величезним «цунамі» обов’язкових документів, які незрозуміло звідки взялися і функціонували на той час у його фірмі. Після того, як тисячі різних форм документів він звів до менш ніж десяти, а все інше доручив «переробляти» комп’ютерам, він усвідомив, що подібна проблема існує всюди, де є виробництво продуктів або послуг. Це послужило приводом для створення розумних програмних продуктів, які дозволили «навести лад» спочатку на окремих підприємствах, а потім і в цілому по США, а потім і в інших країнах. Пізніше автоматизування проектування та перепроектування «правильного» документообігу стало складовим і обов’язковим елементом різного роду ЕРПІ – систем, призначених для автоматизації усіх етапів виробничої або іншої діяльності. Крім того, щоб уникнути нескінченного ходіння протягом століть за «збором підписів та віз», людство нарешті перемогло і цю бюрократичну процедуру після того, як був введений «електронний підпис». Мимоволі виникає споконвічне питання, а чи можливо в Україні якщо не виключити бюрократичні процедури, то хоча б їх мінімізувати?

  Також загальновідомо, що ефективність будь-якої бюрократичної (і в першу чергу, державної системи керування) прямо залежить від достовірності управлінської інформації та своєчасності її отримання, а також від швидкості ухвалення рішення, доведення його до виконавців і контролю за виконанням. Іншими словами необхідно створити автоматизовану систему, що забезпечує збір і обробку управлінської інформації в реальному часі. Але при цьому виникає одна серйозна проблема – необхідність автентифікації інформації, самих відправників і одержувачів, а також ведення захищених архівів управлінської інформації й документів.

Розв’язання цієї проблеми базується на використанні смарт-карт як засобу автентифікації абонентів та інформації, а також на використанні засобів криптозахисту та автоматизованого арбітражу. На базі цих засобів може бути створена і апробована на практиці автоматизована система захищеного обороту документів в електронному виді, яка забезпечує:  

  • гарантовано захищену від несанкціонованих модифікацій і нав’язувань неправильних передач документів по будь-яких телекомунікаційних каналах зв’язку, у тому числі й незахищених;

  • моніторинг стану і завантаження підлеглих, а також контроль виконання ухвалених рішень;

  • формування та автентифікацію документів на будь-якому комп’ютері стандартними засобами текстового або графічного редагування;

  • автоматизоване ведення захищених архівів відправлених і отриманих документів;

  • однозначне автоматизоване встановлення засобами менеджменту і арбітражу в будь-який час архівного зберігання документів дійсних відправників, отримувачів та змісту кожного документу;

  • гарантований захист відправлених, архівних і отриманих документів від спроб модифікації навіть уповноваженими особами і навіть з використанням засобів арбітражу;

  • пошук у архівах та видачу для ознайомлення електронних документів тільки уповноваженим користувачам;

  • автоматизацію управління доступом посадових осіб до об’єктів зберігання електронних документів (прохідна, приміщення, кімната, комп’ютер, каталоги, файли).

Введення системи в експлуатацію дозволяє значно скоротити час доставки конфіденційних документів і документів суворої звітності, повністю усунути витрати на так званий фельд’єгерський зв’язок, а також дозволить суттєво скоротити апарат «фахівців діловодства». Використання даної системи в органах виконавчої влади збільшить оперативність керування народногосподарським комплексом країни, а в органах законодавчої влади – прискорити розроблення і прийняття законодавчих актів, крім того більш чітко встановити персональну відповідальність осіб, що розробляють законопроекти.

Надалі на базі таких систем з використанням апаратних засобів криптографічного захисту інформації може бути створена інтегрована автоматизована система збору та обробки управлінської інформації, зокрема і у вищих органах державного управління. Така система буде забезпечувати керівні органи держави і конкретних керівників не тільки текстовою або графічною інформацією, але й аудіо, відео та іншими видами інформації, що також може мати статус обмеженого використання та строгого обліку. Причому така інформація буде збиратися, оброблятися та автоматично передаватися тільки тому керівнику, кому вона адресована і тільки в зашифрованому виді, доступному для ознайомлення винятково цьому керівникові. Усі ці операції можуть виконуватися в будь-який час, абсолютно не пов’язаний з режимом роботи вищого керівника, який може працювати з такою інформацією тоді, коли йому зручно. Особливо слід зазначити, що в такій системі управлінську інформацію будь-якого виду буде вводити особа, що безпосередньо несе відповідальність за її якість і достовірність перед вищим керівництвом.

Таким чином, система дозволить суттєво скоротити управлінський апарат і забезпечить персональну відповідальність кожного керівника за надійність і якість виданої ним управлінської інформації. Для уникнення можливих конфліктів і ситуацій, що вимагають арбітражного розгляду система забезпечує автоматичне виконання арбітражних процедур, у результаті яких точно встановлюється дата і час передачі й приймання інформації, точний її зміст, а також відповідальна за неї особа.

Таким чином:

  • впровадження інтегрованої системи збирання та обробки управлінської інформації дозволяє скоротити управлінський апарат приблизно на 70 % і одночасно підвищити якість управління;

  • застосування автоматизованого збирання і обробки управлінської інформації підвищить оперативність керування за рахунок підвищення достовірності управлінської інформації, скасування проміжних етапів збирання та обробки інформації, а також за рахунок можливості використання сучасних телекомунікаційних засобів при збереженні скритності керування і гарантованої захищеності управлінської інформації;

  • вперше управлінські рішення на усіх рівнях будуть ухвалюватися виважено, на основі фактів, а не емоційно на селекторних нарадах;

  • тільки моніторинг стану виконання всіх ухвалених рішень забезпечить керованість усюди і не тільки на виробництві або в сфері послуг, але й у всіх гілках державної влади;

  • повністю відпаде необхідність у проведенні селекторних нарад, а керівники нижчих рівнів змушені будуть завжди надавати тільки достовірну інформацію про об’єкти управління, тому що така система забезпечує проведення незалежного і об’єктивного контролю інформації в будь-який час на вибір вищого керівника.

  За рахунок нової технологічної системи можна створити принципово нову горизонталь  державного управління, замість неефективного вертикального керування. Вона повинна замінити існуючу адміністративну систему. Таким чином, перш ніж приступити до скорочення штатів, пропонується кардинально інший шлях, який полягає у заміні старої адміністративної системи управління на нову цифрову «інтелектуальну» систему управління усіма виробничими структурами й усіма гілками державної влади.

Концепція інформаційної інтеграції, що склалася на сьогодні, наближається до межі свого природнього розвитку, висуваючи проблему подальшого підвищення рівня інтелектуальності, наприклад, засобами «штучного інтелекту». Цій меті служать, у тому числі, і мультиагентні технології, здатні спростити та згодом замінити бюрократичні системи на програмні роботизовані комплекси, що володіють здатністю поліпшувати прийняті рішення через нагромадження власного досвіду, а також знаходити адекватний вихід у непередбачених випадках та кризових ситуацій. Досить звернутися до досвіду фондових ринків, де на сьогоднішній день більша частина успішних брокерів - це програмні системи з «вбудованим людським інтелектом».  На черзі, цілком посильне для нашого суспільства завдання - надання персонального програмного агенту для кожного громадянина, наприклад, для взаємодії з подібними йому агентами, що надають державні послуги, як це вже досить давно впроваджується в практику у середовищі програмістів або вчених. Якщо в Україні до цього ще додати Закон «Про телероботу», що дозволить половині наших фахівців працювати вдома, то якість життя людей та їх продукції суттєво підвищиться.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке логістика виробництва?

2.  Що таке мультиагентні технології?

3.  Як працює електронний документообіг?

4.  Назвіть переваги електронного документообігу.

5.  Чи потрібні програмні агенти для кожного громадянина?

 

1.7.  Антикризова політика

Для подолання криз важливо не стільки скорочення та оновлення бюрократичного апарату, скільки встановлення нового клімату довіри і виконавчої дисципліни.

Креативні керівники часто задумуються: чи можна бюрократичну складову у малому масштабі, наприклад, підприємстві або у великому – у всій державі – зробити ефективною і незмінною?  Відповідь – так. Зробити ефективною можна, якщо вона заснована на строго наукових методах, але незмінною вона залишатися не може, оскільки міняється навколишній світ і в ньому виникають різного роду кризові явища, які часом мають характер стихійних лих, але найчастіше вони набувають риси «рукотворних» криз. Наприклад, світ перейшов на нові інноваційні технології, а ви залишилися в рамках колишніх, більш витратних і тому неконкурентоспроможних.

Неефективність колишніх радянських керівників була обумовлена тим, що і головний інженер і директор підприємства вірно служили тому самому, його величності плану, по суті дублюючи один одного. Згодом на підприємстві виникала запрограмована («рукотворна») криза при потребі впровадження у виробництво нових виробів, коли вироби, старий і новий, повинні «співіснувати» практично на тому самому ресурсі. Насправді директор повинен був займатися концепцією нового, майбутнього виробу, який повинен прийти на заміну того, що випускається, а головний інженер відповідати за оперативне керівництво виробництвом. Знайти вихід у подібній ситуації нескладно, якщо скористатися досягненнями «проектного менеджменту».

А чи потрібні взагалі бюрократи?  Безумовно так і приклад тому надають армійські структури, де абсолютно все регламентоване, але бій виграють тільки ті з них, де бюрократія більш ефективна. В американській армії найбільш успішними є тилові структури, що забезпечують війська всім необхідним у режимі реального часу, за принципом «точно в строк». Секрет їх успішності простий – усі тилові операції американської армії побудовані на основі процесного підходу, за допомогою «АРІС-технологій», про що мова йшла вище. Разом з тим зрозуміло, що в умовах бойових дій не можна все раз і назавжди запрограмувати, оскільки кризові явища в бойових умовах це не випадковість, а щоденна дійсність.

  Донедавна будь-яка виробнича діяльність різко контрастувала з армійською реальністю, але з того моменту, коли китайська індустрія почала освоювати нову продукцію протягом декількох місяців, а то й декількох тижнів (випускати нові моделі смартфонів, літаків і автомобілів менше ніж через рік, у той час, як це колись займало від п’яти до  десяти років), будь-яке виробництво у світі отримало риси, схожі з діяльністю в бойових умовах. Для підвищення ефективності все більш складного виробництва тепер потрібне використання останніх досягнень наукової думки, таких методів, як «шість сигм», «айсинг», «дбайливе виробництво», методів багатоаспектного імітаційного моделювання та штучного інтелекту.   Іншими словами, виникла потреба створення власних ЦУПів («центрів управління польотами»), у формі ситуаційних центрів («центрів прийняття рішень» як оперативних, так і стратегічних), здатних у випадку непередбачених обставин бути перетвореними в «антикризові центри».

Якщо фінансова криза стане неминучою, як тоді бути? Відповідь проста – перейти на натуральні показники («бартер»), як у воєнні часи на карткову систему – на обмежені ресурси. І щоб криза не була тривалою, потрібно відмовитися від фінансових показників на користь, наприклад, витрат на енергоносії або питну воду. Але найкраще спокійно вести «подвійну» бухгалтерію (у грошовому та натуральному виразах), що дозволить, не чекаючи кризи, безупинно моніторити власну конкурентоспроможність, оскільки енергетичні або харчові показники в таких умовах є домінуючими. Взагалі будь-яка криза – це прихована вимога кардинальних змін, свідчення якогось «омертвління» («тромбування», можливо, затоварення) і вимога необхідності невідкладного вживання заходів для видужання.

У теорії хаосу криза – це потреба в точці біфуркації (кризи) знайти новий розвиток з наявних можливих альтернатив, нову точку для нової «рівноваги» («стійкого стану»). Криза – це також настійна вимога для економіки та суспільства щодо перегляду існуючого стану справ на користь інноваційних рішень. У колишніх реаліях це, наприклад, перепрофілювання виробництва чорно-білих телевізорів на виробництво кольорових тощо. Повертаючись до нашого прикладу, завдання головного інженера забезпечувати виробництво чорно-білих телевізорів, аж до досягнення границь затоварення.

Завдання директора – пошук нових технологій для виробництва кольорових телевізорів. Головний інженер, після певного «освоєння», приступає до виробництва кольорових телевізорів, а директор «спантеличується» виробництвом, наприклад, телевізорів у форматі «3D» і так далі, поки інновації не будуть вичерпані, але це навряд можливо у нормальному суспільстві. Недавно виникла, наприклад, нова можливість «надягати» телевізор на окуляри. Хоча важко її назвати новою, цією можливістю військові льотчики користуються вже досить давно.

Щоб правильно вибудовувати власну інноваційну політику, необхідно пильно стежити за досягненнями не тільки закордонних конкурентів, але й власних учених, які зобов’язані завжди бути на крок попереду .

 

Питання самоперевірки:

1.  Як подолати бюрократичну кризу?

2.  Що таке «інтелектуальні центри прийняття рішень»?

3.  Як подолати дублювання функцій директора і головного інженера?

 

1.8.  Аутсорсінг

Значне прискорення виробництва вимагає пошуку принципово нових форм організації самого процесу виробництва, пошуку більш продуктивних і гнучких його форм.

Наведемо важливий технологічний приклад того, як підвищити виробничі показники не збільшуючи власні виробничі потужності. Одним із ключових понять у сучасній економіці є поняття аутсорсінгу, що дослівно означає «роботи, виконані на стороні». Якщо в індустріальну епоху використання аутсорсінгу давало лише незначні результати, то в епоху «цифрової економіки» («постіндустріальної», «інтелектуальної», називайте як хочете) аутсорсінг одержав «другий подих», перестав бути епізодичним явищем, навіть навпаки, досяг всесвітніх масштабів.

Основна суть цієї нової економіки у тому й полягає, що всі індустріальні (рутинні) процеси, завдяки аутсорсінгу, будуть комп’ютеризовані та роботизовані (на основі сучасних програмних мультиагентних систем). Таким чином, уся вивільнена людська енергія може бути спрямована на те, що є незаперечною перевагою людини і його основним призначенням, на творчу діяльність. Особливо допомогти в цьому зможе аутсорсінг другого покоління – «цифровий аутсорсінг» у формі різних «Хмарних» технологій. Тепер не потрібно мати великий штат і величезні приміщення для ІТ-фахівців, бухгалтерів, топ-менеджерів і багато чого іншого, можна буде передати, як тепер прийнято говорити, усе це «у зовнішнє керування» відповідним «Хмарним» компаніям, зосередивши свою діяльність винятково на тому, чого інші не зможуть зробити успішніше  вас самих. У найближчій перспективі «Хмарні технології» дозволять перенести всю виробничу діяльність у будинки співробітників і здійснювати свою діяльність у формі «телероботи». Наприклад, у США мільйони людей працюють подібним чином, а їх діяльність урегульована відповідним законом «Про телероботу». Завдяки цій інновації суттєво зменшене транспортне і екологічне навантаження та необхідність у створенні нових виробничих і офісних приміщень.

 Тому, хто прагне завести власний бізнес, що називається з «нуля» у рамках домашніх «електронних офісів», «Хмарні технології» дозволяють істотно не тільки знизити капітальні витрати, але й мінімізувати потребу в інвестиціях. Паралельно із цим, у рамках «Хмарних технологій» можна вирішувати всі побутові проблеми, наприклад, із житлово-комунальним господарством (ЖКГ), банками, медзакладами в рамках «сімейної телемедицини», не виходячи з будинку відвідувати будь-які освітні курси, більше уваги приділяти підростаючому поколінню тощо. Практично мати ті ж переваги, які донедавна мали тільки космонавти, що сконцентрували у своїй діяльності всі останні досягнення наукового прогресу. Тепер усе це стане доступно всім, у кого є Інтернет.

Такий «цифровий» громадянин зможе не тільки успішно працювати на благо суспільства в більш комфортних умовах, але й засобами «Хмарної» демократії впливати на всі політичні процеси, а у найближчій перспективі не тільки у власній країні, але й глобально. І тоді потреба у всякого роду комуністах сама собою відпаде, як і в інших партіях теж. Нарешті народ поверне собі владу, надану йому за Конституцією, без усякого роду політичних посередників, які під хитрими надуманими приводами її у нього відняли. Це можна зробити в будь-яку хвилину, для цього досить, щоб під кожною електронною петицією підписався 51 % населення. Будь-яке таке рішення не має права скасувати жоден суд. Почати цю діяльність можна із права відкликання депутатів, а закінчити її правом розформування Уряду та Верховної Ради, відкликання суддів тощо. Технічно за допомогою засобів «Хмарної» демократії це можна робити, що називається, «ще вчора».

В умовах постійно глобально мінливого ринкового середовища сучасні підприємства вже не рятують разові процедури реінжинірингу, оскільки вони не дозволяють швидко й адекватно перебудовувати роботу підприємства у відповідь на мінливі вимоги ринку. Іншою проблемою є відсутність інтеграції різнорідних додатків та інформаційних систем, що підтримують діяльність підприємства, що приводить до дублювання даних, а в деяких випадках і до «вакууму» даних, що значно ускладнює проблему координації інформаційного простору. Ще одна проблема пов’язана із труднощами зміни й корегування різних інструкцій і процесів, аж до необхідності перенавчати співробітників новому порядку ведення справ, щоб виключити різне їхнє розуміння. Метод процесного керування не тільки дозволяє вирішувати зазначені проблеми в необхідному темпі, але й безупинно вдосконалювати (оптимізувати) усі виробничі процеси. Такий підхід дозволить розв’язати наступні гострі проблеми:

  • здійснити повноцінний аудит існуючих процесів і усунути фрагментарність у роботі, організаційні та інформаційні розриви, дублювання функцій, нераціональне використання матеріальних і людських ресурсів, а також значно скоротити операційні витрати;

  •  за рахунок використання єдиної методології структуризації та опису процесів, реалізованої в рамках спеціалізованого програмного забезпечення, здійснити об’єктивні оптимальні структурні перетворення, які гранично мінімізують потребу в різного роду службах;

  • створити електронну базу спеціальних знань, яка заповнить прогалину після скорочення провідних спеціалістів, оскільки вона акумулює їхні знання і накопичений ними досвід;

  • суттєво скоротити терміни розробки нових продуктів, покращити їх якість та ефективність управляння змінами;

  • отримувати різноманітні нормативні документи та звіти безпосередньо з моделей процесів (посадові інструкції, регламенти, положення про підрозділи тощо);  

  • працювати з єдиною базою даних і базою знань, зберігати всю інформацію про діяльність підприємства «в одному місці»;

  • публікувати моделі в Інтранет з метою організації колективної роботи для покращення та актуалізації моделей;

  • оцінювати та управляти операційними ризиками;

  • визначати ефективність виробничих та управлінських процесів, створювати систему управління якістю рішень, що приймаються тощо.

«Наскрізний» опис інформаційних процесів дозволить принципово по-іншому вирішувати завдання автоматизації інформаційних і ділових процесів та дозволить забезпечити синхронізацію служб і підрозділів, усіх фрагментів наскрізних процесів. «Прозорість» процесів, що одночасно протікають, одержання реальної картини стану справ на виробництві дозволить скоротити час виготовлення продукції, забезпечувати оперативну реакцію на будь-які зміни, ефективно планувати подальші дії, суттєво знизити витрати та підвищити конкурентоспроможність. Ще раз нагадаємо недоліки колишніх підходів: 

  • наявність слабких горизонтальних зв’язків між відділами, постійне перекладання відповідальності у випадку виникнення проблем;

  • викривлення інформації при передачі між співробітниками;

  • відсутність єдиного відповідального за кінцевий результат;

  • низька мотивація співробітників;

  • реалізація цілей підрозділів на шкоду цілям компанії;

  • перевантаження керівників вищого рівня тощо.

Якщо підприємство поділене на відділи і підвідділи (як правило не проектним методом, а суб’єктивним шляхом) завжди десь буде надлишок інформації (дублювання), а десь її відсутність. Процес повинен бути єдиним (цілісним), а не фрагментарним. Сучасні технології програмування, подібні АРІС-технології, не тільки усувають ці недоліки, але й сприяють розробці єдиної схеми розподілу повноважень і відповідальності, що дозволяє всьому колективу брати участь в оптимізації керування, а також мультиплікувати знання шляхом розподілу формальних і неформальних знань між працівниками, тобто формувати єдину базу знань про підприємство, як таке, що вимагає концепція формування нового суспільства – СУСПІЛЬСТВА ЗНАНЬ.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке аутсорсінг?

2.  Чи потрібен в Україні закон «Про телероботу»?

3.  Можливості методу процесного керування.

4.  Основні недоліки старого менеджменту організації виробництва.

5.  Шляхи оптимізації управління за допомогою єдиної бази даних та знань.

 

1.9.        Примус до інновацій або інновації без примусу

Якщо суспільство не бажає оновлюватись, напружуватись щодо освоєння нових технологій, починає відчувати крайнє перевантаження, перевтому тощо, то потрібно шукати шляхи подолання такої кризи. Розглянемо один відомий приклад.

Нещодавно світовому співтовариству було подано черговий шедевр державної адміністрації зі звичним для цієї політичної еліти терміном – «примус». Цього разу вони своїх співвітчизників вирішили «примусити до інновацій». Основна теза нового «примусу» – повернути країну на шлях колишнього розвитку під гаслом «нової індустріалізації». Дивно те, що цей трактат був написаний фахівцями в області парадигми, відомої як постіндустріальний розвиток, яку можна трактувати як парадигму випереджувального розвитку. Цей трактат про «примус» актуальний тільки в одному випадку, якщо країна готується до нової війни, не важливо «холодної», або «гарячої», тим більше, що минулий досвід ще «не стерся в пам’яті народній». Очевидно, що такій політичній еліті без образу ворога ніяк не можна, інакше як же зберегти свої надприбутки, отримані від сумнівної політичної діяльності, в той час коли все населення країни перебуває на межі екстремальної бідності і це при тому, що за експертними оцінками національне багатство народу становить набагато більше 100 трильйонів доларів.

Про «ефективність» такої адміністрації свідчить відомий парадокс – внутрішній валовий продукт (ВВП) начебто росте, у той час як національний добробут швидко зменшується через відомі причини: інфраструктура, що дісталася ще від царських часів, майже повністю зносилася, а нову ніхто й не збирався створювати. Нагадаємо, що така країна вже має великий досвід, як ціною величезних зусиль і ресурсів, у тому числі і людських жертв, шукати шляхи відновлення, з її точки зору, чергової історичної справедливості (замість пошуку оптимальних шляхів власного розвитку), чи то шляхом «примусу» до колективізації, як це було у свій час, чи то шляхом «примусу до миру», як це вже було у В’єтнамі, Афганістані, Іраку тощо та відбувається в сучасному світі, наприклад, у Сирії або на Донбасі. Навіть якщо припустити, що певний «примус» необхідний, то, щоб підготувати населення до чергового нового «примусу», потрібно починати не з технічних інновацій, як це пропонують вказані автори, а в першу чергу почати з освітніх інновацій, щоб «примусити» населення прийти до «суспільства знань» і вже потім орієнтоване на знання суспільство «примушувати» до інновацій, щоб воно могло їх адекватно сприймати та відтворювати.

Разом з тим, у таких країнах дотепер прийнято комп’ютеризувати класи (і всі поспішають виконувати план з примусу до нового типу колективізації), але не вчителів, які при іншому підході могли б розробити мультимедійні підручники і уже потім формувати комп’ютерне середовище для учнів. Відсутність електронних підручників «примушує» учнів до «дебілізму», тому що утворений методичний вакуум заповнюється масою деструктивних комп’ютерних ігор, які свідомо поширюються по всій планеті, як елемент нав’язаної «інформаційної війни», з метою формування примітивних «комп’ютерних резервацій». У таких учнів IQ не перевищує рівень сучасної дресированої тварини.

 Якби така країна сьогодні бажала кардинальних змін і прагнула до миру, а не трясла планету своїми непередбачуваними загрозами, вона могла б скористатися наявними в надлишку незавантаженими виробничими потужностями, замість створення нових, ідентичних до старих, які вимагають божевільних витрат і строків, до того ж будуть морально застарівати відразу ж після створення. При подібній парадигмі розвитку вже немає необхідності в армії інженерів, озброєних давно застарілими стандартами. В дійсності, тут потрібний корпус топ-менеджерів, які навчені кращим світовим наукомісткими стандартам і дивізія учених, здатних формувати базу випереджувальної стандартизації. Разом і спільно вони були б здатні створювати глобальні логістичні та інші інтелектуальні ланцюжки, а на їхній основі створювати нові додані вартості, у тому числі й інтелектуальні .

Гарна ідея досягти рівня світових стандартів у себе, в окремо взятій країні, але на це потрібні величезні ресурси та час. Чому б відразу не приступити до глобального співробітництва для досягнення світових стандартів, які стали нормою і базою постіндустріального розвитку. А ще краще примусити країну до застосування «відкритих» стандартів з метою випереджувального розвитку.

А що ж робити з існуючими виробничими потужностями? У розвинених країнах їх здають на металобрухт, а вивільнені приміщення віддають новій мегагалузі, відомої як безперервна освіта. Працівникам закритих підприємств пояснити, що епоха індустріалізації завершилася створенням роботизованих комплексів, але є ніша, ніким не заповнена – сфера звичайних і інтелектуальних послуг ( у тому числі й освітніх). Як підказує досвід постіндустріальних країн, основу їх економіки становить не малий, середній і великий бізнес, а нанобізнес (одна – дві людини, рідко вся родина) і саме вони формують більшу частину бюджетів цих країн, а вже за ними ідуть і малий, і середній, і великий бізнес. Якась частина населення (умовно назвемо її «не комп’ютеризована»), яка нездатна до такого роду діяльності, може бути задіяна на об’єктах зі створення інфраструктури, паралельної до існуючої («що розвалюється», яка дісталася нам від дідів і прадідів – самі ми, як і наші батьки, нічого таки не побудували). Лише так буде закладена дійсно здорова технологічна основа для «примусу до інновацій» в умовах нової, а не «проржавілої» інфраструктури.

Будь-якій пострадянській державі приємна ідея створення «ситого класу», що виголодався у радянські часи (його ще прийнято називати «середнім класом»), але розвинені країни, що пройшли цей шлях деструктивного розвитку, відомого як суспільство споживання, уже усвідомили порочність такої парадигми і тепер уповають на «перезавантаження» свого суспільства в «суспільство знань», хоча вони цього й не афішують. Мова йде переважно про формування «інтелектуального класу», який менш схильний до «проїдання власного життя» і швидко досягши розумного достатку, усе своє життя присвячує власному розвитку, в тому числі й духовному, що автоматично приводить його до необхідності заняттям філантропічною або благодійною діяльністю.

А чи можливі Інновації без примусу?

Генеральному директорові заводу «Арсенал» Ігорю Вікторовичу Волощукові давно не давала спокою ідея, а чи потрібно взагалі міняти країну, якщо всім «не до цього», а чому б не спробувати побудувати поруч із нею нову? Спробувати створити якусь паралельну систему, нехай навіть у мікроскопічному масштабі, на окремо взятій території. Тому, щоб додати нове сучасне звучання всесвітньо відомому національному надбанню – заводу «Арсенал», він спочатку створив науково-виробниче об’єднання «Корпорацію «Арсенал», де передбачалося робити заділи для випереджувального розвитку заводу «Арсенал». Потім пішла ідея розміщення на території заводу Національного космічного агентства. Об’єднання такого потенціалу сприяло б вирішенню відразу трьох завдань: створити українське НАSА, український військово-промисловий комплекс (ВПК) і запропонувати армії на основі цих структур нову концепцію розвитку – армію «восьмого покоління», оскільки, соромно визнавати, але наша армія перебуває в стадії армії «третього» покоління.

 Для реалізації настільки масштабного завдання директор заводу припускав створити могутній «інтелполіс» (різновид технополісів). Запросивши для спільної діяльності когорту видатних учених, він поставив ще більш складне завдання – цей «інтелполіс» повинен стати моделлю випереджувального розвитку не тільки окремої території, але й держави в цілому. Для реалізації цього проекту їм були підписані угоди не тільки із провідними вузами, але й передбачалося, враховуючи досвід Індії, участь середніх спеціальних закладів, технікумів. Передбачалося також запрошення іноземних аспірантів, які могли б брати участь у деяких спільних проектах з виготовлення наносупутників і «інтелектуальних» дирижаблів нового покоління, для чого вже був істотний заділ.

 Багато ідей «інтелполісу» згодом знайшли власне життя і більша частина сформульованих завдань була виконана. Був створений концептуальний ситуаційний центр, здатний не тільки передбачити глобальні та національні загрози, але й розробляти сценарії нейтралізації цих загроз. Також було розроблено концепції і нові технології: мало затратної «армії восьмого покоління»; постіндустріального національного розвитку; безперервної освіти на основі нової технології дистанційного навчання (замість неефективної технології дистанційної освіти); діагностики та лікування пацієнтів безмедикаментозними методами. Розроблена технологія створення установки для одержання надтонкому пилу, який дозволить Україні за допомогою нанотехнологій не тільки назавжди позбутися «газової голки», але й створити нову цементну індустрію на основі нового матеріалу – наноцементу тощо. Запропоновані також нові зразки озброєння, за своїми характеристиками переважаючі натовські. Узагальнюючи, можна сказати, що було запропоновано багато необхідного для випереджувального розвитку держави та для переходу в розряд розвинених держав.

Виникає питання, чи можна використовуючи наявний потенціал змінити ситуацію в країні до кращого? Так, можна, тільки для цього в Україні необхідно створити «критичну» масу подібних аналітичних структур, замість безглуздого «партократобудівництва». Альтернативі негативним сторонам глобалізації та низці глобальних криз можна протиставити тільки одне рішення – концепцію формування орієнтованого на знання суспільства – «суспільства знань».

Першими кроками в цьому напрямку може бути створення  Ноосферного ситуаційного центру колективного користування, призначеного для наукового експертування та макромоделювання можливих екологічних і інших наслідків найважливіших національних макропроектів з урахуванням уже наявного міжнародного позитивного досвіду раніше здійснених аналогічних глобальних проектів та їх прогнозних наслідків, а також за допомогою фундаментальних праць наших співвітчизників С.А. Подолинського, В.І. Вернадського, М.Д.Руденка та багатьох інших, які переконливо довели, що, начебто,  стихійний прогресивний розвиток людства у гармонії з усією біосферою може бути  цілеспрямованим і узгодженим.

У результаті такої коеволюції утворюється цивілізована глобальна спільність, відома як Ноосфера. Принципова відмінність ноосферного підходу – визнання парадигми про те, що рішення багатьох питань подальшого існування людства, а сьогодні можливо говорити і всієї біосфери, неможливий без підходу до людини як найбільш високоорганізованої частини Природи, яка одночасно несе найбільшу відповідальність за майбутнє навіть планети Земля.

Кінцева мета Ноосферного ситуаційного центру – забезпечення безпечного проживання наступних поколінь зі збільшенням тривалості життя кожної людини. Для реалізації цієї мети має бути створено ряд пілотних проектів у вигляді спеціально організованих постіндустріальних співтовариств – біосферних резервацій, де поряд з титульним населенням передбачається створити прийнятні умови для проживання «екологічних» біженців, потерпілих від наслідків глобального потепління, локальних війн, інших екологічних катастроф тощо.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке «примус» до інновацій?

2.  Чому спочатку потрібен «примус» до знань, а лише потім «примус» до інновацій?

3.  Наведіть історичне коріння та обґрунтуйте сучасну потребу розбудови Ноосфери.

 

1.10.  Від футурології до повсякденної реальності

Повсякденна реальність чудово лікує від всілякої футурології та релігійного туману. При цьому, ключова освітня роль комп’ютерної техніки в розвитку Людства давно вже була усвідомлена фахівцями. Але, поряд із розумінням важливості цього універсального інструмента, фахівці давно вже усвідомлюють і серйозні недоліки, органічно властиві існуючим обчислювальним технологіям. Ці недоліки закладені в фундамент сучасної обчислювальної техніки. Це пов’язано з тим, що спочатку обчислювальні машини зароджувалися не для допомоги людині в її інформаційній діяльності, а для вирішення внутрішніх проблем математики: визначення понять алгоритму, складності обчислень, функціональної повноти тощо.

Запропоновані відповідні рішення – це технології, що не витримують критики. Не можна вирішувати нелінійні завдання тривіальним нарощуванням неінтелектуальних ресурсів, ефективність і коефіцієнт корисної дії яких, навіть за даними західних фахівців, становить соті і тисячні частки відсотка. Вкладаючи все нові кошти у прагнення підняти жалюгідні частки відсотка приросту корисної продуктивності новостворених суперкомп’ютерів, навіть якщо щороку буде подвоюватися число обчислювальних ресурсів і програмістів, їх  завжди буде недостатньо для вирішення поточних проблем. Правда японці оприлюднили, на наш погляд, правильне рішення із назвою «семантичний розрив», але далі розтрати багатомільярдних сум в усьому світі, справа не пішла.  

Одна справа використовувати біти й байти і зовсім інша – оперувати безпосередньо «поняттями». Ясно, що при цьому і саме «програмування» має отримати зовсім інший зміст. Воно суттєво спрощується, наближаючись до людини-користувача, і програмістом у таких умовах не зможе стати тільки ледачий. Обчислювальна техніка «п’ятого покоління» (так цю нову технологію назвали японці) відрізняється компетентністю, оскільки оперує безпосередньо зі знаннями, накопиченими Людством, і тямущістю, оскільки здатна природно сприймати та запам’ятовувати нові знання, тобто вчиться. Робота з таким комп’ютером нагадує роботу з людиною-помічником. Тільки такий «помічник» ніколи не стомлюється і відрізняється безмежним терпінням, наполегливістю і доброзичливістю.

Щоб реалізувати подібний проект у національних масштабах, видається найбільш привабливим створення середовища, де наука та освіта не будуть конкурувати за ресурси, а будуть співіснувати у повній гармонії, підтримуючи й доповнюючи одна одну. Тільки в цьому випадку вони спільно зможуть запропонувати в масових кількостях, кожному громадянинові, незалежно від віку та місця проживання, можливість одержувати безперервну, дешеву, індивідуальну, якісну, а за умови викладання нових випереджувальних технологій, завжди корисну довічну освіту та пристойну працю.

Нагадаємо деякі ідеї, запропоновані Петром Івановичем Костенко в презентації: «Київ – стратегія, тактика, виборчий процес», які на перший погляд видаються футурологічними, але як свідчить практика, їх реалізація – питання сьогодення. Принципова важливість даного підходу – можливість перезавантажити наше суспільство без революцій, а винятково засобами і технологіями, що стали даністю «цифрового» світу, які ми з вами ще не усвідомили і до яких ще не адаптувалися.

Продовжимо обговорення у формі можливих питань і відповідей:

  • Чи можливо управляти державною машиною, де корупція квітне не тільки у вищих ешелонах влади, а носить повсюдний, тотальний характер, коли в корупційну діяльність залучені не тільки чиновники, але й слюсарі-водопровідники?

Можливо, якщо зламати внутрішній механізм корупції!!! Повсюдне введення національної «інтелектуальної валюти», навіть на початку в «одній окремо взятій країні», змусить усіх її громадян виконувати одну із заповідей, а саме («не укради!»).  Ця валюта, що володіє пам’яттю, здатна на відміну від традиційних національних валют, відрізнити «платіжні» засоби від «кредитних», «довгі» гроші від «коротких», «амортизаційні» від «оборотних» тощо, вона має ще й достатній «інтелект», щоб позбавити своїх власників від вторгнення фіскальних структур, при цьому вона зберігає повну конфіденційність про заощадження. Так знання тут стають реальною силою! Введення подібної валюти у всіх країнах – справа найближчого часу, оскільки іншого способу «нейтралізувати» трильйони «віртуальних» інвестицій, вкладених у «довгі» гроші та «відмитих» через «короткі», мабуть і не придумати.

  • Чи можливо підвищити керованість у системах державної влади, яка незмінна по своїй архітектурі зі сталінських часів і не здатна ухвалювати рішення з результативністю більш 1%?

У деяких елементах і у певні часи навіть сталінська архітектура прийняття рішень була  ефективної, бо проіснувала півстоліття. Сьогодні точиться нескінченна суперечка про те, що краще: глобалізація, централізація, нонцентралізація, субордіарність, девалюція, просто анархія тощо. Проте ці експерименти методом проб і помилок на живих людях, що вже багато століть описують історики, мають отримати наукове обґрунтування. У наше цифрове століття дана проблема втрачає свою актуальність, тому що «оцифрована» держава дозволяє легко оптимізувати і  вмонтувати в систему управління нові інтелектуальні технології, що також дозволить, залежно від загроз національному суверенітету, зробити оперативним стратегічне управління в певному сенсі, тобто змінювати, «перепрограмовувати» архітектуру керування адекватно обставинам, що змінилися. Тут не треба боятися того факту, що не Ви управляєте подіями, а події, внаслідок складних структурних, часто топологічних, змін, будуть управляти Вами. Нова епоха – це епоха надшвидких нелінійних зворотних зв’язків, епоха управління в умовах реального часу в темпі структурних змін.

  • Чи можна «легалізувати» інфляцію і при цьому не застосовувати друкарського приладу, щоб вирішувати проблеми девальвації та деномінації?

Не тільки можна, а й необхідно, якщо ми збираємося не споглядати, а управляти економічними процесами та мати можливість аналізувати результати своїх експериментів на моделях, а не на людях. Якщо «оцифрувати» гроші і валюти, ми зможемо, якщо буде потрібно, навіть щомиті додавати або знищувати будь-яку кількість нулів, більше того, можна буде в реальному масштабі часу точно знати,  «скільки коштує наша валюта».

  • Чи можна підвищити якість безперервного навчання всього населення, не збільшуючи викладацький корпус і не боятися «витоку мозків»?

Відомі у світі приклади «дистанційної» освіти, що широко впроваджуються багатьма найбільшими університетами світу свідчать як про насущність проблеми масової освіти, так і про безпорадність нашої педагогіки при вирішенні цієї проблеми. Очевидно, що пропоновані курси є простою публікацією давно розроблених навчальних методичних матеріалів засобами Інтернету. Найбільші досягнення – використання гіперпосилань, іноді анімації, моделювання окремих експериментів, що ілюструють природні процеси. Вести мову про індивідуально-масове навчання, у таких умовах, неможливо!  

В Україні давно ведуться роботи зі створення нових технологій освіти, заснованих на представленні інформації у вигляді баз знань. Такий підхід дозволяє автоматично та перманентно враховувати особливості того, кого навчають, а також поточний стан навчального процесу та інші важливі фактори. Лише така освіта може оперативно задовольняти потреби в масовій підготовці і перепідготовці фахівців згідно індивідуальних запитів для нових соціальних структур, які відразу будуть надавати робочі місця з пристойною зарплатою.

  • Чи можна, використовуючи тільки технократичні технології, відразу подвоїти бюджет держави?

У деякому сенсі навіть потроїти, оскільки «цифрові гроші» функціонують «віртуально», що нагадує технологію взаємозаліків і тому їх «маса» не зменшується, а збільшується точно на «додану вартість». Швидкість обігу колишньої і перенесеної «доданої вартості» на багато порядків збільшується – «електронна» грошова маса переміщається практично миттєво для всієї країни, а не тільки для власників магнітних карток. Це не вимагає гігантських безперервних витрат на інфраструктуру, яка забезпечує таке функціонування, а окремі витрати у відсотковому відношенні незначні. «Левова частина» цього нікуди не зникаючого бюджету може бути використана на інвестування, хоча це більше схоже на реінвестування.

  • Чи можна класичний Уряд розпустити і замість нього поставити комп’ютерну систему, яка буде вести поточне виконання законів, що власне і повинен робити Уряд?

Перша ж подібна спроба виявилася досить успішної, правда не за допомогою одного комп’ютера, а двох і без телекомунікаційного зв’язку, а за допомогою наявного на той час телексного. Мова йде про Чилі та про алгоритми локально-глобального менеджменту, винайденими Стаффордом Біром, які не втратили й сьогодні своєї актуальності. Важливо зауважити, що Людству не потрібно придумувати нові системи керування – кращі з них генетично вбудовані в нас самих. Їх потрібно тільки інтелектуально «відчуджувати» у комп’ютерні системи і адаптувати до довкілля, використовуючи названі раніше технології.

  • Чи можна виключити будь-яку можливість генерувати віртуальні гроші в масштабах держави, у тому числі і з боку банківських структур?

 Для цього досить відокремити платіжні засоби від кредитних, щоб виключити саму можливість побудови «віртуальних фінансових пірамід», на яких добре «насобачилася» так звана Федеральна резервна система США,  а тепер і різні телекомунікаційні глобальні корпорації,  тим самим рятуючи від «перегріву» домінуючу глобальну доларову валюту.

  • Чи можна управляти державою при відсутності достовірних даних?

Безумовно ні, але навіть якщо вони і є, то однаково їх величезні потоки не здатна використовувати державна адміністрація при ручному режимі керування. Без кардинальної зміни технологій керування, управління однаково буде носити разовий, дискретний характер, зі змінами не більше, ніж раз у квартал. Для перевірки якості та узагальнення отриманих з різних місць даних потрібен значний час, прикладом чого є система управління процесом нарахування дивідендів у США. Взагалі, в економіці краще за грошові еквіваленти мати тимчасові натуральні, тоді все буде можна вимірювати у продуктивностях, або, ще краще, в значеннях IQ, як того вимагає нова епоха. При цьому, якщо використовувати навіть уже існуючі технології, то можна буде  не тільки управляти державною системою в реальному масштабі часу, але й, використовуючи «інтелектуальні фільтри», здійснювати превентивне керування до моменту настання фатальних структурних змін.

  • Чи можна управляти державою, коли в ній одних тільки сирів випускається більш 2000 найменувань? (Це цитата від генерала Де Голля) Додамо до цього, що за твердженням «класиків», економіку обслуговують не менше 400 галузей.

Сьогодні всі країни поголовно захопилися концепцією «електронного Уряду», але при цьому виявляють, що кількість паперових копій документів не зменшується, а, навіть суттєво зростає. Безумовно, це величезна дурість – змушувати платників податків платити 400 раз за ту саму систему, та ще й вирішувати непросту проблему сумісності різних комп’ютерних платформ. Та ще й за корупційною ціною.

У той же час, запропоновані «інтелектуальні» смарт-карти, вбудовані у відповідну інтелектуальну інфраструктуру Мінюсту, наприклад, позбавлять суди від зберігання величезного числа томів, а слідчих від необхідності етапувати ув’язненого до місця допиту або суду. Інакше кажучи, можна буде повсюдно виключити паперові носії, як такі. Більше того, минаючи супервитратний етап примітивної електронізації та інтернетизації Уряду, безпосередньо приступити до реалізації концепції «компетентного» Уряду, де навіть  пересічний чиновник не зможе прийняти неприйнятного рішення.

Інтелектуальна економіка, за допомогою «інтелектуальних» віртуальних грошових носіїв змусить усіх, у тому числі і державну економіку, жити, що називається, на зароблені кошти і повністю функціонувати без можливості «некоректних» нагромаджень, не передбачених законодавством і розпорядженнями місцевих, регіональних і національних інститутів виконавчої влади. З моменту введення в побут національної цифрової валюти, «оборотні», тобто безготівкові гроші, вже більше не зможуть перетворюватися в готівку та використовуватися для закупівлі споживчих товарів, хоча саме оборотні кошти і становлять основний капітал банків.

У країні, таким чином, буде наведено чіткий економічний порядок, коли товарний кредит буде відрізнятися від фінансового, торгівля буде відділена від виробництва та перестануть плодитися віртуальні (знецінені) гроші. Оборотні гроші будуть завжди залишатися безготівковими грішми і ні за яких умов не будуть «перетворюватися» у готівку, у всякому разі до того моменту, поки економіка й населення не розв’яжуть саму гостру проблему, а саме, не стануть самодостатніми.

Апелюючи до досвіду інших країн, можна констатувати, що успіхи китайської реформи стали можливі завдяки наведенню подібного елементарного порядку. Будь-який китаєць міг брати участь у реалізації будь-якої продукції, але тільки на умовах одержання товарного кредиту. Уточнимо, що товарний кредит – це кредит, який виплачується готовим товаром або зобов’язанням виробника щодо поставки товару в установлений строк. Так споживач не одержує грошей, а одержує або товар, або зобов’язання гарантованої поставки. Відомо, що видаючи кредит і споживачеві, і виробникові банк як би подвоює обігові кошти, а це прямий шлях до інфляції, тобто знецінювання національної валюти а, в остаточному підсумку, до збільшення безробіття.

Таким чином, у рамках «коректної економіки» ніхто не зможе використовувати кредитні ресурси для особистого збагачення або нецільового його використання. Особливо важливо розмежувати торгівлю і виробника, для того, щоб обсяг грошової маси платіжних засобів не порушував товарного балансу в економіці, тобто кількість заробітної плати населення, виражена в грошах, не повинна перевищувати сумарну вартість ВВП у грошах у тому самому тимчасовому інтервалі. Усунути цей недолік функціонування в систем управління економікою можна тільки шляхом автоматичного електронного моніторингу за діяльністю фінансових інститутів ринку.

Підкреслимо, що гроші – це не що інше, як інформація, і як кожна інформація вона може «перекодуватися» на будь-які носії з одночасною прив’язкою різних ознак, що визначають як власників грошей, так і особливості їх використання при платежах. Зокрема, при наростанні кризи в економіці, така технологія, що запропонована П.І. Костенко, дозволяє підприємствам, та й усій економіці в цілому, автоматично здійснити перехід на електронні бартерні схеми і в такий спосіб на час, поки банки «не відновлять свою колишню функціональну здатність», обходитися без їхніх послуг. Більше того, сьогодні можемо стверджувати, що стара ринкова економіка вмирає разом з банківською системою, яка відіграла для неї роль глобальної ракової пухлини.

 

Питання самоперевірки:

1.  Як не допустити конкуренції науки і освіти за інтелектуальні ресурси?

2.  Прочитайте ще раз виділені питання цього розділу і самостійно дайте на них відповідь.

3.  Що таке обчислювальна техніка «п’ятого покоління»?

4.  Доведіть, що гроші – це Інформація.

 

1.11.  Глобальні підприємства «з нуля»

У світовому інформаційному суспільстві шлях побудови глобального підприємства досить простий і реальний, бо сьогодні він майже такий, як і для звичайного підприємства, дякуючи потужним телекомунікаціям та Хмарним технологіям.

Різні виробничі підприємства, держустанови, фінансові інститути, лікарні або лікувальні установи, магазини, телекомунікаційні компанії, індустрія розваг, інститути тощо колись суттєво різнилися своїми системами керування. З початком електронної революції в економіці вдалося реалізувати давню мрію Віктора Михайловича Глушкова побудувати універсальні АСУ (автоматизовані системи управління) для всіх видів бізнесу і державного менеджменту на основі єдиного програмного продукту, який інтегрує різнорідні процеси економічної діяльності в єдиний процес. З появою цих так званих ЕРПІ–систем непередбачені («пожежні») явища тепер можна сміливо віднести до розряду одиничних і рідких подій. В результаті у вищого керівництва вивільняється величезний часовий ресурс для зосередження на стратегіях розвитку, на прогнозування, на створення нових виробів і нових ринків. На жаль, цей час можливо також використати для безглуздого самозбагачення і самозадоволення.

Простий приклад, типової «пожежної» ситуації, з якою щодня зустрічаються супермаркети середньої руки, щоб не допустити масового «затоварення» при асортиментах товарів, перевищуючих десятки тисяч найменувань та гнучко реагувати на цінову політику. Використання сучасних «Айсінг»-технологій дозволяє не тільки добитися прийнятних результатів, наприклад, двотижневої оборотності складських приміщень, але при певному досвіді роботи із цим програмним продуктом, організовувати за прикладом Японії прямий продаж, що називається «з коліс», і в такий спосіб взагалі відмовитися від складських приміщень.

Здешевлення вартості телекомунікаційних послуг дало можливість керівникам компаній відмовлятися від традиційної моделі бізнесу на користь мережної е–моделі бізнесу. Крім спрощення і прискорення бізнес-процесів це дозволило їм суттєво зменшити і накладні витрати, пов’язані з фізичним капіталом. Об’єднуючись в електронні співтовариства (е-кластери) за економічними інтересами, тобто вступаючи, де є в цьому необхідність, в «реальні шлюби» (суттєве злиття) або у цивільні («віртуальні») шлюби, подібні «віртуальні корпорації» можуть за рахунок внутрішньої синергії не тільки утворювати власні мегаринки в глобалізованому економічному просторі, але й ставати системними інтеграторами тієї або іншої продукції, яка раніше реалізовувалася роздільно у вигляді окремих продуктів. У деяких ситуаціях вони можуть за допомогою готових «Хмарних технологій» взагалі майже нічого не робити, проте готова продукція буде надходити споживачеві відповідно до його запитів. Зрозуміло, що перекладання виробництва і пов’язаних з ним виробничих процесів на мережу зовнішніх е-структур вивільняє величезний капітал, який може бути спрямований на підвищення ліквідності власного сегмента ринку та на його розширення.

Сучасні глобальні корпорації, в міру їх «занурення» у середовище електронного бізнесу, можуть не тільки працювати при значно меншій частці основного і обігового капіталу, але й безупинно скорочувати його. Добре організовані глобальні «віртуальні корпорації», зв’язані одна з одною упорядкованими процесами і технологіями, здатні підтримувати та безупинно поліпшувати процеси взаємної покрокової оптимізації, залишаючи поза конкуренцією компанії, що опираються лише на власні ресурси. Наступає нова епоха, у якій «мережні е-компанії» з невеликим капіталом здатні досягти суттєво більш високих показників, ніж «неповороткі» традиційні вертикально інтегровані фірми. Використовуючи переваги електронної економіки можна добитися такої міжкорпоративної консолідації (кластерної оптимізації), що на певному етапі розвитку зовсім відмовитися від прямих вкладень капіталу. Нагадаємо той факт, що багатомільярдна компанія «Microsoft», будучи однієї з найбільш капіталізованих компаній у світі, містить на своєму балансі матеріальних активів усього лише в кілька мільйонів доларів.

Лідери глобальних компаній, завдяки ЕРПІ-технологіям, змогли спочатку скоротити цикл стратегічного планування з п’яти років до трьох, потім до одного року, одного кварталу й, нарешті, до одного дня. Іншими словами, вони мають можливість закривати свій баланс практично щодня.  Ці технології та нові системи проектування дозволяють їм формувати нову місію в економіці –  забезпечувати індивідуальне виробництво виробів, але в масовому порядку. І при цьому надавати свої послуги таким чином, що, начебто, посередників більше не існує.

Учасники партнерської мережі, які озброєні сучасними ЕРПІ-технологіями, можуть суттєво швидше ідентифікувати і впроваджувати нові бізнес-концепції, створювати для них відповідні альянси й метаринки, управляти метабізнесом, згортати його або модифікувати ще до вичерпання його життєвого циклу. Можна припустити, що в найближчі кілька років бізнес у всіх своїх аспектах буде змінюватися дуже швидко, його життєвий цикл буде усе більш коротким, і, як наслідок, керування стане ще більш складним і більш динамічним.

  В умовах глобальної економіки важливо вже на етапі проектування, навчитися розпізнавати «мертвонароджені» процеси та процеси, що не створюють доданої вартості. У цьому можуть допомогти програмні комплекси, відомі як «АРІС»-технології. Вони дозволяють не тільки знайти шляхи до скорочення виробничого циклу і впровадження принципу «точно в потрібний час», але й одержувати істотний додатковий економічний ефект.

Глобалізація економіки приводить до необхідності формування метаринків як надутворень. Це нове явище буде сприяти створенню нових альянсів, що призведе до процесів доукомплектування метаринків до повної множини з безперервним переукомплектуванням управлінських команд. Тому, поряд з головними менеджерами окремих фірм коаліції, повинен бути сформований новий інститут керівників – менеджерів метаринків («глобальних» менеджерів). У їхню компетенцію буде входити, в тому числі, і формування системи єдиного глобального (кластерного) підприємства до моменту повної відмови від посередників, що вже саме по собі зможе створювати додаткову прибутковість. Сформована в рамках кластера єдина інформаційна база для прогнозування попиту дозволить знизити рівень запасів і взаємоув’язати графіки спільної партнерської роботи. Скорочення числа етапів, наприклад, за допомогою «АРІС»-технологій при розробці прототипу нового продукту та автоматизація процесу збирання необхідної інформації дозволить багатьом глобальним підприємствам зменшити час виходу нового продукту на ринок до строку, що не перевищує трьох місяців.

  У міру зникнення торговельних бар’єрів і інтеграції ринків капіталу, компанії все частіше будуть переходити до глобальної виробничої моделі, при якій окремі підприємства будуть перебудовуватися, щоб згрупуватися навколо глобального виробничого процесу із глобальними логістичними ланцюжками. Такий перехід дозволить виробити більш зв’язну глобальну стратегію, поліпшити процес розробки нової продукції і добитися більшої ефективності. Функція глобальної зв’язності дозволить мережі підключати нових членів і, тим самим, за рахунок зростаючої інтеграції збільшувати ефект, відомий в економіці як ефект від росту масштабів виробництва. Програмні засоби колективної (партнерської, кластерної) роботи дозволять учасникам мережі не тільки спільно вирішувати виникаючі проблеми, але й працювати спільно, практично в режимі реального часу. Розширені версії ЕРПІ-систем можна також застосовувати і для реалізації електронних науково-дослідних та конструкторських робіт, з метою формування концепцій нових виробів. А також для «безболісного» впровадження нових інноваційних виробів за допомогою «органічного» вбудовування нових бізнес-процесів і нових виробничих потужностей в уже існуючу виробничу мережу.

У наш час глобальні підприємства можна створювати практично «з нуля», для цього досить знайти підходящу ідею для нового глобального продукту. А далі зібрати все необхідне для її реалізації за принципом конструктора «Лого» із фрагментів «Хмарних технологій». Сучасні комп’ютерні системи здатні знаходити не тільки певні слова і речення (вершина творчості «Гуглоподібних» систем), але уже є комп’ютерні системи, які можуть знаходити не тільки окремі «думки», але й формувати «нові знання», необхідні для формування нових глобальних продуктів і нових ринків. І хто першим освоїть і застосує ці нові можливості, той і буде домінувати на просторі глобальної економіки.

 

Питання самоперевірки:

 

1.  Що таке е-модель бізнесу?

2.  Чи можлива торгівля без складських приміщень?

3.  Що таке віртуальні корпорації та власні мегаринки?

4.  Поясніть поняття «метабізнес» та «метаринок».

5.  Наведіть можливості «АРІС»-технологій та ЕРПІ-систем для створення глобального  підприємства «з нуля».

Розділ 2

 

ПІДКАЗКИ  ДІЮЧИМ  ЛІДЕРАМ

 

2.1. Політика як продовження економіки  або економіка як продовження політики

У розумних підручниках політика визначається як наука про захоплення та утримання влади. При цьому всі основні діючі фактори і складові політики суттєво залежать від стану і перспектив економіки, тому вони тісно пов’язані.

Ця частина написана з метою підняти безліч провокаційних питань, які дозволять глянути в іншому світлі, ніж це звичайно прийнято, на економіку та на політику. Супутня мета – поринути у світ міждисциплінарних досліджень із його власною аналітикою для дослідження озвучених проблем.

Почнемо з першої наріжної проблеми, яка багатьма політиками замовчується на шкоду головній суті, що вкладається ними у зміст тих або інших реформ. Увесь світовий політикум із завидною завзятістю наступає на ті самі «граблі», обходячи стороною питання про те, що ж робити з грошовою системою, яка зовсім не відповідає суті цифрової епохи. Інакше питання звучить так: «Чи є інший спосіб порівняти, здавалося б, непорівнянне?»

У різних науках таке питання вирішується по різному, наприклад, у юридичній науці при встановленні термінів покарання за зроблені злочини діють норми прецедентного права. У природничих науках діють переходом до «безрозмірних величин». У практичній економіці – за допомогою методу міжгалузевого балансу (з використанням матриць Леонтьева). Аналогічні рішення знайдені навіть у лінгвістиці за допомогою методів «теорії нечітких множин». Іншими словами є багато чого, як раніше говорили політики, що можна «взяти за основу», або як вони тепер говорять, придатного для «першого читання».

Однак, політики, чиїм головним завданням є легітимізація найкращих життєдайних рішень для суспільства, дотепер залишилися байдужими до вирішення подібних наріжних проблем. Тому далі будемо стверджувати, що нафта дорожчає, не беручи до уваги ту обставину, що насправді «дешевшає» долар. Якщо сьогоднішню ціну на нафту зіставити із цінами колишніх двадцятиліть, то неважко з’ясувати, що нафта, як коштувала 50 доларів за барель, так і коштує рівно стільки ж. Плюс або мінус кілька відсотків. А ми продовжуємо дивуватися, чому так різко падає довіра до політиків,  неважливо, вітчизняних чи закордонних. Адже кожний з них до питань зіставлення національних досягнень підходить з різними одиницями виміру, звідси і виникають «різночитання» по тому самому питанню. Важко уявити ситуацію якби, наприклад, така одиниця виміру, як метр, змінювалася при «глобальному потеплінні» або при «глобальному замороженні» і ставала вдвічі довше або вдвічі коротше. А до долара, як основної грошової одиниці виміру всього, так відноситися виявляється можна.

Плутанина виникає і з іншим контекстом, відомим за назвою, що раніше «яйце» або «курка», у нашому випадку – економіка чи політика. Виникає вона вже на етапі, коли відбуваються кризові явища і держава намагається врятувати банківську систему від розвалу виключно політичними методами, а до цього стверджувалося, що гроші – чисто економічне явище. Але якщо ми проповідуємо примат «ринкових відносин», то чому б і в цьому випадку не розв’язати проблему виключно ринковими методами. Нехай банківські структури пограють у гру, хто з них надійніше шляхом поглинання і злиття самостійно реструктуризуються в нові утворення,  більш стійкі до можливих наступних ризиків.  Так ні, за виживання банків чомусь повинен платити платник податків. Дивна політична логіка  – обанкротити усе населення, замість того, щоб обанкротити неспроможні банки. Забуваючи при цьому, що гроші не тільки для того, щоб множити прибуток, але й для того, щоб підтримувати життєві і виробничі баланси, вирішувати соціальні проблеми. Раніше здавалося, що саме це і є головним завданням будь-якого уряду, виявляє ні – їм легше рятувати банки.

У цьому випадку вступаємо в пряме протиріччя з домінуючої у світовій практиці неоліберальною ідеєю, що визнає ринок і його грошову систему як саморегульовані процеси. Не важко зрозуміти, наскільки вони будуть перекручені після такого державного втручання. Залишається припустити, що настільки нераціональне втручання обґрунтоване тим, що чиновники в такий спосіб намагаються врятувати власні заощадження. Як відомо, з приводу народних заощаджень ніхто з них так і не потурбувався. Наслідки кризи всім відомі: банки як квітнули, так і квітнуть, не несучи ніякої відповідальності за ризики, на відміну від клієнтів банків, і більше того, як про це свідчить статистика, ще й наживаються на кризових явищах. Але ще раз підкреслимо, усе це вони зробили не використовуючи власні активи, а за гроші платників податків. А за це цей їх ніхто, ні при якій владі, не спитав? Або все-таки розумніше було задіяти нову регулюючу норму для банків і поділити ці ризики хоча б навпіл зі своїми вкладниками і тими, хто нічого й не вкладав, але має платити за це. Та мабуть вже досить!

Демократія на те й демократія, щоб перш ніж вживати рішення від імені народу не погано було б з ним порадитися, а не віддавати все на відкуп продажним аналітикам. Вони з легкістю обґрунтують необхідність замовних безрозсудних рішень, всупереч здоровому економічному сенсу, оскільки не несуть ніякої відповідальності. Порушена тема важлива ще й тому, що в аналітичній еліті в питаннях, що перебувають на стиках економіки і політики, або як це називалося в радянські часи в питаннях «політекономії», немає однозначних суджень, про що красномовно свідчать присудження Нобелівських премій за діаметрально протилежні економічні і політичні погляди. У такий спосіб можна констатувати, що ми стаємо свідками в науковій діяльності нового явища  – плюралізму теорій. А може це ознака їх повної відсутності?

Усі свої основні зусилля світовий політикум направляє на поліпшення кожний своєї законодавчої бази. А не простіше аналітичним співставленням вибрати кращу з уже наявних, апробовану світовою практикою законодавчу базу, наприклад, на досвіді тих країн, які не постраждали від кризових явищ. Далі шляхом референдуму її «затвердити», а потім «імплантувати» у нашу законотворчу дійсність. Скільки народних коштів і скільки даремно витраченого часу буде зекономлено. Не говорячи вже про якість законодавчих актів.

І не потрібно буде придумувати, як вмонтувати в закони методи викорінювання корупції, про це за нас уже давно потурбувалися. Адже вдалося щось подібне здійснити при впровадженні кращих закордонних (європейських) стандартів за допомогою процедури, відомої як «гармонізація».

А що тоді робити народним обранцям? Вони можуть адаптувати ці закони з максимумом ефективності та з врахуванням національної ментальності, а також написати нові закони, покращуючи світову практику. Саме такий інноваційний підхід до законотворчості міг би заощадити багатомільярдні витрати на депутатів, які сьогодні лише політики, а не економісти у найкращому розумінні цього слова. Проте автори впевнені, що вже досить бігти за потопаючим «Титаніком» світового капіталізму – краще оперативно почати будувати «Ноїв ковчег» для українського народу – Ноосферу!

 

Питання самоперевірки:

1.  Як визначається термін «політика» у гарних підручниках?

2.  Як організувати обмін товарів без використання грошей?

3.  Чи працює неоліберальна ідея з її саморегульованими ринками?

4.   Які законодавство і політика потрібні Україні?

 

2.2.  «Зелений» політменеджмент

Навіть наступна, дуже проста блок-схема залежності здоров’я людини від факторів довкілля показує пряму потребу постійного контролю ситуації з боку влади, наявності політичної волі стримувати руйнівні дії ненажерних олігархів і запровадження розумного екологічного «зеленого» політменеджменту.

 Переважна більшість учених світу згодні з тим, що ми досягли тієї точки в історії людства, коли опинилися в небезпеці самознищення нашого життєзабезпечення на основі потенціалу планети Земля. Тепер, які б глобальні проблеми не обговорювалися, ми повинні їх розглядати через призму екологічного виживання. Потрібно у всьому виходити із принципу «Не нашкодь!» собі й майбутнім поколінням. Проте всі наші спроби захистити природні екосистеми стають усе більш неефективними, оскільки саме наше уявлення про цю проблему досить обмежене. Ми ставимося до «навколишнього середовища»  як до окремої галузі, а не як до міждисциплінарної проблеми і науки, тому в нас переважають застарілі концепції економіки, національного суверенітету та міжнародного права, оскільки в них екологія не домінує, а є окремою статтею бюджету або того ж права.

Пропонуючи принцип «зеленого управління», ми не демонтуємо колишню систему керування. Не сприяємо повній зміні управлінської парадигми, а використовуємо тільки часткову її зміну. Не вимагаємо тотально іншого відношення людей до свого довкілля, не прагнемо створити новий набір рішень, а намагаємося відкоригувати колишній. Ми прагнемо створити нову архітектуру керування, як новий синтез  охорони довкілля на основі більш широкого поняття термінів економіки, прав людини та нових загальних принципів управління.

Розумні аналітики наполягають на якнайшвидшій зміні  політичної парадигми в малому і глобальному аспектах. Політики, які не володіють новими, науково обґрунтованими системами управління, продовжують «консервувати» свої колишні знання про суспільство і його потреби, не розуміючи, що суспільство і його потреби давно сформулювали новий політичний порядок денний. До цього їх змушують проблеми, пов’язані з новою медичною та продовольчою ситуацією.

Порушення екологічного природного балансу миттєво позначається на масштабах захворювань, пов’язаних з екологічним фактором. У тому числі і з багатьма новими хворобами, ще не ідентифікованими медичною наукою, наприклад, хворобами, що викликані поширенням геномодіфікованих продуктів. Політики повинні дати відповідь, що робити далі: поліпшувати екологію довкілля або лікувати людей, потерпілих від наслідків екологічної деградації. Якщо політики не можуть дати зрозумілу відповідь, то нехай не заважають аналітикам виконати за них цю роботу.

Тут важливо зрозуміти: чи існує хоч який-небудь сценарій щодо запобігання глобального «рукотворного апокаліпсису»? Щоб відповісти на це питання, потрібно пам’ятати, що природний світ на планеті Земля досить точно окреслив межі власного самовідтворення (власного безперервного «реінженірингу»), особливо там, де процеси боротьби із власним «омертвінням» уже носять особливо інтенсивний характер. Подібні процеси безперервного відновлення часто іменуються нами як ноосферні технології, хоча нічого надзвичайного з погляду Природи там не відбувається, а має місце те, що ми у своїй практиці назвали б «плановими» або «регламентними роботами».

Але людство, хоча й усвідомлює, що вже є багато територій, які небезпечні для проживання, продовжує ігнорувати ці природні (екологічні) приписи, намагаючись установити власні «закони». В результаті розплачується за подібний екстремалізм власними життями та матеріальними втратами. Нагадаємо, що процеси «глобального потепління» і «обмороження» раніше також неодноразово мали місце, як і ситуація з «озоновими дірами» і багатьма іншими маловивченими явищами. Все це ті ж самі «регламентні роботи» Природи, які, насправді, раніше не носили характер апокаліптичних явищ. Просто людству важливо зрозуміти, що Природа – це «живий об’єкт» і потрібно знайти способи «мирного» співіснування людини з іншими, більш слабкішими за рівнем організації природними об’єктами, щоб не зазнавати необґрунтованих втрат та витрат. Для цього вже давно слід мати спеціальні глобальні інститути ноосферного моделювання та прогнозування. Такі нові глобальні Інститути повинні очолити «супереліта» із числа талановитих учених з потужним когнітивним ядром, представленим лауреатами Нобелівської премії, а також тих, хто був близький до її одержання.

В основу потрібної тут єдиної методології та погоджених дій можуть бути покладені останні досягнення в області теорії хаосу і синергії (самоорганізації). Крім того, на початку, паралельно із цим, потрібний новий інститут для проектування і створення «запасних аеродромів» –  спеціально обладнаних територій для порятунку людства від його власних помилок і невігластва: жертв війн, жертв стихійних лих, жертв від проживання на екстремальних територіях тощо.  Важливо також установити науково обґрунтовані «санітарні коридори» та «екологічні буї», за які не варто «запливати». Цю діяльність має доповнити глобальний ситуаційний центр, оснащений системою космічних супутників і дирижаблів. Адже зрозуміло, що «буї» і «санітарні коридори» не будуть мати постійних границь –  їх потрібно пересувати, як це раніше робилося в період великих боїв та екологічних катастроф. Так людство буде підготовлене, хоч частково, на випадок «космічних війн» або падіння астероїдів тощо.

 Для переселення таких «екстремальних мешканців» наукове співтовариство вже давно визначилось завдяки формуванню нового типу спільноти людини та її довкілля з назвою «біосферні резервації». Але ця нова спільнота потребує і нової соціально–політичної облаштованості. Тут потрібне щось краще, ніж капіталізм, бо йому такі утворення не вигідні, адже вони не для одержання прибутку. Соціалізм з його безвідповідальністю теж не є кращим, хоча на першому етапі це більш прийнятне рішення. Проте, найбільш перспективним тут може бути саме ноосферне співтовариство високих знань та чесної праці, яке з самого початку має існувати за «правильним законом», згідно  якого людство, як найбільш розвинута і відповідальна частина Природи, має функціонувати за правилами закону синергії та самоорганізації, а її найвищою метою буде синергія, яка здатна до самоорганізації. Це не просто життя в умовах реально збалансованих процесів, але й оптимізоване для кожної людини, родини, села, міста, країни з постійною мінімізацією витрат природних ресурсів, ефективного відновлення їх запасів та неперервною гармонізацією потреб з усіма іншими процесами довкілля. Як попереджає наука Геобіономіка чіткі правила для населення (команди планети Земля, на жаль,  як підводного човна) повинні поступово ставати основою планетарної свідомості всього людства!

При цьому основним ідеологічним принципом повинно стати розширене тлумачення поняття «Не нашкодь!», віднесене не тільки до сфери медичної діяльності, але й розповсюджене на всі явища довкілля, включаючи і людські взаємини. Або «Не нашкодь!», або в табори на  тимчасове поселення  на «чорнобильських територіях», як для інакомислячих, тому і шкідливих для спільного проживання осіб. Нехай там проживають із собі подібними, нехай там будують третій різновид капіталізму, слідом за промисловим та фінансовим — «екологічний капіталізм», де в якості прибутків будуть одержувати «очищені» власною працею нові території, придатні для подальшої експлуатації. Лише після такої очистки свідомості можливо повернутися у звичний їм соціум, якщо соціум це дозволить.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що пропонує принцип «зеленого управління»?

2.  Яку слід вибрати стратегію, коли нема коштів на все: поліпшувати екологію довкілля або лікувати людей, потерпілих від наслідків екологічної деградації?

3.  Чи потрібні Україні «біосферні резервації»?

4.  Як лікувати олігархів та їх бюрократів, що шкодять екології?

 

2.3.  Як перестати бути заручниками неправильних цілей і даних

Потужний розвиток засобів масової інформації (ЗМІ) надав можливість певним угрупуванням олігархів організувати інтенсивне зомбування населення планети, що призвело до значних спотворень всіх соціологічних показників. Тому сьогодні вже дуже важко визначитися, в якому світі ми живемо і які цілі слід підтримувати.

Аморфний опис цілей розвитку нашої держави, як владою, так і опозицією, свідчать про невизначеність вибраного ними шляху, бо просте їхнє мавпування старої Європи є лише пастка для заманювання нас до західних або східних «мисливців». Якщо звернутися до досвіду розвинених країн, то й там не виявимо нічого, крім бажання розв’язати всі державні проблеми, що називається «одним махом» – за допомогою безустанного збільшення ВВП. Цей показник носить не стільки економічний, скільки, швидше за все, політичний характер, оскільки поділивши його на кількість населення в конкретній країні легко можна поділити всі країни на три сорти – «розвинені», « що розвиваються» і «недорозвинені».

  ВВП до певного часу демонстрував перевагу американського способу життя, очевидно для цього й був придуманий. Усе для американців було гарно, поки не з’явилася євровалюта, а сьогодні ще й юань. Оскільки євро, а скоро і юань, почали перевершувати долар, то й паритети помінялися. Тепер уже Європа і Китай за цим показником стали перевершувати США. Насправді нічого не змінилося в економічному плані. Європа і Китай, в цілому,  не стали сильнішими США, що зайвий раз свідчить про безглуздість цієї «штучної» одиниці виміру економічного благополуччя.

 Більше того, показник ВВП і його похідні виявилися шкідливі для так званих країн, що розвиваються на капіталістичному шляху, особливо пострадянських країн, які перш ніж стали суверенними, цілком могли себе відносити до розвинених країн. Згубність цього показника очевидна на простому і, в той же час, парадоксальному прикладі. У міру зростання ВВП на жалюгідні відсотки, у нас у рази зменшується добробут населення. Це пов’язано з тим, що збільшуючи «неправильне ВВП», ми швидко «добиваємо» нашу зношену інфраструктуру, в тому числі нашу соціальну сферу. Неправильні цілі (збільшення ВВП) призводять до того, що ми розбудовуємо країну «назад». Замість прискореного розвитку в нас має місце прискорена «деградація». Так буде доти, поки ми не змінимо наші неправильні цілі на розумні.

Наприклад, ми могли б, замість росту ВВП і ВВП на душу населення, вимірювати ріст добробуту країни й відповідно добробут на душу населення. Деякі країни пішли ще далі, навчилися за допомогою наукових методів вимірювати показник щастя своїх громадян (нам би таких учених!) і стежити за тим, щоб він неухильно зростав, а паралельно із цим, вони відслідковують необхідність доповнювати цей показник новим змістом. З нашим же урядом можна хіба що збільшувати показник, що визначає, як можна зробити народ ще більш нещасним, перетворивши 80 % населення на узаконених жебраків (прохачів субсидій), запровадивши псевдо освіту, псевдо медицину, псевдо демократію у вигляді псевдо децентралізації, отруєну псевдо їжу тощо. 

Нам конче потрібно навчитися вимірювати реальне зростання національного добробуту, який складається з росту національного багатства та росту можливостей населення його використовувати. Новітня наука Геобіономіка пропонує у лінійному наближенні національне багатство кожної країни представляти обезрозміреною сумою доступної їй –  Речовини, Енергії та Інформації [Ліщитович Л.І. Основи Геобіономіки, Київ : Фітосоціоцентр, 2012. – 184 с.].  При цьому, узагальнено «національне багатство як систему» можна представити як суму систем: «базових природних ресурсів» + «антропогенних  матеріальних цінностей» + «наявних інтелектуальних ресурсів» + «творчих креативних можливостей (здібностей)».

У свою чергу систему «базових природних ресурсів» можна представити як сукупність, що включає «земельний територіальний фонд» + «лісовий фонд» + «водний фонд»  + «доступні агроплантації» + «мінеральні копалини» + «первинні енергоносії» + «запаси питної води» + «поголів’я дичини» + «рибні запаси» тощо.

Відповідно систему «антропогенних матеріальних цінностей» можна представити як  «простір народного господарства (будівництво, транспорт, сільське господарство, торгівлю)» + «сукупність національних фондів (комунальні господарства, міський житловий фонд, домогосподарства, фонди сфери науки, техніки, освіти, культури, охорони здоров’я, туризму тощо).

Більш проста для оцінки система «наявних інтелектуальних ресурсів» може в спрощеному виді бути представлена у вигляді «діючих систем, орієнтованих на підвищення продуктивності праці» + «систем імплантації науки в освіту та виробництво».

Система «творчих креативних можливостей (здібностей)» дає можливість створювати і доповнювати інтелектуальний потенціал, може містити в собі «безперервну освіту» + «науку» + «охорону здоров’я» + «культуру» + «систему керування базами знань» + «систему баз даних» тощо.

Зауважимо, що всі названі вище системи і окремі об’єкти обов’язково складаються з Речовини, Енергії та Інформації, тому їх комплексна оцінка має враховувати всі ці три складових. Таке представлення національного багатства дозволить бачити основні складові народного господарства в динаміці, визначати всі «вузькі місця» і моніторити вектор розвитку не в спрощеній і узагальненій формі, як у випадку із ВВП, а у вигляді «покомпонентного» аналізу.

Але мало дати визначення поняттю «народний добробут», питання в тому, як його «вимірювати» та збільшувати? Для цього всі нормальні країни провели ретельну «оцифровку» своєї території і свого господарства, а для фіксації поточних змін створили національні системи – Глобальні інформаційні системи дистанційного зондування землі (ГІС – ДЗЗ-моніторингу).

На жаль, в Україні були знищені навіть ті структури моніторингу, що залишалися після СРСР. Наприклад, нещодавно звільнився директор інституту «Дніпрокосмос», який забезпечував супровід і дешифрування знімків, одержуваних з єдиного українського супутника «СІЧ-2», що вже перестав існувати. Звільнився через жахливе недофінансування інституту, після чого ситуація з його унікальними співробітниками має катастрофічний характер. Країна втрачає не тільки інститут, що представляв національну і світову гордість та унікальних фахівців. Але з ним знищується реальний інструмент для точного виміру базових параметрів національного багатства. Адже цей супутник, разом з угрупованням німецьких супутників (на основі раніше досягнутих партнерських угод) дозволяв «моніторити» не тільки територію України, але й практично всю планету.

Наведемо лише маленький приклад (на сотні мільйонів грн) наслідків відсутності сучасного моніторингу: позаминулого року, коли керівництво сільським господарством Дніпропетровської області наполягало на необхідності «пересіяти» 90 % озимих на своїй території, супутникові ж знімки, отримані із СІЧ–2, підтвердили, що це необхідно було здійснити тільки для … трьох відсотків озимих.

 Ще приклад – є прогноз, що нашу планету очікує десять «посушливих» років. Цілком природно виникне необхідність повного аудиту ґрунтових і поверхневих вод, для поповнення резервів  води для населення та вирощування сільськогосподарських культур. Краще і дешевше, чим за допомогою супутників ДЗЗ, одержувати настільки величезний обсяг інформації навряд чи можливо.

Індія, завдяки чотирьом своїм супутникам, змогла розв’язати проблему сільського господарства і уперше нагодувати свою країну, тому що з’явилася не тільки можливість із точністю до метра провести повний аудит усіх придатних для сільського господарства земель і їх якості, але й «моніторити» схожість посівів, передбачити та вчасно проводити додаткові агрозаходи у випадках «непередбачених обставин». У результаті, це дозволило Індії перейти від управління «в сліпу» на наукові методи оптимального агроуправління з метою одержання «гарантованого врожаю» відповідно до потреб цієї величезної країни.

За допомогою таких супутникових технологій можна вирішувати аналогічні завдання у всіх інших сферах народного господарства. Це дозволить перейти від «ручних» методів управління до сучасних наукових методів, що дозволяють максимально ефективно використовувати наявні ресурси, у тому числі й енергетичні. Було б бажання та розуміння проблеми саме з боку не власного збагачення та приховування награбованого, а задля збільшення добробуту і щастя свого народу і всієї планети, бо, як ми добре знаємо, побудова «комунізму» в окремо взятій країні неможлива. Важливо, щоб сам народ не сидів очікуючи «чуда господнього», а активно допомагав так званій «народній владі», іноді навіть за допомогою революцій!

 

Питання самоперевірки:

 

1.  Наведіть критику використання показника ВВП.

2.  Чому краще для народу показник добробуту та показник щастя?

3.  Як розраховувати показник росту національного добробуту?

4.  Які джерела об’єктивних даних не дозволяють використати в Україні?

5.  Що таке ГІС-ДЗЗ-технології?

 

2.4.    Різні революції

Як стверджує історична класика, коли народ вже не може терпіти, а влада вже не здатна дурити, виникає революційна ситуація. Але в глобальному світі ця закономірність часто ще й корегується з зовні, тому сьогодні революції бувають різні – натуральні, штучні та гібридні.

Крім того, буває зайва поспішність у питаннях прийняття революційних рішень, що чітко видно на прикладі останніх революцій – жовтоблакитних і арабських. Результат у всіх цих випадках негативний. Це ще один приклад побудови «вавилонської вежі», коли низи не можуть, а верхи не знають як, а гідної еліти,  здатної визначити вектор розвитку, у якому кожний відчув би себе його компонентою, немає. Тоді не залишається нічого іншого, як випливати згідно відомої жіночої логіки: «від конкретного» до «конкретного», минаючи  «абстрактне». Правда у жінок це іноді виходить і логіка тут не причому, їхня основна зброя (в чому вони перевершують чоловіків) – інтуїція.  Але тільки на одній інтуїції революцію не побудуєш.

Тому краще за основу брати те, що більш відоме й менш спірне. Наприклад, теорію оптимальних рішень.  Для цього нам необхідне знання трьох факторів:  

  • зрозуміти свою оптимальну «мету»;

  • оцінити наявні в нас для її реалізації «засоби і кошти»;

  • визначити зрозумілі соціуму «обмеження».

Почнемо з «мети». Уже на цьому етапі ми зіштовхнемося з повною невизначеністю, чого ж ми насправді прагнемо.  Побудувати «ощадливу економіку». Але це ми вже проходили, коли насправді побудували зверхзатратну економіку. Піти по шляху «китайської моделі» – будувати дві паралельні економіки одночасно надіючись, що вони компенсують недоліки одна одної. На певному етапі це цілком прийнятне рішення, оскільки будуть враховані діаметральні запити населення, одні будуть жити як би при «соціалізмі» не претендуючи на надлишковий комфорт і не ускладнюючи своє життя підприємницькими ризиками. Інші, нездатні жити без «адреналіну», для поліпшення власного буття будуть, залежно від обставин, або поповнювати ряди частини населення, що бідує, грузнучи в боргах, і тоді ними займеться держава, надаючи субсидії, або, якщо повезе, максимізувати свій побут до непотрібних і непристойних розмірів.

Є ще й третій шлях – «класичний капіталізм» з усіма його «перевагами», які, чим далі, тим більше відчутні своїми недоліками, що мають усе більш загрозливий характер – скотитися у свою діаметральну протилежність – в обійми планової економіки. Свідчень тому багато, наприклад, медицина у Великобританії або сільське господарство в США давно вже стали плановими. І це тільки початок, оскільки глобалізація – це, насамперед надконцентрація економічного потенціалу, а це прямий шлях до монополізації, яка перебуває в прямій протилежності до ринкових механізмів в економіці. Крім того, в момент настання кризи, капіталістичні держави, самі того не афішуючи, поводяться як представники планової економіки, «скорочуючи», «спрощуючи», «регулюючи все, що тільки можна» і т.д.. При цьому паралельно і послідовно знищують усі демократичні завоювання, якими вони колись так пишалися.

  Тому  з « цілями революції» не все так просто,  і це ще ми не врахували такий важливий фактор, як ментальність народу.  Революцію, щоб вона була успішної, потрібно «змоделювати» спочатку в головах і тільки знайшовши певний консенсус (визначивши правильну мету),  можна її розписати в термінах «проектного менеджменту».  Для цього буде потрібно ще визначити, які засоби («працезатрати» або «багнети») ми маємо.  Ще раз підкреслимо, тут не йдеться про революцію, як одномоментний акт у своєму прямому тлумаченні, коли мова йде про зміну влади. Дійсно , можливо й таке, тому що існуюча влада хоча й безмежно «розпаслася і розпоясалася», але усвідомлює, що краще вчасно «зникнути», чим бути розтоптаною юрбою. Основне підготуватися до ситуації, коли виникає проблема, а що ж робити потім? Саме тут мова повинна йти про креативний політменеджмент – потрібно спробувати і знайти яскраве інше рішення, не схоже на запропоновані раніше, причому таке, що відповідає ментальності народу.

  Відповідь на це питання давно знайшов сам народ без участі політиків і впроваджує його щодня в життя. Він будує своє майбутнє за допомогою створення …. паралельної економіки й паралельної держави, починаючи із власної родини. Усе, що потрібно креативному державному менеджменту, так це розвити цю ідею до масштабів держави. А ідея ця дуже проста й називається вона ідеєю «самодостатності». Основна частина населення не прагне до досягнення якого-небудь максимуму, тому й не використовує у своєму житті соціалістичні або капіталістичні технології або ті й інші одночасно.  Іншими словами, виробляє стільки, скільки йому потрібно.

Досі державна наука на це питання ще не дала відповіді. Космос і океан освоїли, а от своїх раціональних (науково обґрунтованих) потреб ще не вивчили. Виходить, що при соціалізмі «недоліт», тобто нестача у більшості, а при капіталізмі «переліт», тобто надлишок у деяких, що відразу помітно у вигляді «відкладання на ребрах». Де «золота середина» – ніхто не знає.  На це питання сучасна наука Геобіономіка намагається дати відповідь, а креативні політменеджери повинні впровадити це в життя. Спасибі скаже не тільки населення, але й глобальна економіка і екологія, а в остаточному підсумку вся Природа.

Нагадаємо, що в певні, ще царські, часи існував Указ про те, що державні чиновники зобов’язані регулярно перевіряти всі родини країни на предмет наявності …трирічних запасів продовольства на випадок кризових явищ і війн, та поповнення їх з держрезерву у випадку недостачі. Так Уряд турбувався, щоб у питаннях продовольства населення вже тоді було самодостатнім, хоча реалізація цього указу на місцях була явно недостатньою, бо іноді населення голодувало.

Далі, якщо наша ціль (досягнення самодостатності) визначена, то важливо зрозуміти, чи володіє країна достатніми для цього ресурсами. Цікаво, що за результатами наукових досліджень, виконаних нашими і закордонними вченими, Україна – одна з небагатьох країн планети, яка може віднести себе до класу самодостатніх країн.

Отже, з метою ми визначилися, з «ресурсами» теж, тепер важливо зрозуміти, які існують «обмеження», що заважають нашому процвітанню. Неважко зрозуміти, не прибігаючи до наукових досліджень, що головне обмеження на шляху національного прогресу – це існуюча система управління. Вірніше її відсутність. Є тільки набір вольових, хаотичних (як наприклад, проблема тарифів), суперечливих і неймовірно затратних (згадаємо хоча б будівництва для ЄВРО-2012) керуючих рішень. Тому нашим бувшим, діючим і майбутнім лідерам настійно рекомендуємо, перш ніж братися за дійсно інтелектуально складну працю, пройти наш курс навчання для «правильних лідерів», здавши відповідні тести та заліки відповідній народної комісії та одержати сертифікати (а згодом і ліцензії) на право управління (не важливо чим, бо сучасні комп’ютерні технології дозволяють це перевірити).

Про державну роль, яку повинні виконати політменеджери, мова йтиме нижче, а поки що не будемо плутати їх з політтехнологами, основним завданням яких є маніпулювання суспільною думкою. У якості домашнього завдання спробуйте в термінах: «ціль» – «засоби-кошти» – «обмеження»   описати, що пропонує нашому народу правляча коаліція і опозиція. Сподіваємося – це буде повчально і дасть можливість зрозуміти, за що їх так не любить народ.

 

Питання самоперевірки:

1.  Якою може бути мета майбутньої української революції?

2.  У чому важливість ідеї самодостатності?

3.  Чим мають відрізнятися політменеджери від політтехнологів?

 

  2.5.  Технологія боротьби з міфами  

​

​

​

​

​

​

​

Світовий інформаційний вибух і зомбування ЗМІ призводить до виникнення і розповсюдження всіляких міфів, більшість з яких не йдуть на користь добробуту людей, тому слід вчасно їх викривати та спростовувати. Особливо шкідливий міф, що краще вже не буде та що всі влади однаково погані.

Трагедія нашої держави не в тому, що з приходом кожної нової влади всім нам стає тільки гірше і не в тому, що кожна нова опозиція, приходячи до влади, відразу забуває про народ і обмежується наданням різних преференцій для свого найближчого оточення, а в тому, що наш народ не прагне замислюватися про власну долю, а передоручає її кому попало, не прагне брати свою долю у власні руки і скористатися ідеями самоврядування. Не прагне, а доведеться, бо такі вимоги нової глобальної епохи, інакше таке поняття, як український народ, може залишитися тільки предметом історії. Знайти суб’єктність українському народу коштувало життя всіх попередніх поколінь, втратити ж її можна дуже швидко, тому що від того, що прийнято називати суб’єктністю, уже й так мало що залишилося.

Від опозиції ми завжди чуємо: «от прийдемо до влади, тоді …». Про те, що вони брешуть навіть самим собі, видно з того, що «тоді… » уже точно нічого не зміниться, тому що в них є еліта, готова прийти до влади, але немає еліти, щоб її утримати й тим більше її поліпшити, бо серед них немає ефективних керівників. Немає жодної партії, яка свідомо б цю еліту готувала. Можете це перевірити, якщо поцікавитеся, скільки відсотків із викладеного у цій книжці знайомо тим, хто на цю владу зазіхає. А якщо таких ефективних навіть топменеджерів немає, то зрозуміло звідки береться ціла армія наших бюрократів, бо це і є неуки, що отримали владу.

Грамотна опозиція повинна не чекати, а брати владу у свої руки в перший же день, коли вона заявила свої претензії бути опозицією. Яким чином? Дуже просто – створювати свою паралельну владу і паралельну економіку та на цьому навчати своїх майбутніх керівників і політиків. Робити це крок за кроком, починаючи з окремих під’їздів та ОСББ і закінчуючи мікрорайонами, районами, містами, поступово витісняючи існуючу владу за межі держави. Саме тому наша перелякана майданами влада досить хитро не дає поширитися створенню ОСББ та інших локальних органів місцевого самоврядування, а про спектакль під назвою «децентралізація» годі вже й говорити.

В Україні з моменту її незалежності намітилась якась «змова» про те, що Україна тому  втрачає свою суб’єктність, бо вона сильно енергозалежна. Це ми чуємо як з боку правлячої еліти, так і контреліти, що говорить про їх нікчемну якість і необхідності, за прикладом Грузії, створити нову еліту, нехай навіть тільки на певний час. Умовно назвемо її, – «ситуативна еліта», яка в тій же Грузії з’явилася як би з не звідки, хоча насправді із глибинних надр чесних народних мас. Кожна нова влада концентрує свою діяльність винятково на «трубній війні», на ній же вона піариться та тихенько заробляє собі колосальні кошти як дивіденди на відкатах. Ну, а якщо «як сніг на голову» раптом, як в ефекті доміно, почнуть «рватися» стратегічні газові комунікації (чому це досі не відбулося – навіть наука в здивуванні)?

Чи постраждає Європа? Це навряд, особливо після недавніх глобальних угод, коли раптом виника отак нова глобальна СОТ у вигляді стратегічного партнерства Європи з США. Це випливає з тієї реальної обставини, що США планують до 2017 року одержати лаври головного виробника вуглеводного палива. Це тільки ми використовуємо газ для опалення, мудра Європа його використовує переважно для хімічної промисловості, одержуючи при цьому прибутки, що в сотні раз перевищують витрати на його закупівлю. Постраждає Росія?  Ні, їй, як і Китаю, давно настав час зайнятися вирішенням проблем внутрішнього споживання, а не тільки сугубо експортом. Реальна потреба газу в Росії задоволена тільки на половину.

Чи постраждає Україна? Так, на незначний час, а потім прийде отверезіння. По перше, потрібно зруйнувати міф про енергозалежність України. Якщо це не змогли зробити політики, то нехай це зроблять аналітики. Насправді наш реальний енергетичний потенціал такий, що їм можна забезпечити не тільки Україну, але й значну частину Європи, якщо не всю, і не на найближчу перспективу, а на ціле покоління. Відомо, що прибалтійська енергетика тривалий час існувала за рахунок енергії, отриманої з місцевої «сланцевої нафти». Тепер же вони добралися і до наших родовищ сланців, яких у нас, за деякими оцінками, досить не тільки для задоволення власних потреб. Ефективність нових котлів з циркулюючим киплячим шаром горіння для горючих сланців дорівнює ефективності котлів, що досягається при спалюванні вугілля. Ця нова технологія також дозволяє мінімізувати збитки для екології до прийнятного рівня, так що «горючі сланці» у концепції безвідходності є цілком конкурентоздатною сировиною.

Але, далі більше. Наявних родовищ, наприклад, газогідратів в Україні цілком вистачило б для забезпечення країни газом на найближчі тисячу років. Саме цим шляхом пішла Японія, домагаючись завдяки величезним власним запасам газогідратів, рішення проблем своєї енергетичної безпеки та розраховує в самому найближчому майбутньому почати експортувати в такий спосіб отриманий власний газ. Якщо все-таки підтвердяться гірші побоювання і глобальне потепління перевершить показник чотирьох градусів Цельсія, то питання добування газогідратів буде забороненим, інакше Крим може чекати доля Атлантиди, оскільки  при рості температури понад чотирьох градусів газогідрати «саморозкупорюються». Це аналогічно тому, щоб підірвати водневу бомбу гігантських розмірів, з відмінністю, що ця бомба буде мати характер «природньої бомби». Науці відомо, що самопідсилююче розкладання газогідратів могло призводити до різких змін океанів і атмосфери Землі, що відбувалося декілька разів у минулому з періодом у десятки тисяч років, коли вимирало 96 % біологічних видів планети.

Не будемо дискутувати з приводу сланцевого газу, оскільки в Україні ніхто не знає його можливих обсягів, але якщо він і є, то дуже глибоко, не як у США, де він залягає практично на «поверхні». Тому й ціна на цей газ чи навряд буде окупною. Швидше за все в ситуації зі сланцевим газом маємо справу не стільки з економікою, скільки з політикою як привід «насолити» Газпрому, навіть за ціною практично збиткового енергоносія.

Є також інша можливість, на певний час, прямо зараз обійтися без російського газу, наприклад, по «тимчасовій схемі», до появи в промислових масштабах інших джерел енергії. Сьогодні діючий Уряд це робить, але шляхом закупівлі того ж газу через західних посередників, проте є інші дієві рішення. Для цього досить на всіх ТЕЦ установити системи для одержання надтонкого вугільного пилу, який дозволить Україні за допомогою нових нанотехнологій на значний час позбутися «газової голки» за допомогою одержання «нановугілля». Ця система давно розроблена ученими та фахівцями НВО «Арсенал».

Перевага даного рішення полягає в тому, що в якості сировини можна використовувати не тільки звичайне вугілля, але й буре, якого в нас теж у надлишку завдяки недавно відкритому Харківському родовищу. Його вартість суттєво нижче вартості звичайного вугілля, оскільки його можна добувати «відкритим способом», що додатково вирішує й проблему порятунку життів шахтарів. Це ще одне джерело поліпшення енергетичної ситуації, яке більш ніж очевидне.

Зараз Україна, яка має 40 мільйонів населення, витрачає газу у два рази більше, ніж Німеччина з її 80-мільйонним населенням і високорозвиненою промисловістю. Україна володіє всіма традиційними джерелами мінеральної енергії, але далеко не повністю їх використовує, або вже віддала у володіння чужим господарям. Так, наприклад, у США за останні 18 років видобуток шахтного метану досягнув 12 % обсягу споживаного в країні природного газу. За допомогою «керованої підземної газифікації на основі СВЧ-опромінень можна використовувати наявні в надлишку непромислові («худі шари») для одержання додаткових джерел енергії. Величезні перспективи обіцяє і «геотермальна енергетика», яка по своєму потенціалу здатна забезпечити всю планетарну потребу в енергоносіях. В Україні це Північний Крим, Полтавська й Харківська області.

За минулі сто років населення Землі зросло в 4 рази, а енергоспоживання – більш ніж в 10 разів. Після того, як один за одним упадуть офшорні гавані, почнеться судорожний пошук вкладень «надлишкових» грошей у різного роду проекти, в тому числі і енергетичні – архіважливо українській еліті не проґавити цей момент.

 

Питання самоперевірки:

1.  Хто і для чого створює міфи в Україні?

2.  Чому ідея самоврядування ще не дійшла до нашого народу?

3.  Чи реальні перспективи газогідратів та нановугілля в Україні?

 

2.6.  Від «великих даних» за допомогою «розвідницького аналізу» до нових знань

Людство вже досить довго (більше 30 років) активно створює різноманітні бази даних, які останніми роками перетворилися на великі сховища даних або як їх сьогодні називають «Центри Великих Даних». Лише за 9 місяців 2016 року на створення таких центрів у світі було витрачено понад 29 мільярдів доларів. Встало питання – що з ними робити далі?

Комп’ютери дозволили людству розв’язати не тільки безліч нових проблем, непосильних людському розуму, але й створили нові, серед них «надвиробництво» даних. І не тому, що з’явилися зайві дані, а через відсутність технічних засобів для їхнього зберігання і переробки з метою одержання нових, досі невідомих, «схованих» закономірностей. В  результаті склалася парадоксальна ситуація – чим більше в нас даних, тем менше нам відомо про план наших подальших ефективних дій.

Виникає природня дилема: або продовжувати й далі накопичувати обсяги даних, або зупинитися та «розібратися» з тим,  що уже є. Ця проблема в комп’ютерній науці одержала досить примітивну назву – проблема «Великих Даних» (ВД). Уперше із цією проблемою зіштовхнулися творці глобальних спеціальних і соціальних мереж та пошукові системи типу «Google», які «вбудовані» в елементи цих систем. Так, наприклад, «Google» доводиться обробляти i зберігати близько 24 петабайт даних за добу, Твітеру – порядка 7 терабайт даних, які додаються щодня, Facebook одержує до 12 терабайтів контенту в день.

Та не тільки фахівці глобальних мереж стурбовані цією проблемою, аналогічні проблеми виникли і у національних структурах. Так, наприклад, конгрес США зіштовхнувся з проблемою обробки порядку 240 терабайтів нових даних щомісяця. Адже тепер ми, як відомо, живемо в епоху нових одкровень, епоху «демократизації даних», пов’язаних з таким новим явищем як «пряма демократія». На черзі бізнес, де будь-який керівник прагне не обмежуватися для прийняття рішення тільки своєю інтуїцією або своїх підлеглих, а діяти на основі науково обґрунтованих аналітичних даних.

Науку теж чекають нові «прориви» при роботі з «Великими Даними» або як учені називають цю проблему – з «прокляттям розмірності». Чим «глибше» ми вторгаємося у виявлення нових загальних природних закономірностей, тим з більшим числом змінних доводиться мати справу. Часом для розв’язку тільки одного завдання доводиться поєднувати всі наявні на планеті комп’ютерні потужності, як це було у випадку пошуку найбільшого числа серед «простих чисел». Це завдання, що здається «розважальним», насправді має велике практичне застосування завдяки генієві математика Галуа. Він створив теорію, названу в його честь «полями Галуа» – написав менше десяти сторінок наукового тексту, але вони дали «життя» мільйонам нових наукових публікацій і ще більшому числу їх практичних застосувань.

У науці, щоб виключити пошук нових закономірностей «наосліп», нещодавно, а точніше з появою потужних комп’ютерів, з’явився новий напрямок, відомий, як «розвідницький аналіз». Подібний аналіз на основі різних наукових методів, що доповнюють один одного, вже на початковому етапі визначає наявність якоїсь «аномалії». Наприклад, у геології виявлена «аномалія», яка може свідчити про наявність великого «сховища» ґрунтових вод, на зразок того, що не дуже давно виявлене на околицях нашого м. Рені. За значні об’єми наявної екологічно чистої води це «сховище» прозвали «Ренійським морем» і це не перебільшення. Якщо говорити про геологію, то в Україні є величезна кількість ще не виявлених «аномалій», які могли б суттєво поповнити карту корисних копалин України. Одна проблема – не вистачає комп’ютерних і супутникових ресурсів, проте на «мерседеси» вистачає. Навіть на далекі  закордонні поїздки вистачає, а на те, щоб удвічі збільшити наш з вами добробут, зрозуміла справа, не вистачає. За даними геологів, більше половини корисних копалин в Україні навіть не починали розроблятися.

Для нас значний інтерес представляє пошук іншої, цього разу економічної «аномалії». Існує безліч, у тому числі й конспірологічних теорій про «змову глобальних монополій», що майже теж саме, що й існування «світового уряду». Тільки в першому випадку можна говорити про деякий ситуативний характер домінування в планетарній економіці, а у випадку з гіпотезою про «світовий уряд», маємо справу з наступною стадією в «розвідницькому аналізі», яку умовно можна назвати «виявленням стійких структурних утворень». Цю стадію в прогностичних дослідженнях часто називають «інтелектуальним аналізом даних» або Data Mining.

Дослідження «глобальної економічної аномалії» має сенс не тільки для того, щоб зрозуміти, хто ж таки нами править. Важливо зрозуміти, чи існує взагалі таке явище як «ринок» або це міф, нав’язаний нами економічною елітою, щоб сховати в такий спосіб «глобальну правду» про реальні процеси в глобальній економіці? Адже як стверджують теоретики від економіки «ринок» – це «нестримна стихія», яку тепер не так складно розуміти завдяки теорії хаосу, адже ринок і є хаос, тільки не вивчений, не структурований і тому з невиявленими в ньому артефактами.  Але якщо є якийсь, не важливо який, ситуативний або постійний «світовий уряд», то тоді ми повинні вивчати не стихію ринкових процесів, а вивчати теорію глобальних монополій.

Зрозуміло, що тоді така теорія буде прямою протилежністю ринковій теорії, а лауреатів Нобелівських премій від економічної науки, у цьому випадку, потрібно буде дякувати за «довгу пошукову працю» на ниві не існуючої науки. Але можна допустити також інше, що ринок, точніше «псевдоринок» – це штучно кимось створений утвір, який також штучно і підтримується.  Розгадати цей ребус дуже скоро зможуть фахівці в галузі комп’ютерних наук. Варто зауважити, що така наука офіційно відсутня в Україні, мабуть свідомо, інакше б усім стало зрозуміло, що наукою в Україні взагалі насправді ніхто не займається. У світі це стане можливим, коли відбудеться об’єднання, яке напрошується, фахівців в галузі «Великих Даних» і фахівців в області «розвідницького аналізу».

Може тоді, завдяки новим результатам розвідницького аналізу, припиниться ця надумана гра в «поганих» і «гарних копів», а людство зможе будувати свої парадигми не на основі міфів,  нехай навіть зовні гарних і науково майже обґрунтованих, а  на основі реального стану справ. Як прийнято говорити в таких випадках, можна буде все почати, «із чистого аркушу», але знаючи реальну правду. Або, як люблять говорити в таких випадках судді і адвокати, «… через обставини, що знову відкрилися… ».

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке «проблема Великих Даних» та «прокляття розмірності»?

2.  Як працює розвідницький аналіз?

3.  Що таке «інтелектуальний аналіз даних» або Data Mining?

4.  Чи сумісні світовий вільний ринок і глобальні монополії?

5.  Яка перспектива світового псевдоринку?

 

2.7.  «Керування» глобальними ризиками

Усе нові і нові глобальні проблеми породжують все нові ризики, що важко піддаються прогнозуванню. Потрібні принципово нові методи і глобальне розуміння важливості цього.

Безпрецедентні потрясіння на фінансових і інших ринках часто мають місце з банальної причини – через зловживання в питаннях прогнозування статистичними методами на шкоду здоровій логіці і змісту, коли дослідження якісних процесів обмежуються винятково «кількісними» статистичними методами. З цієї причини традиційні моделі прогнозування ризиків не в змозі виявляти настання різного роду «чорних» подій («чорні четверги» і таке інше).  В такому випадку часто відбувається підміна змісту, коли знання, які передбачають встановлення причинно-наслідкових зв’язків, підмінюються знаннями, заснованими винятково тільки на статистичних даних, іншими словами, на старих наслідках.

Помилковість подібних підходів легко виявити на «ідеологічних» статистичних зіставленнях, коли будь-які досягнення радянського періоду порівнювалися з аналогічними показниками … 1913 року. Навіть без урахування того простого факту, що це дві якісно різні економічні системи (дореволюційна й післяреволюційна), це випадок, коли статистика з інструмента прогнозування перетворюється в інструмент ідеології. Це подібно тому, якби ми, не вносячи істотних коректив для прогнозування економіки радянського періоду, використовували дані довоєнного періоду, воєнного та післявоєнного періоду одночасно.

До яких у цьому разі можливо прийти висновків? Відповідь проста, ні до яких. Ці періоди характеризують якісно різні економіки, які не можуть порівнюватись. Перш ніж приступити до аналізу та прогнозування економіки радянського періоду необхідно було на початку подібного дослідження опанувати мистецтвом «обезрозмірювання» економічних показників, наприклад, за аналогією з тим, як це успішно роблять фізики, що займаються питаннями теоретичної механіки, користуючись так званою «пі-теоремою», а вже потім застосовувати різні аналітичні методи.

Автор цих рядків С.В. Какічев у свій час потрапив у «немилість» експертного співтовариства, коли передбачив різке падіння цін на нафту до 70 дол. за барель і втрату половини золотовалютних і інших фінансових резервів Росії. Це в той час, коли нафта неухильно дорожчала і перевершувала ціну 120 дол. за барель. Російські бізнесмени, користуючись відомими статистичними моделями, вже ділили передбачувані дивіденди, чекаючи цін у районі 150 дол. за барель. І тут настав той «чорний четвер», ціни почали різко падати, наближаючись до передбачених 70 дол. за барель, разом із втратою, правда не половини, як це випливало з «грубих» моделей (на «тонкі» моделі не вистачило коштів), а більш ніж чверті тогочасних фінансових резервів Росії. Але навіть у цьому випадку неважко представити, як при цьому «обвалився» рубль разом з усією російською економікою. Причиною невдалого прогнозу місцевих експертів були розірвані причинно-наслідкові зв’язки, проте досі ніхто з них не спробувати зрозуміти, що було причиною різкого підвищення цін на нафту.

Авторові прогнозу вдалося виявити несподівану закономірність, що ціна на нафту була пов’язана з кількістю тайфунів, «що відвідують»  США, які природно вимагають додаткових енергоресурсів, потрібних для ліквідації наслідків при виконанні відбудовних робіт. Очевидно цю залежність знали і нафтотрейдери, а тому заливали свої резервні потужності, що називається, «до країв». Проте вони не врахували іншої обставини, а саме, графіка обов’язкового відвідування тайфунами території США. Не врахували цю обставину, що цей графік має свою закономірність і є періоди,  коли тайфуни, щоб відновити свою колишню «тайфунну міць», взагалі не досягали території США, а «бродили» десь іншими просторами. Саме ця обставина і привела до появи такого роду «чорних четвергів» для Росії.

Усьому людству відома тривіальна істина, що там, де має місце різке «надвиробництво» (а руйнівної сили тайфунів у той період часу не було протягом двох років), там слід очікувати різкого «скидання» цін. Що й відбулося, всупереч статистичній науці. Звідси висновок – потрібно не забувати і користуватися також альтернативними інструментами, як моделювання ризиків, так і формування можливих сценаріїв, використовуючи для цього апарат причинно-наслідкових моделей, які можуть надати істотну додаткову допомогу.

Тепер невеликий відступ на цю же тему.

Усі знають, що захворювання раком у наш час вже почало носити характер тенденцій, що нагадує пандемію. Учені поки не виявили достовірну закономірність, зв’язану зі здатністю передавати онкозахворювання від людини до людині, хоча, напевно, така закономірність існує при тривалому контакті лікаря зі своїми онкопацієнтами. Також є дані, що цю хворобу можна «успадкувати», хоча й не у всіх випадках, але в більшості з них. Уся класична медицина сьогодні поглинена пошуком нових технологій, пов’язаних з усуненням наслідків цієї хвороби, але ніяк не причин. Тому й результати невтішні, лише окремі випадки вдалого лікування.

Проблема в тому, що основні зусилля медичної еліти спрямовані туди, де важко очікувати позитивних успіхів. Але якщо повернутися до дослідження і розуміння саме причин цього явища та багатьох інших «захворювань століття», то легко побачити локальні порушення імунної системи. Саме це зробили видатні українські вчені директор інституту імунології й алергології В.Є. Казмірчук і її заступник Д.В. Мальцев Їм вдалося майже «докопатися» до причини різних захворювань, що виражаються в «активності» («агресивності») певного кластера різних вірусів для різних класів захворювань. Тепер, коли причина встановлена (на це пішли десятки років і написані десятки монографій), справа за малим, знайти технології, здатні нейтралізувати «агресивність» відповідних вірусів. І це завдання нашими співвітчизниками майже було  вирішено. Одна тільки невдача, потрібно боротися не тільки і не стільки з пошуком фінансових коштів для масштабного лікування онко- та інших важко виліковуваних хворих, але й з основною загрозою національній безпеці, –  «рідним» Мінздравом. На сьогодні вже такого Інституту не існує, а співробітники розбіглися. Воістину прав наш народ, стверджуючи, що коли є такий Мінздрав, вороги нам більше не потрібні.

Тепер повернемося до початку цього розділу та підкреслимо ще одну цікаву і важливу особливість. Зараз, по закінченні багаторічних і тривалих суперечок у математиці, нарешті наукова спільнота дозволила в якості наукових методів використовувати так звані «правдоподібні методи», іншими словами, менш строгі і менш формалізовані, подібні тим, якими користувалися відомі фантасти, що зуміли передбачити нові «проривні» технології, хоча теоретична наука вважала їх на той час абсурдним. З цієї причини тепер стало модним, поряд із класичними аналітичними інститутами, створювати «футурологічні» інститути, що дозволяє виключити монополію на істину в останній інстанції, на яку раніше претендувала тільки класична наука.

 

 

Питання самоперевірки:

1. Чому буває недостатньо лише методів статистичного прогнозування для «управління» ризиками?

2.  Чим можуть допомогти людству «правдоподібні методи»?

3.  Чи зменшать ризики нові інтегральні науки та досконалі комп’ютерні моделі?

4.  Чи можливо створити теорію «управління» ризиками?

 

2.8. Управління  змінами  – управління  майбутнім

Рух у Природі постійний і людям залишається лише вивчати його і вміти прогнозувати його напрями та наслідки. Намагання деяких олігархів опустити наше суспільство у стан середньовічної метафізики, коли сталість царської влади і відсутність змін у суспільстві вважалися державним досягненням, може мати вкрай негативні наслідки для нашої, сьогодні далеко не самої передової країни. Зміни все одно відбудуться, питання, чи будуть вони на краще?

Щоб ефективно управляти змінами, потрібно навчитися мистецтву безупинно спрощувати складні ситуації, для нас нові, з якими ми зненацька зіштовхнулися, і ускладнювати прості до повного усунення невідповідностей між складовими таких ситуацій. Тут нам допоможуть бенчмаркінг, система ТРІЗ, «шість сигм» і так далі до …нескінченності.

Наприклад, усі захоплюються швидкостями, які досягають пілоти у автоперегонах «Формули-1», але не звертають увагу на те, що це не тільки спорт, а й змагання в нових видах технологій, що дозволяє передбачити майбутні зміни. Зокрема, «підглянувши», як заправляються боліди в «Формулі-1», фахівці аеродромних служб змогли прискорити в кілька раз заправку літаків, а застосування на практиці методології «шість сигм», дозволило їм втрачати не більш однієї валізи на мільйон випадків.

Керування змінами – це здатність управляти і експлуатувати зміни для забезпечення конкурентних переваг за допомогою інноваційної ідеї та інноваційних дій, завдяки власній або колективній здатності до заповзятливості і підприємництву. Керування і зміни – це у певному сенсі синоніми. В остаточному підсумку керування змінами – це керування структурною, топологічною та функціональною складністю самого об’єкта управління. Потреба в змінах наступає з моменту, коли складність об’єкта управління росте і відповідно повинна адекватно рости складність системи управління, хоча, насправді, вона повинна на порядок його перевершувати. Чому так важливо турбуватися про зміни, тим більше про глобальні зміни? Адже  глобальні зміни нам завжди видаються суттєво далекими від людини або підприємства.

Але це тільки на перший погляд. Почнемо з того, що завдяки глобалізації темп змін різко зріс. Постійно відбувається безліч подій, які впливають на те, як ми будемо з вами жити і працювати далі. Ростуть розміри суспільства, що впливає на всі аспекти управління майбутніми сценаріями розумної поведінки. Це також відкладає свій відбиток на процеси, пов’язані з  феноменальним ростом всесвітньої мережі Інтернет, з ростом і створенням нових економічних та глобальних сил, зокрема, Китаю та Індії, з першими ознаками глобального потепління, з необхідністю рахуватися  з «війнами з терором», а також з вимогами інституту демократії в необхідності значно підвищувати соціальну відповідальність обраних. Образно кажучи, давно виникла необхідність у  такій зміні, як необхідність трансформувати класичний капіталізм у якесь «розумне суспільство» без явних ознак тваринної боротьби за виживання. Ми самі, того не підозрюючи, давно вступили в певну структуру глобальних організацій, що видно  на прикладі світових ринків і ланцюжків поставок. Ми давно вже є елементами цієї глобальної логістичної організації.

 Виявлення змін являє собою безперервний пошук можливих «аномалій» шляхом виявлення змін у звичному для нас спектрі поточних виробничих подій. Як говорив академік В.М.Глушков: «…рано чи пізно наступає подія, коли вже не ви управляєте ними, а події управляють вами». Тому, мало виявити цю «аномалію» ( як її виявити придумав Стаффорд Бір, коли винайшов принцип «зовнішнього доповнення»), важливо після того прийняти правильне рішення. Далі потрібно або змінити колишню систему координат (її «скорегувати»), або кардинально поміняти всю систему управління на абсолютно нову. В цьому випадку мова буде йти вже не про часткові, а про кардинальні (революційні) зміни.

Така типова ситуація, яка раз у кілька років виникає у світовій економіці, коли в певний момент «ринок» ( насправді «квазіринок»),  якби внаслідок «аномалії», стає або по «злому наміру» (ситуативній змові умовних сил, іменованих «світовим урядом»), або через глобальне перевиробництво світової продукції, що можна і потрібно окремо досліджувати, перестає бути навіть «квазіринком», а перетворюється в його антипода, міняє в принципі свою модель і стає «монополією». А монопольними процесами може ефективно управляти тільки планова економіка, тільки вона одна знає, як перейти від грошових показників, які на цей період часу втрачають всякий сенс і зміст, до натуральних показників і перевести всю економіку, тимчасово, на економіку «військового періоду». Інакше хаосу не уникнути через таке явище, як гіперінфляція, коли протягом навіть однієї доби можна прокинутися у зовсім інший країні з суттєвим обвалом рівня життя населення, зокрема, внаслідок різкого падіння купівельної здатності національних грошей. Цікаво, що ці рядки С.В. Какічев писав ще 6 років тому. Проте наші олігархи все ще створюють і тримаються за свої монополії.

Внутрішні зміни можна розглядати як відповідь на зміни зовнішнього світу (наприклад, у період кризи), коли виникає необхідність в «перепрограмуванні» всієї організації підприємства, щоб відповідати, наприклад, вимогам виробництва нової лінії продуктів. Це, природно, автоматично приводить до змін у посадових інструкціях, щоб відповідати новим організаційним структурам. Щоб подібний реінженіринг був відносно «безболісним», будь-яка фірма завжди повинна мати «запасний», антикризовий план (план «Б»), який повинен втілюватися в життя за допомогою заздалегідь передбачених «програмних перемикачів».

Люди, як правило, готові і здатні впоратися і упокоритися цим змінами, але дуже багато керівників не розуміють цього. Вони бояться, що зміни пов’язані з певною формою «відступу», тому намагаються приховувати факт необхідності змін. Люди будуть ухвалювати зміни, коли будуть знати, що це необхідно і альтернативи цьому немає. Тому в організації повинна бути надана можливість спілкуватися в самих широких межах. Шанси успішної реалізації змін значно поліпшаться, коли всі будуть зацікавлені у їх загальному розумінні. Люди зможуть говорити та розуміти один одного, використовуючи єдиний тезаурус (іншими словами, говорити однією мовою, зрозумілої не тільки професіоналам), але над цим варто серйозно попрацювати спеціально створеній групі, щоб не повторити ефект, відомий, як «вавилонська вежа».

Нові зміни повинні сприяти поліпшенню  клімату ентузіазму та співучасті, щоб мінімізувати опір, який є результатом страху, забобонів, тривоги, а також неуцтва. Це важливий фактор для  поповнення команди рекрутів для змін. Безумовно, це забирає багато часу, тому що вимагає докладного пояснення, участі в переговорах, у докладних консультаціях, формальних або неформальних, але це потім з лишком окупиться, тому що в іншому випадку матимемо шлях до банкрутства. Згодом події, пов’язані з процесами змін, втратять свою актуальність і стануть нормою. Щоб уникнути процесу напіврозпаду організації в період змін, необхідно завчасно виділити ресурси для підтримки нового бачення в еволюційному розвитку підприємства. Проблемою власників фірми можуть стати додаткові витрати, пов’язані з потребою у створенні додаткової групи менеджерів, відповідальних за зміни. Цей процес можна полегшити за допомогою введення технології, відомої як мультипрограмні агенти.

Ідентифікація результатів агентів змін і визначення якості зміни в довкіллі звичайно виконуються за допомогою різного роду аналітичних підходів з використанням фахівців з теорії операцій. Побудовані ними моделі дозволять здійснити поступовий перехід від «твердих» методів керування (у науці вони називаються «грубими») шляхом поступового переходу до більш «гнучких» (у науці такі методи називаються «тонкими») або більш «м’яким» (у технічній термінології). Точніше, від спрощеного керування до більш складного, більш компетентного, що вимагає більшого обсягу знань і вмінь. Використання апарату теорії операцій дозволить не тільки обґрунтувати необхідність змін та управляти результатом впливу (підвищення продуктивності), але й передбачити їх наслідки. Важливо також знайти нові мотивації для розширення поняття місії, яка могла б привести  до більш ефективної роботи не тільки з погляду прибутків, виторгу тощо, але, в першу чергу, з погляду якості трудового процесу. Для цього потрібно попередньо вивчити можливості супротиву з боку робочої сили. В основі оновленої місії повинно бути більше умов для поліпшення трудового життя, чим для одержання прибутку. Це кращий спосіб  досягти розуміння та виконання світлої соціальної місії.

 Для ефективного управляти змінами, організаціям не потрібно чекати настання криз або війн з боку конкурентів. Можна розпочати із спокійного пошуку та усунення  виявлених і можливих несправностей, а також підтримувати безперервний пошук альтернативних рішень, пов’язаних із збільшенням продуктивності і різного роду поліпшень. Важливо при цьому управління знаннями розглядати як наступний природний етап в еволюції організації. На початковому етапі знання в процесі управління можуть бути сконцентровані на процесах, пов’язаних з ланцюжками поставок у логістиці, оскільки вони прямо пов’язані із процесами глобалізації і новою, поки що не створеною, наукою – економікою послуг.

Можливі кризи не завжди пов’язані з економічними явищами – вони можуть носити і цілком «природний» характер. Так, наприклад, різке посилення сонячної активності може привести до непередбачених (невідомих науці) наслідків. Передбачається, що ми можемо на тривалий час втратити супутникову підтримку (перш за все, у вигляді Інтернету та проблем, пов’язаних з неможливістю визначити своє місця розташування за допомогою системи GPS).

Інший, більш гірший сценарій – це можливі проблеми з пошкодженням трансформаторних систем, на відновлення яких  потрібно, за оцінками учених, не менше десяти років. Можна дорікнути авторів у зайвому нагнітанні страху, але тут не йдеться про щось неймовірне, такі явища космічних впливів не дуже давно мали місце, але не були настільки трагічними, оскільки в той час не було супутників і обмежене електропостачання.

Спрогнозуємо, що ж буде в подібних випадках? Уявіть собі, що ваш сервер з політичних міркувань «незручний» для місцевої влади. Що в такому випадку робитиме влада – вона або спробує його «знищити» (необов’язково фізично, а, наприклад, у нібито законодавчому порядку), або нейтралізувати (найняти хакерів). Що ви робите в подібних випадках? Реалізуєте план «Б», тобто розміщуєте його на території іншої держави і під її юрисдикцією.

Аналогічним чином можна зробити і у нашому випадку, зберігши все саме цінне (базу знань і бази даних) у більш надійнім місці, розмістивши їх, разом із системою управління, у пам’яті  в один терабайт. Альтернативи немає –  або ви станете джерелом змін, або їх суб’єктом!

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке «керування» змінами?

2.  Як працюють мультипрограмні агенти змін?

 

2.9.  Безперервний  реінженіринг  стратегій

Життя на планеті все ускладнюється – відповідно слід вчитися вчасно і безболісно знаходити вихід з кожного чергового кута життєвого лабіринту. Саме безперервна освіта забезпечує безперервний реінженіринг життєвих стратегій.

Пройшовши епоху індустріалізації та постіндустріалізації глобальний світ, щоб вижити підійшов до епохи «тотальних інновацій». Майже так, як у свій час культивувалася «тотальна раціоналізація». Що надихнуло новий світ на подібні дії?

Причин тому багато, назвемо лише декілька.

Причина перша – разом з ростом населення у зворотній пропорції зменшуються та змінюються доступні нам ресурси, вони ще є, але менш доступні для масового виробництва.

Причина друга, як наслідок першої причини – це синергія, що виявилася при взаємодії «природнього» та «штучного» інтелекту і дозволила заповнити проміжок, що намітився між досягненнями в області нанотехнологій та композитних матеріалів. Так виникла можливість нового апогея в їх використанні, який одержав назву «програмованих матеріалів».

У свою чергу «програмовані матеріали» дали можливість розширити межі  виробництва та залучити в якості додаткової робочої сили виробника і одночасно покупця (майбутнього споживача з урахуванням його побажань) нової, «програмованої» продукції. В такий спосіб у процес інновацій на умовах партнерства ввімкнулося практично все планетарне співтовариство. По суті справи ми стаємо свідками, як конкуренція фірм (виробництв) перейшла в область конкуренції ідей (читай, інтелекту). І якщо раніше основною вимогою успіху вважалося сповідування ідей «безперервного реінженірингу» менеджменту, то тепер до цього додалася вимога «безперервного реінженірингу ідей та стратегій».

Потреба у безперервній інноваційності стратегій зв’язана також з іншим немаловажним фактором – «глобалізацією». Тепер підприємства, які так чи інакше позначили свою присутність в Інтернеті, можуть віднести себе до класу «глобалізованих». У зв’язку з цим  явищем з’явилися і нові види ризиків – ризиків від наслідків «глобалізації». Проте, деякі з них «надумані». Автори цих рядків утомилися спростовувати всі види апокаліптичних прогнозів, ініційованих «Римським клубом» (насправді, клубом лауреатів Нобелівських премій).

На початку вони пророкували демографічний вибух і лякали перспективою перетворити планету в суспільство «людожерів». Потім з’явилася теорія про «золотий мільярд», про те, що «успішних» потрібно зберегти, а інших, напевно за допомогою пандемій, відправити в «світ інший». Хоча навіть студентові другого курсу зрозуміло, що ці процеси підкоряються «логістичним кривим», а не гіперболічним. Потім почалися попередження з приводу «невідновлюваних» ресурсів, про те, що в результаті нас чекають війни з цього приводу.  

Але треба вірити інтегральним наукам, які стверджують, що ресурси людства безмежні, як і інтелект людини, що придумує інновації, які дозволять перетворити вже використане в нове з поліпшеними властивостями. Живий приклад, нанобетон – ціна та ж, а він у стані витримувати навіть пуски ракет, створювати дороги, що не руйнуються. Робити нанобетон можна з будь-яких промислових відходів (наприклад, шахтних териконів). Потім вони взялися за «глобальне потепління», оскільки брехня із приводу «озонових дір» уже не актуальна.

Почнемо з того, що потепління не перевищить і «двох градусів» (замість обіцяних «шести») – це випливає з побудованих моделей. Крім того, це потепління носить «мозаїчний», а не повсюдний характер. Подібні потепління мали місце і раніше, але не приводили до фатальних наслідків. За деякими даними з історії планети їх було не більше шести. Залежать вони від природних циклів, що мають космічну природу і тому нам вони не підвладні (наприклад, за однією із правдоподібних гіпотез, потепління пов’язане  зі зменшенням маси середніх хмар). А скільки зараз плачу із приводу катастрофи загальної екології? Тут просто треба відмовитися від «ринку» і «прибутку» і перейти до науково унормованого ноосферного господарювання, тоді нікому буде «мучити» Природу в гонитві за прибутком за всяку ціну.

Саме тому, головне завдання при виборі стратегії є вміння передбачити і завжди передбачати негативні процеси та своєчасно на них реагувати. Для цього необхідно вміти «бачити» у хаосі явищ довкілля і того хаосу, що в голові, як зароджується «новий порядок», нова парадигму розвитку, а не засинати на досягнутому і, як європейці, продовжувати плисти «не знаючи плину». Якщо Європа й далі не змінить парадигму свого розвитку (капіталістичну на таку, де прибутком буде вважатися тільки зростання добробуту кожної родини в державі, а не окремих її представників), буде «не плисти», а «дрейфувати» доти, поки її пасажири не зрозуміють, що в них загублена керованість і їм самим потрібно буде (після «бунту на кораблі») відновлювати управління методами «самоорганізації» і « прямої демократії». А поки що ЄС вже втратив Велику Британію.

Розглянемо ще декілька історій про те, чому нова епоха є епохою стратегічних інновацій.

У 1960 році домінуючою темою в галузі стратегічного управління була ідея корпоративного планування, пов’язана із плануванням швидкого росту. Це було ініційовано необхідністю відновлення Європи та Японії у результаті понесених втрат після Другої світової війни.  Наприкінці 1960-х і початку 1970-х, після того як економіки завершили процеси, пов’язані з відбудовним періодом і подальше зростання втратило колишню гостроту, стали переважати більш гнучкі технології в корпоративній стратегії,  пов’язані з диверсифікованістю портфеля та планування. Наприкінці 1970 і на початку 1980-х років, у період інтенсивних «поглинань» і «злиттів», основним питанням стратегії розвитку став вибір – де і як позиціонувати себе у глобальному бізнесі, тобто вибір підходящих  галузей, ринків і сегментів  ринку. В кінці 1980-х й на початку 1990-х років, ідея розвитку стратегій була звужена до пошуку конкурентних переваг усередині компанії. Домінуючим стало розширення поняття компетенції фірми. З кінця 1990-х років до сьогоднішнього дня, темами для визначення стратегічними інновацій стали проблеми глобалізації та впливу інформаційних і комунікаційних технологій на додану вартість у сукупній діяльності. Стало необхідно одержати відповідь на питання, як конкурувати у світі зі швидкими технологічними змінами і зростаючою глобалізацією. Мова йде про останні досягнення в цифровій економіці тощо.

Стратегічні інновації – це не тільки інновації в продуктах та товарах, але й інновації в нових послугах, інновації в бізнес-моделях, бізнес-процесах, в усьому тому, що сприяє кардинальному підвищенню продуктивності в результаті мультиплікаційного ефекту, отриманого від синергії  раніше перерахованих елементів бізнесу. Нові сучасні стратегії – це не завжди стратегії,  зв’язані тільки зі створенням нових капіталів. Розширити власні ринки можна і «політичним» шляхом, беручи участь у рішенні наболілих «місцевих проблем», наявних на ваших ринкових територіях і такі рішення будуть ще кращими, якщо допомога буде носити не «разовий», а «системний» характер. Для цього не обов’язково витрачати тільки матеріальні ресурси – іноді важливіше використовувати незадіяний наявний на фірмі інтелектуальний потенціал, наприклад, силами власних топменеджерів поліпшити якість місцевих адміністративних послуг за допомогою незадіяного у фірмі комп’ютерного устаткування. У такий спосіб разом з іміджом фірми буде рости і довіра до неї.

 

Питання самоперевірки:

1.  Чому прийшла епоха «тотальних інновацій»?

2.  Що потрібно для безперервного реінженірингу ідей та стратегій?

3.  То як успішно конкурувати у сучасному світі?

Розділ 3

ПІДКАЗКИ  ЛІДЕРАМ  МАЙБУТНЬОГО

 

 3.1.  Е–праця  як «гробар приватної власності»

         і  творець інтелектуальної ноосфери

Автори впевнені, що лише за умови  переходу всього населення планети до ноосферного способу життя людство зможе дожити до потреби будувати нові міста у світовому океані через відсутність місця на суші планети Земля. Тільки так вдасться позбавитись від тваринної боротьби за виживання, за накопичення приватної власності, заради пошуку все нових і нових задоволень.

Найважливішим етапом у процесі витиснення «особистої» приватної власності є перехід до е-економіки, коли самим основним конкурентоспроможним ресурсом країни стають знання її працівників. Потенціал таких інтелектуальних працівників складається не тільки з їхніх знань, але й із здатності ці знання засвоювати, створювати нові та успішно застосовувати. Цей  новий е-клас працівників уже більш не є тим залежним класом найманих робітників, якими вони були в умовах доіндустріального та індустріального суспільства. Останнім часом знаходить своє реальне підтвердження висунута О.Тоффлером ідея «е-котеджу». Так сьогодні близько 80 % працездатного населення  у Сполучених Штатах зв’язані зі своїм робочим е-місцем, головним чином е-мережами. У їх числі значний відсоток становлять сімейні е-підприємства вдома, тобто ті, хто зайняті е-працею у своїх власних е-фірмах.

За старих часів існувала практика оплачувати лише меншу частку праці, сам же продукт праці належав повністю тільки власникові інфраструктури для трудової діяльності, робітник же одержував за свою працю тільки зарплату. У підсумку результат праці експлуатувався за правилами власників, ними ж і придуманими. Наймані робітники як би брали в оренду у власника засоби виробництва на певний строк, протягом якого вони робили продукт і самі оплачували оренду та амортизацію устаткування, а іншу частину виторгу змушені були віддавати, а по суті, дарувати власникові майна. Подібна нерівноправність позбавляла волі основну масу населення. Сьогодні ця ситуація набула глобальних масштабів через небувалий розвиток високих технологій, в результаті чого в руках одного відсотка населення сконцентрувалася переважна частина багатства, що й дозволяє її власникам насаджувати, так  звану, «керовану» демократію, узурпувати вибори і державну владу. Стало це можливим тому, що законодавчо не були встановлені права працівників розпоряджатися своєю часткою на певну частину продукції, яка, відповідно, мала ставати частиною їх приватної власності.

Частково ця проблема була вирішена, коли в розвинених країнах було дозволено найманим співробітникам купляти акції підприємств. Але цього було недостатньо – власники праці повинні були одержати також додаткові певні права юридичних осіб для своїх об’єднань і організацій. Такий закон зміг би забезпечити певну додаткову свободу волі у своїх діях практично для всього населення. Вищевикладене є зайвим свідченням того, що давно назріла ситуація радикального перегляду форм власності для створення умов більш мотивованої праці і, як наслідок, підвищення продуктивності праці, а звідси якості життя та соціального прогресу.

Об’єднання власників майна із власниками праці також не менш вигідно для перших, оскільки були б мінімізовані ризики девальвації належної їм власності в силу колективної відповідальності, яка виникає при такому об’єднанні. З іншого боку, це дало б можливість збільшити і раціоналізувати інвестиційну практику, прийнявши партнерську відповідальність за виробництво. Простіше б вирішувалася і проблема легітимності власності. У новій формі власності праця як би інвестувалася у виробництво, і тому на неї повинні були б поширюватися правила, загальноприйняті для інвесторів.

У недавній історії нам добре відомий також інший підхід з метою ліквідувати інститут приватної власності шляхом передачі її в «загальнонародну». Але, як ми переконалися, таке рішення виявилося невдалим – ця власність швидко перетворилася у «загальнодержавну», а насправді, як потім з’ясувалося, в «чиновницьку» одноосібну власність так званої держави, тому стала безконтрольною з боку народу і тому також неефективною. Керівництву незалежної України нову стратегію господарювання не треба було запозичати (мавпувати) з-за кордону – там інша, як прийнято говорити в бізнесі, фінансова історія, інша ментальність. Тому комуністична більшість керівництва незалежної України отримала жахливі результати і ще страшніші їх наслідки – державний бандитизм і небачене у світі олігархічне свавілля.

Сьогодні нова стратегія повинна стати породженням нової національної ідеї. Демократія можлива лише тоді, коли існує достатньо високий рівень добробуту народу та відповідно висока довіра до влади, але в нас вона давно вже вичерпана. Через вкрай низький соціальний рівень більшої частини електорату, будь-які демократичні вибори в Україні сьогодні будуть нелегітимними і не визнаними світовим співтовариством.

Формувати нову стратегію розвитку можна декількома шляхами, наприклад, «перезавантажити» країну, або змінити ментальність народу, але на все це небхідний значний час, можливо в декілька поколінь. Проте можна знайти інший шлях – кардинально вдосконалити форми власності і влади.

Усім відомо, що майнова власність розділяє людей, і тільки трудова здатна їх об’єднати. Нова національна ідея повинна відокремити владу від власності. Відповідно до нової е–епохи, спочатку обмежити приватну власність, а на наступному етапі розвитку і зовсім відмовитися від неї. Принагідно зауважимо, це буде відбуватися в умовах нової е–праці, переважно інтелектуальної праці, практично непомітно і автоматично, після того як інтелектуальну працю перестануть вимірювати матеріальними одиницями виміру, оскільки це зовсім інша праця і виробляє вона зовсім іншу продукцію, в основному, в сфері нематеріального виробництва. Усе це повинно лягти в основу, спочатку, нового Суспільного Договору, а потім і Нової Конституції.

Нова е–праця зажадає перегляду сучасного бачення головного проекту – «проекту людини». В умовах нової е–економіки та поза економічним розвитком, колишній «проект людини» уже не актуальний, а новий ще, на жаль, не досяг «проектної зрілості». Але, незважаючи на це, деякі його риси вже стають цілком очевидними: поняття «праця» та створена нею приватна власність у їхньому класичному розумінні зникають, а разом із цим зростає привабливість праці як способу життя, а не як джерела коштів для існування (Ноосферна свідомість). Інтелектуальна інформація в процесі праці не тільки не зникає на відміну від матеріальних носіїв, але й самозберігається, спеціалізується та ускладнюється.   

На зміну пануванню матеріального капіталу приходить панування е-капіталу – панування знань і їх носіїв. Праця самовдосконалюється засобами самоорганізації, у процесі застосування вона не вимагає в традиційному сенсі амортизації та не девальвується.  Нескладно припустити, що інформаційна та орієнтована на знання е–епоха зажадає визнання за е–працею нових прав, які повинні відповідати її новій природі і новим функціям. Принципова відмінність е–праці від колишніх форм праці, насамперед у її «екологічній чистоті» в традиційному розумінні.   

Ця обставина та ще багато чого, пов’язаного з новою е–індустрією, дозволить повернути цивілізацію на більш природній шлях розвитку, а е–людство стане не антагоністом, а більш цілісним компонентом інтелектуальної ноосфери, розумно ним створеної. Колишні традиційні «фактори виробництва», такі як земля, робоча сила та капітал, хоча й не зникнуть, але придбають другорядне значення, а згодом і суттєво видозміняться. Нові види ресурсів – інформаційні – можна буде одержувати без особливої праці при наявності необхідних знань. Знання тепер стануть не тільки елементом освіти, але й виникне ціла мега-е–індустрія з виробництва нових знань.  

Оскільки е–праця перебуває за межами економічно мотивованої діяльності, вона практично не піддається експлуатації в  її традиційнім розумінні.  Вартість і цінність е–продукту втілює в собі можливість не тільки вдячного або відплатного обміну, але, через його у більшості безоплатного характеру, стає чудовою формою якісно нової взаємодії  між людьми. Соціологи цю нову взаємодію назвали «дарообміном». А нову економіку – економікою дарування. І хоча соціологи і економісти нової формації не визначилися, як бути з новими формами обміну,  але вони точно знають, що відтепер вартість  втрачає свій колишній зміст, оскільки не існує її еквівалента – ні натурального, ні загального. Соціологія все частіше вертається до концепції можливості продажу е-праці, а не робочої сили, наповненої новим змістом, тому що нові е–технології різко знижують як витрати е–виробництва, так і вартість самих е–продуктів та умов  їх створення.

Зрозуміло, що зміна концепції вартісних відносин є серйозною загрозою всьому ринковому господарству, оскільки фундаментом інституціональної структури поза економічним е–суспільством буде служити нова форма особистої власності, що дає людині можливість бути самодостатнім учасником суспільного е–виробництва, яке залежать винятково від того, наскільки створювані нею е–блага або е–послуги мають суспільну корисність,  часом не вимагаючи компенсації за свою працю або послуги. Е–праця стає все більш творчою і не  вимагає складних знарядь виробництва – іноді досить для роботи мати недорогий комп’ютер і «відкрите» програмне забезпечення. Ця особливість нової е–епохи сприяє тенденції до незалежності від капіталу, точніше від необхідності істотних капітальних вкладень, до спрощеної форми створення величезного числа творчих об’єднань, які не вимагають зовнішніх інвестицій, а обмежуються соінвестуванням. Наслідком цього, вже зараз, є  швидкий розвиток малого підприємництва і виробництва у високотехнологічних сферах.

Така нова е–праця вимагає і нових методів керування – нетрадиційних, більш схожих на керування в добровольчих, філантропічних організаціях. Корпорації також будуть змушені змінити свою сутність,  оскільки поняття власності в е–епоху втратить своє колишнє значення перед важливістю знань і взагалі Інформації, а права володіння згодом стануть досить обмеженими і умовними. Подолання експлуатації  – це прямий шлях до рівності та до зародження нової е–особистості, що розвивається поза рамками консервативної твердої організації, як політичної, так і господарської.   

Нові соціальні е–структури, які частіше всього будуть носити характер і властивості «віртуальних», будуть являти собою не просто якісь елементи е–співтовариств, а через спільність загальних цінності, що всіма розділяються, забезпечать єдність світоглядів на принципах самодостатності. Нова, у багатьох сенсах вільна е–праця буде сприяти створенню нових типів угод між працюючими, підприємствами та суспільством, основою чого будуть довірчі відносини між цими суб’єктами. Оскільки в такому нематеріально вмотивованому суспільстві у людей не варто очікувати головну мету – присвоєння чужої власності або чужого багатства, то неважко припустити, що таке суспільство зможе здійснювати повноцінний моніторинг за всім, що відбувається в державі в процесі виробництва і розподілу, з метою їх оптимізації. 

Істотна проблема, з якою  доведеться  зіштовхнутися новому е–суспільству, буде пов’язана  з невідповідністю невартісних оцінок  створюваних  е–благ  з ринковим  методам регулювання суспільного виробництва і ця проблема зажадає окремого наукового розв’язку.  Цілком можливо, що новим еквівалентом порівняння, здавалося б непорівнянного (матеріального і нематеріального – інформаційного), може стати одиниця енергії, оскільки економістам відомо як співставляти матеріальні витрати з енергетичними, а вчені знають як вимірюваній інформації знайти енергетичний еквівалент. Такім еквівалентом може бути також питна вода, пшениця або вільний час.

Покоління людей, що часто захоплювалися новими великими технічними можливостями в колишню індустріальну епоху та постійно порушували одну із заповідей Добродії – трудитися не лише заради і в ім’я їжі, перетворили власність в «сакральну корову». Згодом  ізолювали себе від розумної Природи через створенням нового, усе більш штучного світу, усе частіше стаючи ізгоями на власній планеті. Нова е–епоха дозволить, доклавши певних зусиль, повернути собі природне сьогодення для кожної людської особи шляхом відтворення того, що наш співвітчизник В. І. Вернадський назвав Ноосферою – суспільством розуму та праці.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке е–клас, е–фірма і е–праця?

2.  Назвіть шляхи удосконалення форм власності і влади.

3.  Які основні характеристики е–економіки і е–епохи?

4.  Чи можливе нематеріально вмотивоване суспільство?

5.  Якими можуть бути невартісні оцінки створюваних е–благ?

 

3.2.   Чи  є  шляхи  виходу  з  низки  криз?

Практичний досвід свідчить, що вихід завжди є, але який?  Український Уряд вибрав найпростіший шлях –  позичати з усіх сторін гроші і обіцяти  народу Європейський вибір, а точніше продати або віддати кредиторам унікальні заводи, трубопроводи, а потім  і землю.  Дійсно, багато об’єктів, де ще недавно були російські господарі, тепер мають західних хазяїв. Та все це не дає  вийти з кризи, поки панують олігархи та їх численна обслуга, а наука, освіта і медицина залишаються «радянським» непотребом через свою стару структуру, але без старого фінансування.

Західна економіка в умовах глобалізації має приголомшуючий набір нових проблем. Вона не здатна вийти з них, застосовуючи колишні політичні рішення, абсолютно непридатні в умовах глобальної невизначеності та  нестабільності у світі. Вона здатна тільки схиляти баланс сил убік нових загроз, а не до пошуку шляхів їх попередження. В результаті непродуманих ситуативних рішень під тиском глобального фінансового інтернаціоналу вся планета живе в борг, позичаючи сама у себе, а насправді – у майбутніх поколінь.  

У цей час, для вирішення складних економічних  і соціальних проблем, людству катастрофічно невистачає аналітичних інститутів і політичного підгрунтя для того, щоб зрозуміти, що ж робити далі. Зважаючи на це довіра до політиків уже давно підірвана. Самі політики, через сліпий пошук шляхів швидких рішень, тільки збільшують хаос від управлінської некомпетентності. Загрози від цього збільшуються ще й тому, що усвідомлюючи власну неспроможність, розуміючи свою ущербність, вони в кризових ситуаціях захищають тільки власні активи – спочатку політичні, а потім економічні, на шкоду всьому економічному співтовариству, що інакше як корупцією не назвеш.

Але є простий вихід із цієї складної ситуації – збільшити простір прийняття рішень шляхом збільшення політичного простору, використовуючи ідеї електронної демократії. Тоді з’явиться можливість не кулуарно, а консенсусно шукати і знайти правильні рішення, які не будуть ґрунтуватися сугубо  на фінансових показниках. Так званий «світовий уряд» лише констатує суму боргу конкретної країни, доходячи аж до кожної родини, не конкретизуючи, кому ж ми всі в підсумку винні. Необхідно перейти до пошуку рішень, які дозволять багаторазово збільшити продуктивність на кожному робочому місці та у цілому по країні (у всякому разі результати подібних інновацій повинні суттєво перевершувати наші запозичення і відсотки по них), інакше майбутні покоління будуть вічно відпрацьовувати у більш продуктивних країн наші з вами борги («наймитувати»).

Для розв’язання подібних проблем, на наш погляд, необхідно створити «національний суспільний антикризовий ситуаційний центр» разом з науковими й експертними співтовариствами, а також фахівцями в галузі імітаційного моделювання та штучного інтелекту. Мета центру – силами всієї інтелектуальної громадськості знайти спочатку часткові поліпшення ситуації в рамках сформульованих першочергових національних проектів з різних аспектів знань. Інша мета – знайти і сформувати дійсно компетентну еліту, щоб потім на міждисциплінарній основі (синергії) об’єднати усі проекти у мегапроекти типу ГОЕРЛО-2.0 і запропоновані рішення винести на національний референдум, залишаючи за громадськістю право їх безперервного  поліпшення. Ми вважаємо, що такий підхід більш ефективний ніж створення численних «тіньових кабінетів міністрів», які будуть захищати сугубо партійні інтереси, а не інтереси всього суспільства в цілому.

Колишній поділ населення за політичними мотивами на «лівих» і «правих»  у наявних умовах не тільки ірраціональний, але й недопустимий. Ми повинні  знайти в собі сили і згуртуватися в єдину спільність перед загрозами, що почалися внаслідок військових, глобальних природніх (глобальне потепління) та штучних (валютних) криз.  Порізно ці проблеми не розв’язати, а  тільки загнати в глухий кут. Із цієї причини колишня виборча політика повинна поступитися місцем виборам на основі засобів електронної (прямої) демократії, де політиком стає кожний, не перекладаючи вирішення своїх проблем на плечі різного роду несумлінних посередників, що вважають себе «вершителями» національної долі. Такі політики з першою ж нагодою, забувають про свою роль конструктора «світлого майбутнього» для своїх співвітчизників, і обмежуються вирішенням своїх матеріальних проблем і свого найближчого оточення. Чим це закінчується? Останні події в арабському світі наочно показали – безпартійними революціями.

Ще приклад, банківська криза стала найглибшою з часів Великої депресії. Відновлення прогнозують довгим і повільним, оскільки воно вимагає некомфортного  скорочення витрат, підвищення податків та виплат величезного боргу, взятого під державні гарантії (тягар державного боргу). Дискусії про державні витрати та про те, як  їх скоротити і як швидко, повинні стати предметом постійної гласності, щоб завчасно ухвалювати легітимні, а вже потім інституціональні рішення, а це можливо тільки в умовах прямої демократії. Поки що борг кожної родини і країни в цілому хоч і великий, але не смертельний, і силами самого суспільства міг би бути ліквідований, або компенсований, аби далі його не збільшували. 

Капіталізм був би гарний, якби самостійно вирішував накопичені їм же соціальні, екологічні й інші проблеми. Спроба звертатися за допомогою до держави як до останньої інстанції, теж неспроможна з простої причини – кількість і якість бюрократів (з їхнім рівнем підготовки), покликаних пом’якшувати кризові явища, здатні стати лише джерелом нових криз.  Виходить замкнене коло проблем, кількість яких постійно збільшується.

Соціалізм же, навпаки, більш ефективний у вирішенні соціальної захищеності громадян, але позбавляє їх мотивації в одержанні більш  ефективних і якісних результатів. Глобалізація,  віртуалізація та інтелектуалізація всіх процесів, що відбуваються на планеті, настійно вимагає іншої парадигми розвитку та управління цим розвитком. Апеляція  ж до законів економічного розвитку, як ефективного механізму прогнозування, втратила всякий сенс разом із зникненням поняття «праця» у звичному його тлумаченні, як, власне, і вся світова економіка у колишньому тлумаченні поняття «економіка».

Чи є якась нова альтернатива колишнім стратегіям розвитку? Безумовно є. Наприклад, можна звернутися до досвіду сучасного Китаю, який вибрав усе краще від капіталістичної і соціалістичної систем і не протиставив їх одна одній, а виявивши певну мудрість, дозволив їм розвиватися як би паралельно, витягаючи переваги кожної з них і компенсуючи властиві їм недоліки за допомогою технології «м’якого керування».

Народ України, в силу історичних обставин, в один прекрасний момент «прокинувся» в іншому світі. Математики назвали б його сильно взаємозалежним, сильно нелінійним, сильно багатофакторним і сильно реальним (мова йде про масштаби реального часу). Іншими словами, маємо справу з таким складним явищем, що жодна класична наука, з відомих людству, не бере на себе відповідальність за правильність пропонованих рішень. Залишився тільки один вихід із створеної ситуації – міждисциплінарний інтегральний підхід, а цьому сучасна келійна (так звана «академічна») наука тільки почала вчитися.

У цей час можна запропонувати тільки деякі узагальнення, але це вже краще, ніж рухатися у зворотному від вірних рішень напрямі, як це відбувається зараз усюди. Раніше були такі цілевказівки як шляхи досягнення виконання плану, а потім одержання максимального прибутку. Тепер, виражаючись мовою нелінійної динаміки, потрібно прагнути до досягнення правильних «артефактів», кожного разу коли система буде виходити із своїх «берегів» (у термінах нелінійної динаміки).

 

Питання самоперевірки:

1.  Як збільшити простір прийняття рішень шляхом збільшення політичного простору?

2.  Що таке національний суспільний антикризовий ситуаційний центр?

3.  Чи можлива в Україні  безпартійна революція?

4.  Поясніть важливість сьогодні міждисциплінарного інтегрального підходу.

5.  Що таке технології «м’якого керування»?

 

3. 3.  Новий тип суспільності  – е-громадянин  та  е–еліта

У останні роки весь світ уже не може існувати без комп’ютерної підтримки, що поступово перетворює людство у електронне суспільство – реально виникає «е–громадянин». Україна теж має величезну кількість комп’ютерів у населення, а у вигляді смартфонів, то вже по декілька штук. Проте низька якість Інтернету не дозволяє створити потужну е–еліту, як це вже відбулося у більшості розвинених країн світу.

Подальша доля України залежить, у першу чергу, від нас самих, від наших дій. Глобалізація, як новий домінуючий феномен у новому столітті, змушує будь-яке макро- і мікроспівтовариство готуватися до несподіваних нових структурних глобальних потрясінь і змін, починаючи з чергових валютних криз, локальних війн, глобального тероризму, пандемій, криз, пов’язаних з глобальним потеплінням тощо. Великі зміни були присутні й раніше, але вони мали, як правило, локальну і неструктурну природу, тобто лінійну природу. У зв’язку з цим  їх було нескладно передбачити і парирувати.

Нова епоха породила  якісно іншу природу змін – нелінійну, з якою економічна наука, крім окремих випадків, виявилася малознайомою. Причому нелінійність поширюється на явища, зв’язані не тільки з суспільним життям, але й на всі інші складні природні явища. Учені давно звернули увагу на те, що стихійні лиха структурно змінилися, тому їх наслідки стають усе більш масштабними.

Нові знання у вигляді нових теорій стрімко ускладнюються, тому вони самі по собі є носіями нелінійних процесів. У новому, все більш нелінійному світі часто знову доводиться вертатися до неефективного методу «проб і помилок», хоча й заснованому на новітніх методах, таких, наприклад,  як «обчислювальний експеримент», доповнений різними методами імітаційного моделювання і віртуальної реальності. При цьому, якщо задіяно велику кількість експертів, то це називають Форсайт-аналізом або мозковим штурмом.

При розумінні та використанні новітніх інтегральних наук, наприклад «Геобіономіки», вдається отримати певні теоретичні закономірності і побудувати діючі моделі прогнозування навіть у нелінійному світі. Проте у всіх випадках складність сучасних задач вимагає участі колективного розуму, об’єднаного за допомогою ІТ-технологій. Так народжується на планеті Земля е–суспільство і новий соціальний уклад – Ноосфера.

Наш сучасний політикум уникає вирішення тих проблем, які вимагають підключення величезної кількості людей, здатних стати національним «спільним» інтелектом. Намагаючись обмежити себе негайними проблемами середньої більшості, влада, в кращому випадку, дотримується опитувань вибіркової суспільної думки, замість того, щоб займатися розробкою стратегії розвитку та визначенням того, що у свій час прийнято було називати «світлим майбутнім».

У новій реальності очевидно наступає час, коли політики, можливо тимчасово, а може й назавжди, повинні віддати владу ученим, щоб уникнути запізнілих і некомпетентних рішень. Нова відповідальність може зажадати від учених виробити новий формат спілкування, навчитися говорити на одній мові – мові синергії, одночасно поступаючись так званим «цеховими» інтересами. Це буде нічим іншим, як елементом формування суспільства знань (знань спочатку неструктурованих, але потім формалізованих). Що стосується політиків, то на наш погляд вони мають виконувати двояку роль: роль експертного опонування ученим і роль інституту легітимізації прийнятих аналітичним співтовариством рішень.

Усі ці процеси повинні відбуватися в режимі реального часу, тобто в сформованому колективними зусиллями е–суспільстві – суспільстві, де меншість – це нова е–еліта – учені та компетентні політики (аналітики), а більшість – е–громадяни. У цій державі нового типу – державі електронної демократії – політика з майданчика для формування та з’ясування настроїв у суспільстві, повинна перетворитися на майданчик для колективного «інтелектуального штурму» з метою побудови свого «світлого майбутнього». З арени політичної боротьби та політичного протистояння на орієнтоване на знання конструювання стратегічного розвитку, адекватного можливим глобальним викликам. Таким чином, назріла необхідність сформувати новий політичний ландшафт, де е–співтовариством будуть визначені параметри тієї держави, тієї облаштованості, тієї політичної конструкції, у якій ми всі прагнули б жити.

Комп’ютер, за яким прийшов потужний Інтернет, докорінно змінили глобальні і приватні критерії людського життя. Усі ми стаємо зараз свідками надприскорення процесів глобальних змін. Свого часу неприйняття й нерозуміння цього вже привело до краху ідею радянського комунізму.

Сучасний західний капіталізм також далекий від усвідомлення цих реалій намагаючись, як і раніше,  управляти світом зусиллями фінансової олігархії – влади жадібної та ненаситної (досить згадати, що в офшорах сховані кошти, порівнянні з бюджетами США и Японії разом узятих). Але довго так тривати не може, оскільки, разом з масштабним розвитком Інтернету, людство неминуче перейде на національні е–валюти, що унеможливить приховування фінансових нагромаджень і корупційних «відкатів» в офшори.

Нове століття породило відповідно нові загрози й виклики:

  • це депопуляція;

  • енерго-екологічна криза;

  • поглиблення технологічного та економічного розриву між цивілізаціями і країнами;

  • моральна і культурна деградація;  

  • загрози цивілізаційній різноманітності та зіткненню цивілізацій.

Відповіді на ці глобальні виклики повинна дати нова е–еліта. Якщо раніше криза була спонтанною і нетривалою, то тепер криза може дуже швидко перерости у мегакризу та останню світову війну. Новій е–еліті потрібно навчитися управляти подіями (випереджати їх)– інакше події будуть управляти нами. Тому перед національної е–елітою стоїть непросте, але історично важливе завдання – знайти нову парадигму розвитку (не соціалістичну в колишньому розумінні і не капіталістичну, здатну забезпечити комфортне життя, але, як тепер з’ясувалося, не для всіх).

У новій парадигмі, слідом за іманентними намаганнями української нації повернутися до екологічних цінностей, повинна настати епоха воскресіння культурних цінностей, а разом з ними і національної держави та державності, де місце природніх (натуральних і вартісних) вимірників обсягу залучених у виробництво факторів виробництва будуть займати якісні характеристики негрошового змісту. На перший план буде висуватися «якість» людини, насамперед її пізнавальна здатність, і «якість» суспільства, ступінь задоволення духовних потреб людини тавстановлення такого співжиття людини в її довкіллі, що було б на користь усім, а не лише більш агресивним, в умовах тваринної боротьби за існування. Саме це є головним завданням Ноосферного суспільства знання та праці – не допускати і не провокувати людей, їх свідомості та дій до цього тваринного стану .

Зараз у світі поширюється, часом свідомо, величезна кількість самих суперечливих, часто свідомо брехливих, відомостей, у результаті чого люди перебувають у стані постійного зомбування. Зокрема це пов’язане з тим, що одну й ту саму інформацію населення розуміє по-різному, оскільки має різні рівні освіти. Тому одним з головних завдань нової е–еліти –допомогти е–громадянам привести суперечливі відомості, як прийнято говорити, до «спільного знаменника», використовуючи аналітичні знання. Навчити е–громадян захищатися від  негативних наслідків, що мали  місце в старій структурі взаємин, спробувати знайти алгоритми переходу до нової структури солідарної «кооперативної» взаємодії, і тоді нові процеси стануть невичерпними джерелами майбутнього розвитку. Навіть виник новий соціальний рух – солідаризм (для контактів Сенченко Микола Іванович, 050-504-24-15; office@ukrbook.net або  Любарець Василь, 050-871-3735; maydanjb12@gmail.com), що поступово стає однією з ідеологічних складових майбутнього ноосферного суспільства.

При цьому е–еліті, для забезпечення гідного життя і помірного (розумного) добробуту своїх е–громадян необхідно кардинально перезавантажити владні структури у всіх сферах діяльності (технічній, економічній, політичній, військовій), сформувати нову парадигму міжнародних відносин та інституціональної діяльності в умовах  постринкової системи, що відповідає завданням надшвидкого протікання процесів у реальному масштабі часу. Необхідно навчити е–населення адекватній поведінці в умовах усе нових ситуацій, передбаченню, а згодом точному прогнозуванню, майбутнього, оцінці наслідків прийнятих рішень, активній участі у формуванні майбутнього. Навчити е–громадян умінню інтегрувати всіх людей у єдине співтовариство в умовах глобального співробітництва та розумного суперництва, заснованого на гуманістичних цінностях, умінню перейти від мікропроектів до інтегрованих мегапроектів розвитку, розроблених з урахуванням глобальної перспективи.

Новій е–еліті необхідно створити нову концепцію економіки, що являє собою синтез економіки та екології, переглянути поняття «багатство» і «добробут», задуматися про нову концепцію унормованого споживання. Для цього слід активно використовувати результати нової інтегральної науки «Геобіономіки» (для контактів Ліщитович Леонід Іванович, 097-4-314-614; zemkad2@ukr.net).

Потрібно відпрацювати нову стратегію нагромадження багатства та досягнення добробуту, опираючись на еколого-економічні, гуманітарні і духовні цінності. Замінити застарілу, повільну і непродуктивну систему освіти, яка формувалася відповідно потребам військової промисловості 1940-х років, на основі концтабірної організації школи за системою Макаренка, на орієнтовану на знання ноосферну освіту. Сучасна вітчизняна управляюча еліта, вихована на радянських традиціях вузько галузевого управління, нездатна ухвалювати консолідовані рішення, у тому числі в силу застосування роз’єднаних систем управління базами даних, несумісності програмних платформ і телекомунікаційних архітектур. Подібні вади особливо відчутні при оперативному аналізі й прийнятті рішень у кризових ситуаціях, коли їх необхідно ухвалювати на основі неструктурованої і неоднорідної інформації.

Рекомендовані західними «оракулами» різнопланові, до того ж «одноразові» (не враховуючі можливу зміну номенклатури товарів і послуг) ЕРПІ-системи (у радянській термінології АСУ) тільки збільшують ентропію при вирішенні національних проблем. Нам здається, що настав той момент, коли потрібно зробити існуючу систему управління національним господарством дійсно інтегрованою, яка буде побудована на «відкритих стандартах» ( і тому сумісна з підсистемами будь-якого рівня), з новими критеріями успішного розвитку, без опори на горезвісні показники ВВП на душу населення – рудимента індустріальної епохи, що призводить до парадоксальних результатів. Чим сильніше ми зношуємо національну інфраструктуру – тем ми успішніше приводимо  країну на грань банкрутства. Це стане особливо зрозумілим, коли остаточно буде «зношений» потенціал підприємств, який ми успадкували від наших батьків. Не створюючи нічого нового, що було б адекватно викликам глобальної епохи, ми ризикуємо перетворитися в державу навіть не другого, і не третього, а вже четвертого сорту.

Необхідно сформулювати нові парадигми розвитку, що відповідають духу нового часу,  нові індикатори розвитку і представлення інформації у вигляді, придатному для орієнтованих на знання систем прийняття  рішень, що дозволить якісно поліпшити не тільки наші дані про предметну галузь, але й успішно переорієнтувати систему освіту на стандарти випереджаючого розвитку, починаючи із шкільних підручників.

Нова е–еліта вже сьогодні одержує важливу перевагу: почати свій розвиток, як прийнято говорити, з «чистого аркуша» і, не будучи обтяженою старими моделями  розвитку, вона зможе широко використовувати сміливі інновації. Наприклад, розподілені електрогенеруючі системи на основі не централізованих, а наближених до місцевих ресурсів, розумні міста, вулиці та будинки, системи очищення води тощо.

Інтернет нового покоління дозволить переорієнтуватися в першу чергу на безперервну освіту населення, позбавитися від принципів «радянської» освіти як основного рудимента поточного розвитку. Архіважливо в епоху формування нової глобальної парадигми, що отримала назву «суспільство знань та пристойної праці – Ноосфера», не тільки надавати послуги вищої і наступної за нею освіти за замовним принципом, але й гарантувати її загальнодоступність.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що вимагає нелінійність проблем сучасного світу?

2.  Які шляхи формування е–суспільства?

3.  Назвіть нові загрози й виклики сучасного людства.

4.  Чому показник ВВП фатально дурить народ?

5.  Назвіть нові парадигми та індикатори нашого майбутнього росту.

6.  Якою має бути освіта у суспільстві знань?

 

3.4.   Загальногромадянська  е-мережа, «Хмарна»

та «заХмарна» демократії,  як паралельна надвлада

Сучасний глобалізований світ не дозволить жодній країні існувати незалежно і автономно, особливо, якщо ця країна має значне відставання від досягнень світової цивілізації. На спині черепахи у світовому океані довго не протримаєшся.

  Сьогодні питання не в тому, бути або не бути електронній демократії, а у  виборі оптимальної моделі для її реалізації. Для початку визначимося з термінами:

Соціальні мережі – це інфраструктура для реалізації е–демократії (інституту формування та легітимізації рішень громади);

«Хмарна демократія» – інструмент формування е–еліти та сучасних громад;

«ЗаХмарна демократія» – інструментарій для формування вивірених аналітичними технологіями альтернативних рішень за допомогою національного ситуаційного центру для забезпечення національних «е–віче» і прийняття доленосних рішень; 

Політик – це конструктор «світлого майбутнього» своєї Батьківщини, а не найнятий суспільством джентельмен, який злякавшись складності поставлених завдань і не володіючи достатньою компетентністю, обмежується творенням кращого життя для себе і свого оточення.

Щоб жити комфортно у комфортній країні потрібно піднятися вище рівня своїх повсякденних інтересів і самим побудувати цю країну, вклавши в цей утвір увесь наявний у нас гігантський інтелектуальний потенціал, на якийсь час стати самостійними політиками і важкою працею досягнути цієї мети. Це як у містобудуванні – у нас є кілька шляхів розвитку: або довіритися головному архітекторові, або «мозковим штурмом» сформулювати концепцію  «міста – саду», а вже потім знайти архітектора, здатного «казку зробити дійсністю», або нічого не робити, чим найчастіше обмежуються, але тоді не слід нарікати на те, як усе в нас «запущене» і чому ми гірші інших.

Іншими словами, у громадянського суспільства є можливість засобами «Хмарної» і «заХмарної» демократії або сформувати «правильну» владу, або самим бути цією владою, і те і інше здійснити нескладно, використовуючи технології е–демократії. Зауважимо, що формування класичної демократії – задоволення дороге й складне та потребує значного часу. Але не таке складне, якщо використовувати сучасні комп’ютерні технології та досягнення в галузі Інтернет-комунікацій. Так, наприклад, об’єднавши  соціальні мережі із вбудованими в них «Хмарними» технологіями, ми одержимо інструмент для формування сучасного громадянського суспільства і його еліт. Такий соціальний інструментарій умовно можна назвати «Хмарною» демократією.

На наступному етапі, або паралельно, необхідно створити інший інструментарій. Умовно назвемо його «захмарною демократією». Такий інструментарій, використовуючи засоби аналітичного співтовариства і методи «електронного мозкового штурму» або його різновидом у вигляді «штабних»  ігор, зможе запропонувати громадянському суспільству альтернативи «світлого майбутнього». Ці альтернативи кожна громада  може доповнити, врахувавши наявні місцеві ресурсів і особливості, або як це прийнято називати, «адаптувати» до місцевих умов. І вже потім легітимізувати ухвалені рішення на національному референдумі – на «е–віче».

Але на цьому не варто зупинятися – потрібно далі безупинно оптимізувати свою стратегію розвитку, втягуючи в цей процес усе громадянське суспільство. Паралельно можна використовувати ці ж технології для проведення розширеного перепису населення, щоб знати більше про наявні людські ресурси та про правильність ухвалених рішень (знати все про «якість життя»), причому це можна буде здійснювати, якщо буде потрібно навіть щотижня, уточнюючи тільки ті позиції, де відбулися зміни.

3.4.1. «ДоХмарна»  е-демократія.

На жаль сьогодні, в часи «доХмарної» демократії, волевиявлення народу перетворилося в якийсь бізнес, у рамках штучно придуманого «політичного ринку», де продається все і всі, наприклад, продаються і купуються цілі партії, «політтехнології» разом з політтехнологами. Там є все необхідне для обману (саме тут краще підходить російський термін «околпачіванія») народу, але немає найголовнішого – конкуренції ідей національного розвитку.  

Усе тут, в остаточному підсумку, закінчується відомістю політичних рахунків і беззмістовною боротьбою за лідерство. «Хмарна» і «заХмарна» демократія – це альтернатива всій віджилій політичній системі в колишній її формі представницької демократії. Але навіть зараз, до настання «Хмарної» демократії, можна, наділивши все населення правом електронного підпису, як це вже зробили у більшості країн світу, суттєво заощаджувати на виборах, референдумах (наприклад, з приводу імпічменту, або люстрації, щодо альтернативних законопроектів тощо), з’їздах різного роду асоціацій, партій, при створенні кооперацій для доступного житла, «народних» гаражів  методами «народного» будівництва тощо.

3.4.2. Соціальні мережі  другого покоління – «Хмарна»  е-демократія.

Наближаючись до якогось ідеалу формування громадянського суспільства в умовах бурхливого розвитку соціальних мереж засобами е–демократії на кожному етапі розвитку зможемо знаходити усе більш нові та, по можливості,  оптимальні рішення, усвідомлюючи той факт, що демократія в розширеному сенсі цього слова хоча й не дешеве рішення, але в кожному разі менш затратне, ніж ті гігантські податки і «побори», які населення змушене платити за утримання органів виконавчої, судової й законодавчої влади, які мало того, що вони не професійні, але й здебільшого ще й безсовісні.

Нові технології у вигляді «заХмарних» технологій дозволяють раз і назавжди позбутися корупційної складової (замінити, там де це можливо, виконувану чиновниками діяльність на програмних інтелектуальних агентів, що себе давно виправдало в такій складній діяльності як брокерська на фондових і інших ринках), але, що найголовніше, повернути відняте в народу право на народовладдя. Ідеальною можна вважати таку систему, при якій кожен громадянин має всі можливості для прямої участі в рішенні особистих питань і питань, пов’язаних з розвитком держави.

Першочергове завдання «Хмарної» е–демократії – створення різного роду політичних кластерів, іншими словами, створення предметно-орієнтованих співтовариств (клубів), спочатку «аматорських», але, в міру «дорослішання» і спеціалізації, дійсно «професійних» для вирішення різного роду інституціональних завдань, пов’язаних з формуванням нових е–еліт, з гуманітарної, підприємницької, екологічної та іншими видами громадянської діяльності, побудованих на принципах самоорганізації (безперервного реінженірингу та ротації кадрів).

3.4.3. Соціальні мережі третього покоління – «заХмарна» е-демократія

Ефективність або неефективність е–демократії прямо залежить від компетентності громадян (виборців), від їхньої освіченості та громадянської позиції. Те, що ми назвали «заХмарною» демократією – це шлях безперервної освіти соціуму відповідно до концепції формування громадянського суспільства як суспільства знань. Цей новий інститут буде виконувати відразу кілька функцій:

  • забезпечувати безперервну освіту населення з метою безперервного підвищення його IQ і тим самим збільшення конкурентоспроможності нації;

  • формувати та удосконалювати національне експертне співтовариство (кожний громадянин – це не тільки інститут ухвалення рішення, але й, в залежності від своїх здібностей і здатностей, може бути унікальним експертом у своїй конкретній діяльності);

  • організовувати перехресні  майстер-класи (коучінги), на зразок того, що раніше досить успішно здійснювало товариство «Знання», але вже в Інтернет-середовищі;

  • формувати з аналітичного співтовариства центри  підготовки альтернативних стратегій національного розвитку («ситуативні та ситуаційні центри» для вдосконалювання внутрішньо національного діалогу, інституціонального розвитку, оптимізації простору прийняття рішень з урахуванням екологічних домінант, метамоделювання і макропрогнозування, «фабрики нових знань», інформаційних бункерів та сховищ національних і глобальних баз знань тощо).

    Соціальні мережі з вбудованою технологією «Хмарної» і «заХмарної» демократії дозволять здійснювати безперервний моніторинг дій всіх чиновників, перевіряючи їх на чесність, компетентність і ретельність,  знімати недбайливих і призначати нових чиновників, якщо того зажадають обставини або нові вимоги доби. Усі функції е–Уряду можуть бути  зібрані в єдиній національній інтегрованій інформаційній системі, завжди доступної для всіх громадян, щоб кожен з них міг виразити своє відношення до цієї діяльності. Ця діяльність може бути доповнена національною «е–книгою скарг і пропозицій», де могли б формулюватися нові, виникаючі перед суспільством проблеми, виклики і у такий спосіб забезпечувати соціальний зворотний зв’язок із громадським життям країни. При нагальній потребі вона повинна  мати технологію зворотного зв’язку при надзвичайних ситуаціях. Для цього необхідно буде доповнити і розширити поняття «особистого кабінету», загальноприйнятого в Інтернет-середовищі.

 Природно виникає питання, чи потрібні будуть при е–демократії найняті менеджери? На першому етапі, напевно так, але надалі, в міру становлення нової державної системи, що здатна до самоорганізації, потреба в них відпаде. Такі приклади можливо знайти, якщо уважно вивчити радянську історію, особливо ті періоди, коли в силу різних причин спостерігався вакуум управління. Невблаганна статистика свідчить, що в періоди, коли до влади ще не прийшов Сталін, а Ленін втратив владу, а також у період, коли система управління ще не перейшла до «совнаргоспів», а колишня традиційна система була нівельована в країні, спостерігався небувалий підйом в економіці, як і у кінці 2005 року, коли під час Майдану декілька місяців в Києві була заблокована «діяльність» кабінету міністрів України (КМУ).

Е–демократія – це сучасний аналог прямої демократії, що існувала в Запорізькій Січі та на козацьких віче, який ми всією своєю наступною історією намагалися безповоротно втратити, але допоміг його величність випадок – було створено сприятливе середовище – соціальні мережі, як черговий якісний етап у розвитку Інтернету. Тепер немає необхідності, як колись афінянам, збиратися великій кількості людей на одній площі у певний час для голосування щодо різних актуальних питань. 

 

 

Питання самоперевірки:

1.  Дайте визначення основних понять електронної демократії.

2.  Назвіть можливі альтернативні шляхи нашого розвитку.

3.  Назвіть кілька функцій Інституту безперервної освіти.

4.  Яка доля менеджерів і чиновників у суспільстві е-демократії?

5.  Яким буде е-Уряд у суспільстві «заХмарної» демократії?

 

3.5.  Особливості та парадокси нового  е-соціуму: у якому напрямі піде людство?

Розробка нової інтегральної науки Геобіономіки показала всі недоліки класичної економіки як науки, тому слід поступово звільнятися від міфів і догм старої економіки та будувати нову теорію е–суспільства на основі досягнень інформатизації людства.

Початок нової епохи збігся з початком глобальної соціальної трансформації, основа якої – постринкова е–революція. Орієнтований на знання е–соціум покладе початок кінця парадигми, відомої як економічне суспільство. Зміна парадигм зажадає перезавантаження індивідуальної, суспільної і навіть планетарної свідомості, що сьогодні частково і локально вже відбувається. Це пов’язано не тільки з усуненням економічної експлуатації та знищенням різниці у матеріальних перевагах, що вважалося непорушним під час усієї економічної історії людства, але й певною мірою з тим, що кардинально змінилася уява про працю як основу людської діяльності. Праця перестає носити характер матеріальної субстанції, трансформуючись у нову основу – інтелектуальну е–працю.    

У економічному плані  – це «незалежна» праця, вільна від матеріальних обставин і від необхідності мати «хазяїв» – господарів матеріальної інфраструктури. Це, у певній мірі, «самодостатня» праця – досить мати  власний комп’ютер і доступ до мережі Інтернет, на що потрібні мінімальні витрати. Нові форми е-соціальної взаємодії допускають нове тлумачення відтворення «людського фактору», нового уявлення про споживання – основного атрибута економічної діяльності. Тепер, нарешті, є сенс говорити про е–споживання (інтелектуальне), коли людина-споживач – він же і співвиробник споживаного. Були часи, коли можна було перебувати у сфері трудової діяльності і в сфері, вільної від неї. Тепер ця межа певною мірою «стерлася», усе частіше вільний час інвестується у власний людський капітал, у нову самоцінність. Тепер найголовнішим ресурсом стає не матеріальний ресурс, а часовий, за умови, що даного матеріального ресурсу поки що достатньо. Темпи відновлення технологій і наукових досягнень такі великі, що, по самих скромних оцінках учених, середньостатистична людина у своєму розвитку відстає від світового об’єму інформації не в десятки або сотні раз, а в мільйони разів!

Виходячи з цього, стає зрозуміло, де повинна бути наша освіта і де вона насправді перебуває. Постійне прагнення маркетологів до нав’язування «нової» продукції, без якої спокійно можна обійтися, приводить до безконтрольного нагромадження в планетарному масштабі компонентів, що повільно розкладаються. Наприклад, створені ще в далекі 1960-ті роки космічні ракети радянського виробництва дотепер задовольняють усім економічним і надійносним критеріям і є незамінними при польотах у космос, як у минулому,  так і в цьому столітті, завдяки тому,  що по щасливому випадку  в цю діяльність не вторглись горезвісні маркетологи. Може нам більше повезе, якщо надалі вони не будуть своїми «винаходами» хвилювати наш світ, легко підданий різним  «ірраціональним спокусам».

Стара «антиекологічна» індустрія розвивається небаченими темпами, суттєво міняючи алгоритми відтворення природного середовища. Але оскільки довкілля, на відміну від примітивного людського мислення, живе по алгоритмах самоорганізації, природно припустити і наявність досить потужних механізмів самозбереження, які поки непідвласні людському розуму. Тому цілком  можливо, що Природа  починає «огризатися» незвичайно сильними і масштабними штормами, смертельною жарою та невблаганною посухою, підвищенням рівня моря, намагаючись відновити колишній гомеостаз, а може перейти і у новий, достатньо самостійний режим, щоб самотужки нейтралізувати людську загрозу планетарному існуванню. Тому головна задача нового е–соціуму – знайти в собі сили не протистояти природному світу, а жити в коеволюції, змінити парадигму ненаситного «споживання» на науково обґрунтовані норми життя, як це заведено, наприклад, в практиці всіх збройних сил від дня їх виникнення. І може бути ми,  нарешті, зможемо, наприклад, тваринний бокс, як вид спорту, який демонструє перемогу «людини над розумом», замінити «віртуальними» боями і закінчити тим самим епоху «божевільного гладіаторства», зробивши аналогічним чином і з іншими квазітваринними видами спорту. 

У рамках нової постекономічної парадигми розвитку головним є створення нового е–класу (інтелектуального), а його розвиток – основний рушійний фактор усіх нових соціальних і інших трансформацій. Щоб країна стала успішною і конкурентоспроможною, саме цей е–клас повинен досягти розмірів усієї держави, а не горезвісний «середній клас», який з носія нібито демократичних перетворень перетворився в носія невтримного «споживання». Демократичні перетворення – це доля нової інституції – прямої е–демократії, свідками яких ми були, спостерігаючи за подіями «арабської весни», і свідками чого ми обов’язково станемо в європейському, американському та інших співтовариствах. Причина та ж – ми переходимо  глобально, планетарно на нову парадигму постекономічного розвитку з усіма наслідками, що випливають з цього. І е–революції – це те нове явище, з яким уже потрібно рахуватися і підтримувати, а не чинити безглуздий супротив через своє неприйняття цих явищ. У постекономічному суспільстві основними виробничими ресурсами стають інформація і знання, вироблені людьми, що вже не вважають матеріальні цінності основною метою свого життя. У масовому масштабі ця нова діяльність уже не може бути результатом економічного примусу.

Найважливішим фактором соціальної сертифікації стає сьогодні безперервна е–освіта, оскільки новий нематеріальний носій розвитку – інформаційний продукт – недостатньо купити,  його необхідно вміти використовувати, а це вміння не здобувається за гроші, як раніше здобувалися будь-які права власності. Та й уява про власність втратила свій колишній зміст.

Тепер говорити про власність у новому е–соціумі, як про щось, що могло б множити прибутки і приватну власність, мабуть безглуздо, оскільки зі зникненням ринкових відносин (і переходом на постринкові), зі зникненням праці в колишньому розумінні, зникне, хоча й не відразу, і приватна власність як атрибут примусу та експлуатації – залишиться лише особиста власність.

Людство вже наближається до того, що можна назвати «розумною достатністю» і навіть трансформація колишньої власності в інтелектуальну власність не стане згодом мірилом економічного успіху. Відбудеться це відразу після того, як інтелектуальні вироби перестануть вимірятися в матеріальному еквіваленті, що суперечить суті нової е–економіки, оскільки ця економіка зовсім іншої властивості, це економіка, що не винищує Природу, а використовує необмежені ресурси (програмовані матеріали, відтворення нових матеріалів з «відходів»). Ця «нова» економіка настільки нова, що вимагає досить ретельного перерахування своїх атрибутів і більш тривалого висвітлення.

У новому е–соціумі незавидна доля економістів від науки. Вони повинні бути піддані в певному сенсі «люстрації», оскільки вони не мали конкретного знання матеріального світу, не говорячи вже про світ постматеріальний. Швидше за все, старі «політекономи», як прошарок для обслуговування політичної еліти, вели суспільство в протилежному напрямі, не усвідомлюючи того факту, що світ  переживає якісні зміни, про що попереджають нові науки – Геобіономіка та теорія хаосу, і що може вже настав час замінити колишній гомеостаз на новий з числа альтернативних.

Економісти нинішньої формації проповідували ідеї ринкової економіки, не розуміючи її суті. Використовували парадигми, які були несумісні з реальним життям, і прогнозували, що є невід’ємною частиною їх діяльності, майже так само, як це робили «метеорологи» до появи пристойних комп’ютерів. У результаті всі економічні кризи, що наступали, для них завжди були повною несподіванкою. Правда минулого в тому, що були лише лічені одиниці, які говорили – «але ж Мінздрав вас попереджав…»! Але хто буде прислухатися до окремих суджень дійсних економістів, коли навколо «нагодована досита» юрба політекономів повторює свою «заучену мантру». Вони не в змозі звернути увагу на те, що не може величезний природний світ з найбільш продвинутою своєю частиною – людством, з усіма своїми технологічними (але аж ніяк не екологічними) винаходами – пароплавами, залізницями, авіацією й космосом – бути описаний найпростішими кривими і формулами з підручників з  макроекономіки, хоча й написаних лауреатами всіх видів престижних премій, та ще й у рамках міфічного «вільного ринку», прийнятого ними за основу їх економічної концепції. Це рівносильно тому, що весь арсенал науки, наприклад, що використовує більш ніж ста геометрій, ми звели за їх вимогою до однієї тільки евклідової геометрії, або, як у випадку з нашими українськими економістами, до декількох аналогів «теореми Піфагора». Безумовно, можна спробувати відобразити увесь світ на площині, як ми це робимо, розглядаючи карту планети, але із цього зовсім не випливає, що в такий спосіб ми зможемо осягнути все різноманіття світу, у якому живемо.

Усю досконалість світу можна осягнути в інтегральних теоремах науки «Геобіономіки» і вічних Законах Природи!

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке інтелектуальна е–праця?

2.  Як, коли і за яких умов час стає найголовнішим ресурсом людства?

3.  Поясніть шкідливість старих політекономістів.

 

3.6.  Постринкова економіка як домінанта нової е–економіки

Старі  «класичні»  економісти  у  глобалізованому світі самі  заплуталися і заплутали  увесь світ, перетворивши  життя на шлях від однієї кризи до іншої, перетворивши владу на «вавилонську вежу» підрозділів держапарату, дозволивши лихварям вчепитися у горло всьому населенню тощо.

Сучасні ринкові процеси, основною домінантною категорією яких залишається, як і раніше, прибуток, абсолютизували не тільки економічну складову життя суспільства під цю категорію, але й такі, здавалося б далекі від цих процесів  інституції, як  духовні. Тепер і вони, споконвічне призначення яких – нести виховну функцію, привносити в суспільство «вічні цінності», часто самі того не розуміючи, «спустилися» з «духовних небес» і перетворилися в сугубо «мирські» інститути. А дуже часто і просто комерційні інститути, досить успішно підраховуючи та збільшуючи прибуток, при цьому орієнтуючись усе частіше не на свій духовний Абсолют – тобто Добродії, а на цілком «земні» владні структури – Президента, Уряд та інших олігархів.

Більше того, для збільшення комерційного успіху, використовуючи певні почуття людей, ці інституції продовжують «множити» кількість «святих», ( як екстремальний приклад – спроби канонізувати діючих президентів або колишніх кривавих князів), забуваючи про те, що «святість» лежить абсолютно в іншій площині й розкидатися ліворуч і праворуч такими поняттями – це і є чисте «святотатство». В результаті – число духовних інститутів росте, а духовність падає. 

Як показують соціологічні дослідження, проведені на пострадянському просторі впродовж останніх двох десятків років, число дійсно віруючих, а не тільки виконуючих ритуальні обряди, критично мале — не більше 3 %. Тому, претендуючи на побудову нової економічної концепції, ми повинні не забувати про дійсні духовні цінності на основі нових «постринкових» відносин і всупереч недосконалим ринковим механізмам.

Наука «Геобіономіка» доводить можливість і необхідність існування людства без поділу світу на матеріальне і ідеальне, куди традиційно відносять духовне, тобто психічні прояви нашої свідомості. У ноосферному суспільстві свідомість і її складова – знання будуть сприйматися так само, як усі інші явища Природи, тільки набагато складніше. Тому одним із основних завдань розбудови Ноосфери планети Земля є перетворення різних нових релігій на ноосферні університети, де не буде місця міжконфесійній ворожнечі та антинаучним проповідям.

Семидесятилітня практика наших попередніх поколінь доводить, що це можливо. Тому, що планова економіка не була успішною – існує багато причин, серед них: 

  • домінування монопольної ідеології над здоровим глуздом;

  • бажання невтримно розширювати межі свого ідеологічного впливу за допомогою утримання із власного бюджету величезного числа країн і їх військових потенціалів, що набагато перевищували чисельність власної країни;

  • бюрократична («паразитуюча») складова суспільства на той час не знала світових аналогів;

  • важко було очікувати комфортне життя від економіки, де на військові потреби йшло три чверті бюджету країни, тобто на те, що «використати» у звичному розумінні цього слова, неможливо;

  • мінімальні потреби населення вдавалося задовольнити лише за рахунок знищення своїх природних ресурсів...

Трагедія сучасної економіки в тому, що ні економісти, ні політики, що перебувають у владі, ні так звані «опозиціонери», протягом останньої самостійної української історії так і не озвучили, до чого ж ми все-таки прагнемо – до «недоробленого капіталізму» або до «знівеченого до невпізнанності соціалізму». Чи може ми просто пливемо за течією нагальних обставин, якщо так, то схоже, що вже «приплили».

Перед тем, як приступити до формування нової економіки – е–економіки  – важливо  визначитися із власним шляхом національного розвитку та вирішити, до чого ж нам прагнути. Вибір, як виявилося, невеликий.  Це або соціалізм, який споконвічно потрібно правильно ідентифікувати, наприклад як «радянський», «скандинавський», «китайський», або як зовсім новий його різновид – під назвою «планова економіка-2,0», де будуть успішно розв’язані колишні проблеми, пов’язані із «забюрократизованістю», із визначенням цін і слушним розподілом суспільних благ, з  інноваційними впровадженнями, що в умовах сучасної обчислювальної техніки зробити зовсім нескладно.   

  Ще є інші варіанти – це капіталізм із «людським обличчям» у вигляді нововведення під назвою «керований ринок». Проте цей винахід часів М. Горбачова вже має підмочену репутацію. Найбільш реальним і науково обґрунтованим є наш новий проект  –  «ноосферне суспільство всієї планети», у якому, поряд із загальною збалансованістю всієї світової економіки, буде застосована технологія «тотальної оптимізації» усіх доступних ресурсів і факторів виробництва.  Це суттєво зменшить екологічне навантаження та дасть реальний час на пошук принципово нових базових для людства природних ресурсів.

Але, перш ніж прийти до впровадження будь-яких з цих доленосних варіантів, потрібно надійно і максимально включити у спільну суспільну діяльність основного споживача нової е-економіки  –  її е-громадянина та все громадянське е-суспільство. Для цього необхідно створити новий демократичний інститут – е-демократію. Тільки цей інститут дозволить реально спонукати все населення до прийняття щоденних рішень і не тільки політичних, але й економічних. Побудувати цей новий суспільний інститут в умовах сучасного розвитку соціальних Інтернет- мереж зовсім нескладно – досить перестати жити за принципом «моя хата скраю», а почати приймати проактивну участь у житті е–суспільства,  не перекладаючи свою ношу на плечі політиків, на жаль, безсовісних в основній своїй масі.

Згадаємо відоме гасло – «якщо ти не береш участь у політиці, то політика керує тобою». Ще Аристотель зауважив, що поза соціумом людей не можна бути людиною, тому що людина «за своєю природою є істота політична, а та, яка в силу своєї природи, а не внаслідок випадкових обставин, живе поза державою, – або недорозвинена в моральному сенсі істота, або надлюдина».

Кошти на «старт-ап» для нової економіки знайти також нескладно. Перше, що потрібно зробити, це е–революцію в нашому мозоку з метою негайного відновлення затоптаної соціальної справедливості. Усунути цю вікову несправедливість можна і потрібно цивілізовано, а саме – за допомогою простих фіскальних та інших засобів здійснити поступовий перерозподіл, ввести це в певні рамки державного регулювання, що є абсолютно цивілізованою нормою для кожної розвиненої країни.

Немає необхідності руйнувати бізнес, який приносить суспільну користь, потрібно незаконно привласнені прибутки сплатити в бюджет, а не в офшори. До речі, радянська економіка на певних етапах досягла великих успіхів завдяки тому, що гроші, зароблені народом, йшли в інвестиції, на які створювалися гідроелектростанції та прокатні стани. Але при цьому важливо враховувати, що якщо перерозподіл віддати в руки державної бюрократії без експертного контролю з боку народу, потрібного ефекту для збільшення благополуччя простого народу не одержимо. Друге джерело – використання  унікальних природних багатств країни на благо всього народу, а не вузької групи осіб. 

Процес відновлення економіки, на наш погляд, бажано почати з того, що генетично близьке нашій нації, що неодноразово протягом історії довели українці-емігранти, які освоїлися в Канаді і Латинській Америці – здатність генерувати те, що зараз прийнято називати «зеленою економікою». Адже навіть самі успішні країни на планеті зіштовхнулися з таким страшним явищем, як різке погіршення якості ґрунтів, що потім прямо позначається на якості харчування, особливо дитячого.

В Україні, як ніде, можна створити величезну кількість нових  «зелених» робочих місць, якщо перевести все присадибне, а потім і державне сільське господарство на «органічне землеробство». Почати цю діяльність можна, наприклад, з експорту екологічно чистих  продуктів дитячого харчування для європейських країн. Таким чином, основним орієнтиром стратегії розвитку е–економіки повинні стати довгострокові інтереси народу, а засобом – максимальне залучення інтелекту самого народу в процес відновлення суспільства. Тут ще раз підкреслюється важливість ідеї безперервної освіти всього населення.

Загальновідомо, що тільки вільна, соціально захищена людина може повною мірою реалізувати свої економічні і політичні права, мати широкі можливості для вибору професії, місця проживання. Саме така людина може побудувати міцну родину та державу, усвідомити свою роль у житті солідарного суспільства, виступити як представник і патріот своєї Батьківщини. Тільки солідаризоване суспільство, що згуртувало на основі єдиних ідеалів і цілей різні соціальні та національні групи людей, здатне подолати будь-які кризи і загрози як внутрішні, так і зовнішні. Основним фактором взаємозв’язку людини, родини, е–суспільства і держави є їхня багатогранна взаємна відповідальність. Суспільство майже завжди розколоте на певні «групи», «фракції», які відстоюють свої специфічні інтереси. Але наявність цих груп – це не свідчення розбіжностей у суспільстві, а, швидше за все, свідчення природного різноманіття інтересів і цінностей. Не потрібно боротися з фракційністю, потрібно відкрито визнати її існування, будь-якій фракції надати такі ж законні права, що й іншим. І це буде сприяти безпеці суспільства, а також сприяти необхідному різноманіттю народних суджень, проте унормованих загальними цілями побудови нового суспільства і відповідними регіональними природними можливостями.

Оскільки е–суспільство, його соціальні групи та об’єднання не залежать від держави, вони вже самі по собі повинні мати у своєму розпорядженні необхідні засоби із санкціями, за допомогою яких вони можуть змусити будь-якого е–громадянина дотримуватися загальноприйнятих моральних норм. Цю ж роль здатні виконувати такі інститути, як родина, школа, інститути, клуби, громади, асоціації, інші співтовариства тощо. Нам важливо на певному етапі розвитку знайти оптимальне співвідношення суспільних і особистих інтересів поряд з формулою загальної згоди, тобто створити новий «консенсусний» суспільний договір, який після доповнень і уточнень може бути легітимізований у якості Нової Конституції. Вона не стане чимось «недоторканим», а за допомогою національних е–референдумів буде безупинно доповнюватися, а якщо цього зажадають надзвичайні обставини, то й змінюватися в режимі реального часу.

Чим досконаліше е–суспільство, тим більше воно здатне до внутрішньої саморегуляції і тем менше воно потребує Уряду. Нові е–системи керування повинні бути легітимними системами, наділеними владою через активну згоду вільних і рівних е–громадян. Ідеальні е– уряди не мають прав, вони мають тільки обов’язки перед своїми е–громадянами. На сучасному етапі нашого розвитку держава існує як би десь паралельно е–суспільству, навіть далеко над суспільством. Тому на кожному етапі розвитку нового суспільного ладу необхідно домагатися зводити до чергового мінімуму взаємовідносини е–суспільства з державою старого зразка, що дозволить запобігти перетворенню знову влади соціальної у владу адміністративну, не допустити її монополізації.

 

Питання самоперевірки:

1.  Чому число духовних інститутів росте, а духовність падає?

2.  Чому радянська планова економіка не була успішною?

3.  Де знайти кошти на «старт-ап» для нової економіки?

4.  Чи є перспектива «органічного землеробства» в Україні?

5.  Що таке солідаризоване суспільство?

6.  Чи зможе звичаєве право (національні моральні норми) зменшити залежність людей від держави?

 

 3.7.  Ребрендінг і реінженіринг загальногромадянської е–мережі.

       «Хмарна» демократія другого покоління

Народний е–парламентаризм «з нуля» повинен розв’язати головне питання – про приватну власність. Залежно від його рішення стане зрозумілим подальший шлях розвитку держави: соціалістичний, капіталістичний або ноосферний, що максимально враховує ментальність українського народу, яку умовно назвемо бажанням «зеленого (органічного)» розвитку, розвитку в коеволюції з Природою. Світ, що швидко глобалізується завдяки прискореному цифровому («оцифрованому») розвитку, прискорив не тільки «інтелектуалізацію» (завдяки вбудованій комп’ютеризації) усіх процесів, але й зводить нанівець усі минулі «завоювання», нібито досягнуті завдяки приватній власності. Глобальна ситуація, в якій опинилося людство – це криза ненаситного і дикого  «споживання», на тлі якого «дикий світ» видається не таким уже «диким» і цілком «ситним»  Ніколи раніше для його «обжерливості» не було потрібно такої кількості природних ресурсів, ніколи відходи, що при цьому викидаються у довкілля, теж не були настільки величезними. «Ринкова людина» із властивою їй егоїстичною прагматичністью, обумовленою нібито ринковою раціональністю, давно розтоптала будь-які культурні, моральні та духовні цінності.  Людина перестає бути творцем усіх речей, а є тільки джерелом збільшення прибутків. Природа ж для такої людини лише невичерпне джерело сировини і ресурсів, незалежно від глибини можливого збитку.  

Нав’язана всьому світу «антикризова» програма – програма сталого розвитку – мало чого може змінити, якщо не міняти саму парадигму сугубо «ринкового» розвитку.  Вихід з дилеми можна знайти, якщо  повернутися до праць наших співвітчизників А.С.Подолинського, В.І. Вернадського та М.Д. Руденка, які переконливо доводять, що  стихійний розвиток людини в умовах природної біосфери вже слід робити більш цілеспрямованим та погодженим, тоді в результаті прискореної (розумної) коеволюції утвориться нова цивілізована планетарна спільність – Ноосфера.

У своїй діяльності потрібно опиратися на відомий позитивний досвід можливо єдиного погодженого глобального рішення людства, яке одержало умовну назву «Ядерна зима». Саме тоді вперше було прийнято глобальне рішення, що поєднало планетарні зусилля для спільного припинення гонки ядерних озброєнь. Тоді політикам вдалося добитися перших ефективних компромісів. Сьогодні це стає можливим завдяки переходу до глобального інформаційного суспільства як магістрального шляху формування і вирішення глобальних проблем. Світ завжди був і залишається глобальним, але з цього погляду малодослідженим – історія знає один вдалий глобальний проект, відомий як «Великий Шовковий Шлях».

Завдяки науковому Інтернет-співтовариству планетарна еліта починає формулювання перших «боязких» глобальних парадигм, хоча ще  на недосконалих глобальних моделях, про що красномовно свідчать піддані гострій і слушній критиці «фатальні» прогнози  Римського клубу, що не врахували у своїх модельних спрощеннях здатність людства, в нормальних природних умовах, до самоорганізації. Ледь вступивши в стадію глобального  інформаційного суспільства, людство усвідомило, що сама по собі інформація та побудовані на її основі нові знання можуть компенсувати недостачу основних ресурсів, які у силу надмірного використання перейшли у розряд «рідких» і тому значно більш дорогих.

На сучасному етапі розвитку інформатизація пронизала буквально всі сфери життя: виробництво, науку, культуру, освіту і, нарешті, повсякденний побут людей.  Мережна парадигма інтернет-суспільства дозволяє вже зараз створювати децентралізовані центри прийняття рішень і управління та у такий спосіб будувати нові системи управління на основі ноосферної парадигми, в якій відсутні  поняття «центру» і «периферії» (військові сили провідних країн уже давно успішно застосовують цю парадигму).

З погляду ноосферной організації стало можливим створювати величезний набір форм нових кластерів рішень, що дозволяє будь-якому громадянинові планети не тільки усвідомлювати себе «глобальним громадянином», незалежно від свого місцезнаходження, але й брати посильну участь в удосконаленні поточних глобальних процесів відповідно до парадигм ноосферного мислення. Колишня парадигма розвитку привела до авторитарного відношення багатьох людей до Природи, як і до інших людей.  І хоча ринкова парадигма також дозволила створити сучасну цивілізацію, з усіма її, як здавалося, «необмеженими можливостями» і «надзручностями», але, як з’ясувалося, далеко не для всіх. І  це одна з причин, чому вона себе вичерпала.

Сучасна епоха порушує питання про перехід до нового шляху формування соціальних механізмів, який прийнято називати коеволюційним або гармонічними. Всі раніше накопичені на сьогодні глобальні проблеми були породжені роз’єднаністю людства та нерівномірністю його розвитку. Це протиріччя може бути вирішене в рамках ноосферної парадигми, оскільки ця парадигма вимагає представляти як окрему людину, так і все людство у вигляді єдиного цілого з усією Природою. Прийняттю та поширенню нових кардинальних ноосферних рішень сприяє також  інформаційний «тиск» планетарного простору, не тільки і не стільки через перенаселення, але завдяки революції в області телекомунікацій, що підводить людство до формування нової «постринкової парадигми», побудованої на основі глобального «постринку», де вже не домінує конкуренція, а виникає необхідність загальнолюдської солідарності та партнерства перед стіною загроз, що насуваються у випадку продовження тваринної боротьби за виживання в умовах глобального імперіалізму.

У рамках створюваного ноосферного ситуаційного центру пропонується переосмислити колишні  базові парадигми на користь нових моделей розвитку, які умовно  можемо назвати «моделями співрозвитку» згідно нових норм, що включають у себе імперативи ноосферної моралі, нових «кодексів» ноосферної поведінки тощо. У якості базового принципу співіснування може бути прийнята ідея справедливості (наприклад, на підставі наукових результатів, отриманих у теорії ігор з ідентичною назвою – «теорії справедливості»), де в якості єдиної «точки відліку»  буде людина та її ноосферне майбутнє. У становленні цієї нової формації необхідна і нова особистість, яка повинна опанувати нове мислення, яка здатна  перейти до нового типу раціональності, до ноосферного прагматизму, коли створювані нові технології повинні будуть наділені новою якістю – здатністю берегти Природу в умовах інтенсивного виробництва і постійно опікуватися проблемами всього людства. Як визначив ще В.І.Вернадський, саме це має вимагати від всього населення Ноосферна конституція планети Земля для побудови світлого майбутнього – глобального суспільства знання та праці.

На початковому етапі своєї діяльності ноосферний ситуаційний центр ( як антитеза різного роду «кабмінам», як «тіньовим», так діючим) почне з перегляду поняття економічної ефективності, яка  до нині виправдовувала будь-які аморальні й деструктивні наслідки, як відносно людини так і її довкілля. Пропонується «переосмислити» цивілізаційні основи господарського життя через механізми «постекономіки», де неформалізовані нові моральні цінності будуть домінувати над  недосконалими правовими, де зникне необхідність оперувати з такими «збитковими» поняттями як гроші й прибуток, які безповоротно зникають разом із супутнім їм старим змістом поняттями праці.

На певний час, перше ніж сформуються нові політичні сили, вважаємо за доцільне створити мережу політичних віртуальних клубів «за інтересами». Ціль подібних е–клубів знайти кращі проектні рішення проблем національного виживання, серед яких в першу чергу: 

  • викорінення екстремальної бідності;

  • ліквідація «цифрової» нерівності;

  • шляхи виходу з продовольчої кризи;

  • загальна диспансеризація населення за допомогою нових комп’ютерних технологій і безмедикаментозна терапія;

  • дистанційна освіта для незахищених груп населення;

  • шляхи розвитку місцевої екологічної енергетики;

  • рішення проблем депопуляції;

  • підвищення «мобільності» населення для зменшення наслідків надзвичайних ситуацій;

  • безперервне підвищення IQ нації засобами дистанційної безперервної освіти,

  • комп’ютеризація підготовки судових рішень із застосуванням технології прецедентного права, створення е–судів з метою повернення довіри до судової влади;

  • гармонізація кращих зразків інституціональних рішень інших країн, оптимізація шляхів прискорення;

  • гармонізації стандартів і створення нових «відкритих» стандартів;

  • «розкріпачення» малого інноваційного бізнесу та формування нано-бізнесу з елементами мікрофінансування;

  • легітимізація соціальних (народних) підприємств і державно-приватного підприємництва;

  • «оцифровування» національного багатства, щоб знати, чим управляти;

  • боротьба з корупцією за допомогою міжнародних «хмарних» комп’ютерних технологій, скасування кабінету міністрів і схожих структур;

  • створенням національного е-експертної ради та академічної ради (наукове керування замість бюрократичного), як це прийнято в практиці провідних держав;

  • створення місцевої і потім національної е–валюти для ефективного протистояння фінансовим глобальним кризам (е–бартер), на основі  позитивного досвіду Німеччини та арабських країн;

  • «хмарні» обчислення для мінімізації фірмових витрат, «оцифрована» національна наукова, творча і історична спадщина, е–депозитарій національних патентів і винаходів, в тому числі і у соціальній сфері;

  • створення національного геоінфомаційного кадастру на основі цифрової карти України;

  • нова військова концепція мінімально витратной армії «восьмого покоління»;

  • проекти створення  паралельної інфраструктури на основі останніх наукових досягнень (колишня інфраструктура зношена на 85 % і загрожує надзвичайними проблемами);

  • адаптаційні технології для протистояння процесам глобального потепління тощо.

Нова політична е–коаліція буде створена не для того, щоб від виборів до виборів звертатися із примітивними і ні до чого не зобов’язуючими гаслами до народу, а в безперервному діалозі задіяти весь свій інтелектуальний потенціал у вигляді нових проектних рішень, пов’язаних з необхідністю пошуку концепцій виживання в умовах низки існуючих і тих, що тільки насуваються, глобальних криз, схожих з ефектом «доміно».

Оптимальні рішення потім будуть інституціонально легітимізовані засобами  національного е–референдуму, без посередників у вигляді «продажних» партій і інших політтехнологій відживаючої своє століття «представницької» демократії, а винятково методами прямої е–демократії.

 

Питання самоперевірки:

1.  Опишіть явище «ринкової людини».

2.  Що таке децентралізовані центри прийняття рішень?  

3.  Чи може забезпечити ноосферна парадигма гармонічний розвиток людства?

4.  Що буде замість конкуренції визначальним в постринковій економіці?

5.  Назвіть можливі і потрібні проектні рішення проблем національного виживання.

 

3.8 .   Україна на зламі державності та завдання нового  е-суспільства

 

3.8.1. Як навчити і об’єднати суспільство?

Вважаємо, що сучасне українське, і не тільки українське, суспільство можливо навчити та об’єднати  лише за допомогою комп’ютерних мереж та національної системи безперервної освіти.

Влада нестабільна і може бути повалена в будь-який момент, оскільки легітимні механізми подолання кризових явищ практично зруйновані. Неможливо передбачити, у чиїх руках може виявитися влада, які особи будуть на чолі нового політичного режиму. В ситуації, що склалася, перед громадянським суспільством виникли виклики, які вимагають від нього величезної відповідальності і активності в невластивих йому зонах відповідальності. Політична криза, що розвивається при відсутності незалежної законодавчої влади, незалежної судової системи та при відсутності авторитетних політичних сил, накладає особливу відповідальність за збереження країни на громадянське суспільство.

Необхідно створювати мережну структуру громадянського суспільства з урахуванням позитивного і негативного досвіду використання соціальних мереж. Також необхідна масштабна просвітницька діяльність для вкорінення в Україні цінностей демократії та правової держави. При цьому основне завдання – сформувати проактивну інтелектуальну е–коаліцію з метою пошуку наукових шляхів виходу з національних і глобальних економічних та політичних криз із урахуванням екологічного імперативу та недопущення можливих негативних наслідків для майбутніх поколінь.

Нинішня політична ситуація вимагає зосередити зусилля е–коаліції на формуванні концепції нової державності: некапіталістичної і несоціалістичної за своєю суттю, а ноосферної, запропонованої нашим видатним співвітчизником В.І. Вернадським, яка здатна протистояти і попереджати настання низки глобальних криз, здатних будь-яку, навіть найрозвиненішу країну, довести до «карткового розподілу» життєво необхідних матеріальних ресурсів. Для цього буде потрібно мирне переформатування владних структур шляхом поступової передачі їх головних функцій колективному розуму комп’ютерних мереж, що оперативно збирають та інтегрують думки і бажання населення відповідного регіону.

Таким чином має відбуватися залучення національного інтелектуального потенціалу до рішення проектних завдань національного виживання в умовах домінування глобальних процесів над національними. Також це дозволить: сформувати нову еліту для формування нового інституту розвитку технологій прийнять рішень; національну експертну раду, розміщену в мережевому середовищі національного ситуаційного центру. Ці структури поступово замінять колишні інституції, відомі як кабінет міністрів, зібраний олігархами винятково із чиновників, принципово нездатних ухвалювати будь-які розумні рішення, в тому числі, з тривіальної причини – відсутності достовірних даних і нездатності витягати з даних нові закономірності, тобто знання.

Нова технологія державного управління, відома як е–демократія, дозволяє переформатувати старі відносини в суспільстві, коли бюрократія нав’язувала суспільству свої хибні стандарти, нехай навіть і в сучасному упакуванні, відомому як «електронний уряд». Так вони віднімають в електорату право формувати свої стандарти відносин з владою, які потім у діалозі можна було б ще далі спростити шляхом їхньої оптимізації.

Нова система національного управління ліквідує колишню монополію Кабінету міністрів за допомогою нової архітектури управління – рівномірно розподіленої на всьому просторі прийняття національних економічних рішень. Це, у свою чергу, дозволить максимально використовувати переваги прямої демократії, оскільки не окремі політики будуть ухвалювати рішення за всіх, а все електоральне співтовариство, або пасивно беручи участь лише у референдумах, або активно – у якості експертів по окремих питаннях у рамках своєї компетенції.

Не важко припустити, що незабаром клас політиків, як посередників на електоральному полі, припинить своє існування і зіллється із загальною електоральною масою, а населення перестане перекладати свої рішення на плечі лише окремих членів суспільства. Якість прийнятих рішень, в остаточному підсумку, буде залежати від рівня освіченості нової демократії та від інституту безперервного навчання, який прямо впливає на зростання IQ народу.

Передбачається засобами дистанційної та дистантної (за допомогою програмних агентів п’ятого покоління) освіти надати можливість вузівського і післявузівського навчання за заявним принципом. Додатково передбачається вдвічі скоротити освітній процес, виключивши колишній фрагментарний підхід до навчання, замінивши його, переважно, міждисциплінарними знаннями та скороченням  значного числа малоінформативних дисциплін. Необхідність таких революційних підходів пов’язана із прискоренням відновлення знань кожні два – три роки, бо якщо цього не зробити, то студенти будуть осягати застарілі знання замість оволодіння новими.

3.8.2. Е–демократія

Багато передових країн на певному етапі свого комп’ютерного домінування прийняли рішення, що прийшов час позбутися непосильного гніту паперів і безглуздих черг за ними. При цьому, потрібно покінчити з надлишком бюрократії та ввести у своїх країнах надзвичайну мобілізацію під голосним гаслом – створення «електронного уряду», хоча, якби вони зробили це більш системно, то використовуючи очевидну можливість введення прямої демократії  засобами, відомими ще з часів Пилипа Олика, через очевидну простоту їх реалізації – засобами    «електронної демократії». (Якщо вже вони вважають себе зразком демократії, то крок у цьому напрямку більш ніж очевидний). При цьому потрібно спочатку оптимізувати існуюче законодавство, а вже потім електронізувати бюрократичні послуги населенню, оскільки без зворотного зв’язку із самим населенням е–демократія навряд можлива. 

Кібернетична наука для того існує і тільки тоді ефективна, коли не потрібно з її допомогою автоматизувати хаос, а це типовий приклад, із чим повсякденно доводиться зустрічатися в Україні. І оскільки, крім жалюгідних потуг зменшити головний біль населення – мінімізувати бюрократію, керівництвом нічого не вживалось, то в нас є шанс зробити все це більш системно та послідовно і раніше, ніж це відбудеться в постіндустріальних країнах.

Уже давно перед людством не стоїть питання, приймати чи не приймати основну концепцію Громадянського суспільства? Виключення становить Україна, де її прийнято замовчувати. Але реалізація й ефективність цієї концепції мало реальна без «електронної демократії» і основного її носія – «е–громадянина», який може виступати не тільки як індикатор суспільної більшості (шляхом голосування в електронних референдумах), але й у якості співавтора альтернативних проектів або альтернативних програм для референдумів.

  У Нову епоху, яку прийнято вважати епохою глобалізації, світова громадськість зіштовхнулася з новими викликами, які в науці називаються проблемою «прокляття багатомірності і нелінійності». Незважаючи на свій солідний вік, наука здатна вирішувати лише окремі проблеми з подібного роду проблем, причому вона може запропонувати не загальні, а тільки часткові рішення. Тому поспішність передових країн у формуванні суспільства знань – це змушений захід, оскільки число завдань, що потребують невідкладених розв’язувань, нелінійно зростає, а число фахівців, здатних їх вирішувати, неухильно зменшується (в тому числі і через «витік мозків»). І якщо класична «академічна» наука нездатна правильно зорієнтувати нас з Вами щодо вибору єдино вірних рішень, що було наочно підтверджено на прикладі глобальної економічної кризи 2008 року, то, як прийнято говорити в таких випадках, потрібно просити «допомогу залу», інакше кажучи, допомогу з боку експертного співтовариства. Але це можливо якісно реалізувати тільки в умовах « електронної демократії», оскільки кожний з нас тією чи іншою мірою може бути представлений не тільки як громадянин, відповідальний за долю нації, але і як експерт у тій або іншій професійній діяльності.

Взагалі час одинаків-правителів канув назавжди, прийшла нова епоха, епоха колективного «електронного мозкового штурму», якість якого буде залежати від технології безперервної освіти та від здатності прискореними темпами нарощувати IQ націй за допомогою єдиної бази знань. Людство змогло б набагато швидше розв’язати проблеми, пов’язані із глобальними ризиками, якби вдалося домовитись про новий формат відносин у рамках наднаціональних рішень за допомогою формування глобального громадянського суспільства, використовуючи в якості мультиплікатора технологію глобальної «електронної демократії». Для цього необхідно розв’язати дві проблеми: вирішити проблему «цифрової нерівності» та проблему ліквідації екстремальної бідності – важко бути демократом не будучи ситим. Але спочатку можна обмежитися і рамками мікрорегіонів, з максимальним урахуванням фактору ментальності.

Увесь світ живе в умовах подвійних економічних стандартів (подвійної бухгалтерії), оскільки національні валюти не прив’язані ні до власної економіки, ні до світової. І це неподобство потрібно колись припинити. А саме, ввести національні електронні валюти, які відповідають духу часу і сучасним технологіям. А якщо ні, то цю ситуацію потрібно сприймати як Глобальну корупційну змову світових фінансових олігархів. Електронній валюті не страшні ні інфляція, ні дефляція (непотрібно включати друкарський верстат, а обмежитись лише додаванням або відніманням необхідного числа нулів і цю процедуру можливо здійснювати практично щохвилини).

3.8.3. Виклики глобалізації  і  нове єднання цивілізацій

Уперше за всю історію людства під загрозою виявилася сама система цивілізаційного устрою світу. Це вимагає термінового  осмислення як суті цього виклику, так і можливої відповіді на нього від локальних цивілізацій. Сьогодні світ умовно можна поділити на три типи локальних цивілізацій:

  • розвинені (постіндустріальні – інтелектуальний капітал у ВВП становить більше 75 %);

  • ті, що розвиваються (інтелектуальний капітал у ВВП менше 5 %, зі зношеною інфраструктурою, в основному це пострадянські країни);

  • доіндустріальні (з бідними ресурсами, або з «викачаними» ресурсами на користь інших країн. Для цього необхідно мати третейський суд щодо повернення матеріальних та інших цінностей і створення на цій основі фонду для їх розвитку).

З’являються покоління людей, що не знають історії своєї країни і людства, позбавлені національного та культурного багатства і цивілізаційної самобутності, що сліпо підкоряються явним і прихованим велінням сторонніх людей, які диктують їм систему цінностей і норми поведінки. Нинішня модель глобалізації уніфікує порядок використання природних ресурсів і охорони довкілля (для замилювання очей у нас широко впроваджений російський термін «навколишнє середовище») в інтересах багатих цивілізацій, точніше їх транснаціональних корпорацій (ТНК), позбавляючи інші цивілізації можливості самостійно розпоряджатися своїми природними багатствами та зберігати їх для майбутніх поколінь. Локальні цивілізації не повинні розчиниться в глобалізованому надсуспільстві (нова парадигма єдиного різноманіття – банк цивілізаційних цінностей і шляхи зняття можливих протиріч). Глобалізація має об’єктивні підстави, її неможливо загальмувати або повернути назад. Людству під силу додати глобалізації «людське обличчя», зберегти цивілізаційну різноманітність як неодмінну умову свого виживання і розвитку згідно закону Природи щодо оптимальної гетерогенності (див. результати науки Геобіономіки). Людство на виклик глобалізації може й повинне відповісти посиленням різноманітності цивілізаційних цінностей, формуванням нового покоління локальних цивілізаційних відносин.

3.8.4. Концептуальні основи нового глобального управління –

          ноосферної  системи  управління

Сьогодні в арабському світі почалася безпрецедентна за своїми масштабами «безпартійна» революція і це зайве підтвердження тому, що це нове явище є провісником аналогічної, ще більш масштабної, глобальної революції (судячи з реакції населення західних країн). За своєю суттю ці революції – це боротьба із глобальним інститутом олігархії до його повного викорінювання. Паралельно також буде нанесений основний удар по всій світовій офшорній діяльності, як фактору, що значно стримує зростання національних економік і паралізує будь-яку політичну діяльність, у першу чергу через корупційні дії. Такі революції будуть тривати доти, поки не відбудеться повна заміна глобально-локальної бюрократії на інтелектуальну, науково-компетентну і дійсно демократичну за своєю суттю. Якщо зовсім коротко, то мова йде про повну заміну представницької демократії на пряму, що в умовах бурхливого розвитку Інтернету вже не є проблемою, якщо уважно простежити за розвитком «соціальних мереж».

Вважаємо, що події, які відбуваються у багатьох країнах, це спроба створення глобального управління «знизу», коли всім стало зрозуміло, що «зверху» нічого корисного не відбувається. Проблеми не тільки не зменшуються, але навпаки тільки збільшуються,  і причини все ті ж самі: «офшорні заповідники» + «забюрократизованість» (там, де керує лише бюрократія, це завжди супроводжує велика корупція, а у цьому випадку глобальна) + «наукова фрагментарність» – відсутність міждисциплінарного наукового підходу до створення глобальних проектів на основі «проривних рішень», замість цього ганебна імітація окремих  (вибіркових) «реформ». Колишні глобальні інституції (ООН, ЮНЕСКО тощо) повністю вичерпали себе, оскільки перестали бути демократичними і тому втратили свій зв’язок з реальними глобальними подіями. Революційні події ще раз підкреслили їхню повну неспроможність через безпорадність їх структур та дивовижну некомпетентність. Хоча за своєю суттю вони повинні ці події попереджувати та пропонувати превентивні розв’язки. Тому потрібні нові інституції, побудовані на нових принципах управління, що відповідають духу нелінійної епохи, з мобільними «центрами прийняття рішень» у місцях виникнення великих проблем із загальною умовою їх рівномірного розподілу по всьому простору прийняття рішень і поточного управління. Саме так можливо поступово перейти до принципово нового суспільства – Ноосфери.

  Існуюча на сьогоднішній день практика адміністративно-командного впровадження стратегічного менеджменту в комерційних фірмах звичайно не дає (у кращому випадку) ніяких результатів. У гіршому – нарощує бюрократію, корупцію та ресурсні витрати. Складність розробки й застосування стратегічного управління (менеджменту) пов’язана в першу чергу з фактично повною відсутністю прикладів успішної реалізації концепції стратегічного менеджменту. Перехід до ринку в Україні був не тільки стрімким, але й, частіше всього, емпіричним, вільним від теоретичних «надмірностей». Тому більшість рішень ухвалювалася методом проб і помилок.

Більше того, складна законотворчість тільки сприяла збільшенню ганебних протиправних ситуацій. Тому управлінські процеси будь-якого рівня ставлять перед нами завдання, масштаб і складність яких суттєво перевищують здатності людини  переробляти інформацію. Нове відродження кібернетики пов’язане з більш тонким вивченням її основних понять, таких як цілісність і внутрішня зв’язність (складність) систем, зворотні і надзворотні зв’язки (нове явище, що виявилося на етапі глобалізації економічних процесів і пов’язаних з ними криз), синергізм та гомеостаз, що властиві процесам самоорганізації. Легко бачити, що нові системи управління краще всього і доцільніше назвати ноосферними, оскільки вони увібрали в себе все краще з біологічних і соціальних феноменів. Також слід зауважити, що в основі діагностики організаційних патологій сучасних систем керування лежить пошук порушень раніше перерахованих принципів.

Нездатність традиційних схем управління миттєво реагувати на зміни прирікає на боротьбу з наслідками, а не з причинами. У нових умовах переважного домінування нелінійних процесів вже недостатньо тільки стежити за окремими змінними, важливіше знати все про темпи змін, щоб вчасно і адекватно на них реагувати. Іншими словами, ми повинні від класичних систем управління перейти до систем керування складністю. При цьому, безглуздо шукати абсолютний оптимум поведінки, як для людини, так і для організації.

Виникає природнє у подібній ситуації питання – як упоратись з безупинно зростаючим різноманітністю систем управління (учені це явище називають «прокляттям розмірності»)? Зрозуміло, що вихід може бути тільки один – необхідно знайти спосіб істотного зменшення існуючої різноманітності. І парадокс у тому, що люди роблять це постійно, не усвідомлюючи цього, а саме шляхом безперервної реорганізації, а точніше самоорганізації. Успішність будь-якої фірми буде залежати від усвідомлення необхідності впровадження таких систем управління, що створюють умови для самоорганізації, а ще краще з можливостю самовідновлення ресурсів, тоді можна управляти, що називається, не управляючи.

 

Питання самоперевірки:

1.  Що таке е–каоліція?  

2.  Як Ви собі уявляєте ноосферну державність?

3.  Назвіть проблеми становлення е–демократії?

4. Чи зможуть електронні валюти зруйнувати глобальну корупційну змову світових фінансових угрупувань?

5.  Назвіть типи локальних цивілізацій за рівнем розвитку.

6.  Що таке глобалізація з «людським обличчям»?

7.  Назвіть причини падіння глобальної керованості світу?

8. Які перспективи глобального впровадження механізмів самоорганізації та  самовідновлення ресурсів?

 

3.9. Глобальний е–соціум як інститут глобальної е-демократії.

       «Хмарна» демократія третього покоління

  Уже всім відомі жахливі наслідки глобального імперіалізму, вже всі країни почали шукати шляхи захисту від остаточного руйнування національних держав та цивілізаційного різноманіття. Навіть Хмарні технології, придумані ТНК, можуть тут допомогти.

Новий, ще несформований глобальний е–соціум знаходиться під «пресингом»  антидемократичних за своєю природою глобальних транснаціональних корпорацій,  які формують на глобальному економічному й політичному (у кого гроші, у того й влада) просторі власні «правила гри», руйнуючи заради прибутків усе, що стоїть на їх шляху: національні інтереси держав, культуру, екологію, національну духовність, моральність, все те, що відрізняє людину від тваринного світу, узаконюючи правила саме тваринної свідомості і «варварства». Жахливо те, що далі цей прибуток йде, як правило, в те, що опоганює людську гідність і саму її суть – у марнотратний спосіб життя, в егоїстичність, що не має меж, у те, що перебуває в абсолютнім протиріччі з природною людською мораллю, в царство «аморальності».  

У результаті соціум США поділено в співвідношенні 1:100, інших розвинених країн 1:1000, а в таких як Україна 1:100000,  на дві групи, «кому – все», а «кому –  практично нічого». Нагадаємо, що підчас кризи 2008 року у США офіційно повідомили своєму народу, що кожен сотий американець є мільйонер, починаючи з малюків. Проте реакція свідомих американців була цікава – вони започаткувати протестний рух «99», тобто одному відсотку в США дійсно рай, але 99 відсотків теж хочуть жити нормально. В результаті відбулися цілий ряд корисних для народу змін у банківському та податковому законодавстві. Що стосується українців, то нас 99,9999 відсотків вже жебракують або крадуть, тому влада олігархів довго не проіснує – важливо знову не почати мавпування чогось старого під гаслом, що це перевірено історією.

Наша планета дійсно дуже швидко стає принципово іншою. Закінчуються базові природні ресурси, тому всім слід шукати принципово нових шляхів спільного розвитку. Вважаємо, що це буде розбудова Ноосфери. Дійсно, сучасний глобальний е–соціум вже не той безпомічний і «обдурений» (неосвічений), що був раніше. Загальна інформатизація суспільства разом з елементами колективної свідомості і знання приносять свої плоди. Цивільне прозріння росте не тільки в середовищі 99,999 % населення, але й у середовищі 0,001% самих успішних (згадаємо про Білла Гейтса, його благодійний фонд та ще декількох його не менш успішних колег-мільярдерів). Нам здається, що настав час почати всім бути розсудливими, і поки придумують для загального блага різного роду відкриті і чесні «Світові Уряди», потрібно виробити за допомогою глобальної е–демократії єдині глобальні етичні норми (загальнолюдські стандарти). Вони повинні відокремлювати усе «людське» від «варварського», привчати усе співтовариство до вміння бути самодостатніми згідно з науковими нормами, що пропонує наука Геобіономіка. А життя своє присвячувати не служінню долару та все новим задоволенням, а служінню своїй громаді, народу, прагнути робити благі вчинки стосовно «близьких», крім тих, хто генетично схильний до егоїзму і самозбагачення. Іншими словами, допомогти Людству повернути його власну Гідність і Інтелект, а окремим особам, що намагаються правити світом, вказати на їх глобальні помилки і надати можливість спокутувати гріхи! 

  У е–суспільстві всі базові норми щасливого співіснування соціумів, починаючи від родини, потрібно віддати на відкуп самому демократичному інституту САМООРГАНІЗАЦІЇ, подібно тому як це робить Природа, яка здається, що наділена «надмудрістю», тому що досі не дозволяє людству знищити самих себе, як би «з середини». При цьому, саме вчені мають бути незалежними першопроходцями, що випробовують початкові ідеї на моделях, а не людях. Науці відомо, що «найпростіші істоти», якщо «їжу» для них розмістити згідно карти міста, знаходять оптимальні маршрути свого просування, перевершуючи розрахунки всіх інститутів світу. Саме тому, що вони вміють вирішувати нелінійні завдання, а ми тільки починаємо цьому вчитися, а що вже говорити про інші здатності Природи, які так само безмежні, як і вона сама.

  Міф про переваги «ринку» не більш ніж утопія – це, напевно, розуміють уже всі, крім лауреатів Нобелівських премій, які не можуть зрозуміти – не перебувають в «однакових» конкурентних умовах, наприклад, футбольні клуби вартістю в кілька мільярдів доларів і клуби в тисячу раз менш заможні. Справедливіше було б прологарифмувати статки клубів і результати таких матчів фіксувати у зворотних пропорціях, теж відноситься і до сплати податків (мова йде про ТНК і про заборону їх права спілкування з офшорами). Взагалі потрібна нова математика оцінки вартості, бо не може гра одного футболіста бути дорожчою створення найсучаснішого «штучного» супутника або заводу, що його виробляє.

Ми занадто захопилися створенням нових і тиражуванням далеких нам псевдокультур і давно перестали успадковувати в своїх дітях генетично пов’язану з ментальністю народу його власну культуру, підриваючи тим самим здоров’я і дух нації. Ми відірвалися від власного коріння і дивуємося тому, які в нас «неправильні» діти і чому вони так швидко деградують, або стають пересічними і безвідповідальними та дуже схожими на «болонський процес» у питаннях «недоосвіти», щоб стати «гвинтиками» в обслуговуванні чужих економік. Глобалізація – це великий шанс змінити усе на краще, але й такий же шанс втратити те, що ще залишилося. Тому немає іншого вибору, як працювати на випередження, починаючи із самих себе. Оскільки ми всі, завдяки комп’ютерам і Інтернету, тепер жителі нової цифрової епохи, то й жити нам доведеться відразу у двох паралельних світах – природному і віртуальному, та в цьому наша перевага, оскільки перш ніж щось здійснити, ми зможемо кілька разів «програти» наші рішення, поки не одержимо правильне, виходячи з принципу «не нашкодь!». Або, наскільки це можливо, мінімізувати передбачений збиток.

Якщо Ви тільки почали освоювати цей новий світ, то поки ще не в змозі «осягнути неосяжне», іншими словами здійснити глибинний пошук у середовищі глобального Інтернету, щоб знайти «побратимів по розуму» для колективної е–клубної діяльності. У цьому випадку Вам можуть прийти на допомогу програмні агенти (елементи «Хмарних» технологій), здатні знаходити з різних Інтернет-джерел близьких за духом партнерів і цікавих співрозмовників в умовах нашого глобального співіснування, а також допомагати формувати суспільну думку, співзвучну інтересам прямої демократії. Програмні агенти дозволять автоматично поєднувати людей близьких професій у професійні е–співтовариства, сприяти знаходженню «спільних і схожих цілей» для формування демократичних кластерів, взаємодоповнюючих один одного з метою формування соціальних е–громад. Вони також з легкістю зможуть розпізнавати де «свій», а де «чужий» для попередження несанкціонованого вторгнення так званих «ботів» (систем штучного інтелекту), улюбленого дітища хакерів.

  У глобальному суспільстві все частіше мова йде про так зване «глобальне громадянське суспільство» як елемента «інформаційного суспільства» і разом із цим про  «глобалізований інтелектуальний клас», що зароджується разом з формуванням суспільства знань, яке вже виглядає за інформаційним суспільством. Цей процес формує «дос’є» на основі аналітичних суджень, глобальних думок щодо першочергових проблем, починаючи з основ глобального права, побудованого на основі ноосферних концепцій і закінчуючи визначенням шляхів формування макрорегіонів (з урахуванням схожості ментальностей проживаючих там народів), для того, щоб уже потім сформувати єдиний політичний і економічний планетарний простір. Планета в нас одна і їй необхідна глобальна координація наших погоджених дій. Саме узгоджена розробка досконалих програмних агентів дозволить створити «Хмарні» технології третього покоління, які забезпечать надійну підтримку розумної планетарної свідомості всього людства у майбутній Ноосфері Землі.

  У Природи є своя мета саморозвитку, яку потрібно засобами нових міждисциплінарних наук, таких як синергетика, нелінійна динаміка та інтегральна наука Геобіономіка,  намагатися пізнати, щоб не робити безглуздих та зайвих, тим більше, руйнівних зусиль. Людина не владна, хоча й намагається, вийти за межі дії природніх Законів розвитку, тому й свої соціально-економічні нормативи, які так звані юристи називають законами, вона повинна створювати, виходячи з відповідності до Законів Природи. Усілякі спроби порушити ці вимоги будуть «покарані» відповідними діями з боку Природи – могутнішими і тому менш прогнозованими катастрофами. У всьому потрібно знати міру-норму і не допускати надмірної експлуатації наявних ресурсів, що веде до швидкої деградації нашого глобального співтовариства. Тому глобальний е–соціум повинен також забезпечити себе безперервним моніторингом можливих пошкоджень довкілля, як і всієї Природи, щоб наступні покоління могли повноцінно жити, а не боротися за виживання.

 

Питання самоперевірки:

1.  Які Ви знаєте глобальні моральні норми людства?

2.  Обґрунтуйте думку, що глобалізація має починатися з самих себе.

3.  Як працюють програмні агенти?

4.  Наведіть приклади формування можливих макрорегіонів на нашій планеті.

5.  Яка мета саморозвитку Природи?

6.  Наведіть характеристику «Хмарним» технологія третього покоління.   

 

3.10. Економізована  демократія  і  як з нею боротися

За допомогою хибних, хитро спотворених механізмів так званої капіталістичної демократії, владі вдалося повністю вийти з-під контролю народу, вдалося набудувати безліч бюрократичних надбудов, які сьогодні оплутали та заплутали людство всієї планети і вже просто не дають нормально людям існувати. Практично у всьому світі процес загальнонародних виборів перетворився у ганебний бізнес, а результати виборів визначаються кількістю розданих грошей та пустопорожніх обіцянок.

Тепер стало зрозуміло, що капіталістична демократія стагнує разом з так званою ринковою економікою, іншими словами, між такою демократією та економікою існує проста залежність – при низькому рівні економіки та значному розшаруванні населення за станом добробуту проведення чесних виборів стає неможливим, а разом з тим руйнуються самі основи демократії. Саме в період економічних криз ми всі стаємо свідками «згортання» досягнень демократії та її інститутів. У ці періоди з’являються різного роду «соціальні примуси» і особливо підсилюються протиріччя між бюрократією та населенням. Хоча здавалося б повинно бути навпаки, адже демократія, як інститут прийняття більш зважених рішень, повинна була б допомогти виправляти різного роду диспропорції, в тому числі і ті, що утворюються  в економіці. Яким чином? Ну, хоча б тим, щоб не продовжувати «консервувати» колишню модель державного управління, а всім разом подумати над зміною колишньої (неефективної) парадигми і системи державного управління, на нову, більш успішну. Вже давно назріла необхідність переглянути колишні цінності і запропонувати нові, більш відповідні новій постіндустріальній, іншими словами, цифровій епосі.

Подальша жага досягнення все більших прибутків вже привела до того, що 1 % населення планети  зайнятий тим, що  шукає яку ще ексклюзивність придбати для себе, щоб у такий спосіб демонструвати свої перевага над іншим світом, у той час коли 99 % населення працюють над тим, щоб щодня надавати їм цю можливість. У цьому випадку ми не говоримо про авторитарні режими, їх на щастя одиниці, ми говоримо про загальну світову тенденцію. А вона свідчить про те, що в нас і демократії не більш одного відсотка. Але ж досягнення демократії – це в першу чергу досягнення справедливості для всього народу. Тоді ще одне питання? Ціна справедливості в один відсоток – це і є сукупне досягнення неоліберальних цінностей, або це все-таки повернення далеко назад, у глибоке середньовіччя.

Нова «цифрова» епоха надає нам якісно інші, нові можливості, в усіх сферах діяльності, починаючи з економіки. Стає практично можливим усе робити у «віртуальному» середовищі, без особистої участі людини, скрізь, крім сугубо інтелектуальної діяльності, причому не тільки на нашій планеті, але й далеко за її межами. Людство вже давно здатне створювати заводи-автомати для виробництва космічних апаратів, які успішно виконують будь-які розпорядження Землі для космічних об’єктів, що перебувають на інших планетах. Але ми могли б бути також настільки успішні і у питаннях пошуку нових парадигм саморозвитку на власній планет.

Якби людство скористалося наявними комп’ютерними досягненнями та новими можливостями сучасної науки, ми могли б, використовуючи менші ресурси і менші затрати, без особливих зусиль побудувати новий світ, де кожен міг одержати все, що йому необхідно для повноцінного життя, а не для обслуговування нескінченного безглуздого збагачення за рахунок накопиченого в офшорах капіталу, оцінюваного майже в половину ВВП планети. Адже ці нагромадження виникли не за рахунок ефективної роботи власників, а в результаті несправедливої експлуатації ресурсів планети, за допомогою придбання за безцінок корисних копалин і трудових ресурсів.  Якби не ці експлуататори, то багато жителів голодуючих країн, могли б, за прикладом Саудівської Аравії, взагалі не ходити на роботу й жити комфортно. Тоді б усі працювали в міру сил, отримували зарплату середньостатистичного англійця разом з наданим кожному соцпакетом.

Якщо уважно придивитися, то можна зрозуміти також іншу особливість: продуктивність праці, завдяки можливостям нової цифрової епохи, зросте не в рази і не на порядки, а набагато стрімкіше. При цьому, хоча б у рази повинно зростати і благополуччя громадян планети. Однак цього чомусь не відбувається. У рази зростає тільки добробут банківського сектору і фінансової еліти, яка відкладає, разом із транснаціональними корпораціями, «заначку» на «чорний день» в офшорах, привласнюючи собі те, що повинно належати всім. Звичайно, про все це знає вся політична і наукова еліта планети. Знає та мовчить. Чому? Відповідь може бути тільки  одна, тому що усі вони у фінансовій змові.

Одних тільки невикористовуваних у Європейському колайдері обчислювальних ресурсів (фізикам ці ресурси необхідні не більше однієї години на місяць) досить, щоб розрахувати і побудувати збалансований бюджет планети для забезпечення її жителів усім необхідним. А якби цих ресурсів, раптом з якоїсь причини, виявилося недостатньо (у чому має сумніви вся наукова думка), то оптимізувавши витрати за допомогою тепер уже доступних науці методів глобальної оптимізації, ми не тільки знайшли  б вірні рішення для всієї планети, але й допомогли б «матінці Природі» мінімізувати можливі заподіяні від нашої планетарної діяльності збитки. Могли б, але чомусь не один лауреат Нобелівської премії цього не запропонував, тому що він теж «продався».

Споконвічна проблема в тому, що все за всіх вирішують політики – вони в силу історичних причин монополізували всю владу на планеті. А тепер давайте спробуємо назвати хоч одного політика, із усієї політичної еліти, хто б володів сучасними аналітичними методами. Можна заперечити, що всі вони користуються послугами аналітиків. Звичайно, ще й як користуються, але для вирішення поставлених ними ж (політиками) завдань у рамках заданої ними ж парадигми розвитку і ми бачимо наслідки цієї порочної парадигми.

Тепер давайте у політиків запитаємо, які інші парадигми розвитку, на їхню думку, мають право на життя?  Впевнені, відповіді не буде. Усі пошлються на невдалий досвід планової економіки в радянські часи. Так, у ті часи в силу недосконалості обчислювальної техніки формували бюджет місцеві і загальнонаціональні бюрократи на користь своїх меркантильних бажань, у результаті він завжди був нереальний і вимагав ручного управління. Тому був не збалансований і всі спроби його збалансувати за допомогою ітеративних процедур мало що могли виправити, враховуючи ту обставин, що вся номенклатура виробів і послуг наближалася до декількох трильйонів. Математикам вдавалося, за допомогою досить складних методів, багато чого виправити, але із зрозумілих причинах не все. Вихідні дані для розрахунків щорічного держплану СРСР збиралися аж до травня місяця поточного року! Відомо, що якщо ви постійно закладаєте на початку року нереальні дані, то й на виході одержите такі ж нереальні рішення.

Зараз ситуація докорінно інша, бо величезний арсенал обчислювальних і програмних засобів дозволяє не тільки знайти «правильні» рішення на національному і планетарному рівні, але й визначити, якій парадигмі розвитку на даному етапі віддати перевагу: «неприборканому держкапіталізму», «керованому ринку» (нове досягнення в теорії хаосу), «плановій економіці» (у період кризових явищ) або відразу побудувати «щасливу державу» (за прикладом королівства Бутан). Важливо, щоб сам народ використовував своє право ухвалювати це рішення за допомогою більш підходящої для цифрової епохи е–демократії. Але до цього і без втручання політиків необхідно аналітикам надати можливість визначити всі переваги та недоліки всіх доступних парадигм (їх не так уже й багато). А політикам можна відвести роль «баби Яги», для «нещадної» експертизи цих парадигм, бо нових вони не придумали. Але завжди необхідно пам’ятати, що вибір нехай навіть найкращої на сьогодні парадигми не може бути догмою. Життя міняється і запити населення теж міняються, тому повинні мінятися і парадигми розвитку, або винаходитися принципово нові.

 

Питання самоперевірки:

1.  Як довго ще продовжиться агонія радянської системи влади в «незалежній» Україні?

2.  Запропонуйте щось краще за монопольну владу політиків.

3.  Наведіть можливу роль політиків у ноосферному суспільстві.

 

3.11.  Від хаосу  до  порядку

За останні десятиліття науці вдалося суттєво подолати стару догму «божественного» походження всього в Природі. Бурний розвиток так званої теорії хаосу дозволяє зрозуміти виникнення гармонійної природної складності із здавалося б повного хаосу.

Дозвольте стверджувати, що як у Природі, в тому числі і людському соціумі, немає хаосу  як такого. Хаос – це тільки перше враження неосвітчених людей. Насправді те, що часто називають хаосом, є елементами ще незібраного «пазла». Попутно замінимо, що в «пазлі» не буває непотрібних елементів. У науці такі «пазли» називаються «кластерами». Далі «кластери», будучи елементами хаосу більш високого порядку, поєднуються у свої «пазли» і створюють свої «мегакластери» і так далі. Науці, ще не дуже давно, довелося відмовитися від старого еталона хаотичного явища, відомого як «броунівський рух». Виявилося, що це, начебто спонтанне явище, легко може бути описане строгими математичними формулами, тобто бути прогнозованим і, отже, передбачуваним.

Ми вже звикли мати справу з великими числами, доступними нашому мозоку і нашим комп’ютерам. Але стикаємося з нездоланними труднощами, коли доводиться працювати з нескінченно великими розмірними об’єктами і числами. Тому все це асоціюють з якимось хаосом. Крім того, Всесвіт – доступний (відчутний) нами космос – за результатами наявних досліджень, не має меж. Це ускладнює наше уявлення про зростання і розвиток. Створюється враження, що все в Природі (Всесвіті) виникає як би з нічого – з хаосу.

  Однак, при найближчому розгляді, в тому числі й фахівцями з теорії хаосу виявляється, що хаос, який ми бачимо, це зовсім не хаос (тобто абсолютно неупорядковане явище), а це спочатку «квазі-хаос», потім, як зовсім недавно виявили вчені, це якийсь «напівпорядок» або новий порядок, що потім утвориться як раніше нам невідомий. А «відходи» Всесвіту, що утворюються в процесі еволюції, це насправді матеріали для формування нових порядків (об’єктів, а може бути і суб’єктів). Тому особливо разючим є висновок, що у всьому Всесвіті немає жодного зайвого елемента і тому не може бути хаосу як такого – все це елементи ще не сформованих нових «пазлів» (або «кластерів»).

Все частіше люди стають свідками, начебто,  хаотичних явищ, що спочатку мають образ різного роду елементів протестного руху. Ці хаотичні прояви націлені лише на те, щоб донести суспільству свою незгоду з несправедливими рішеннями, з небажанням бути у нерівноправному стновищі, з незадоволеністю низькою якістю управління, з не компетентністю та, що ще гірше, з явищами корупції, з патріотичним бажанням «внести свою частку» в поліпшення нашої дійсності. Завдяки «всеохопленню» соціальними мережами наше співтовариство стає все більш глобальним і більш «громадським» – важко бути громадянином, будучи на самоті, інша справа мати можливість в умовах е–мереж «згуртуватися» із собі подібними, не обмежуючись відстанями. Суспільству, щоб бути адекватним уже існуючій е–епохи, слід скоритися з необхідністю розширеного тлумачення еліти (е-еліти), яка подібно «пазлам» зароджується в соціальних мережах методами прямої демократії (е-демократії). Ця нова еліта не стане настоювати (на відміну від нинішньої, нав’язаної суспільству еліті) на своєму мегапрофесіоналізмі, та й звідки йому взятися, якщо наука, як основа прийняття вірних рішень, все ще сповідує «цеховий» принцип, замість інтегрованого представлення про свої знання як своєрідної картини з «пазлів», заснованої на взаємодоповнюючих знаннях. Далеко ходити непотрібно, досить подивитися на структуру Академії наук України, яка не мінялася з царських часів. Але ж сучасний науковий світ, на відміну від нашого вітчизняного, поряд із класичними підходами давно користується новими, нещодавно винайденими інструментами нової науки, відомої як «е–наука», із своїми «віртуальними приладами», розподіленими обчисленнями («грідами») тощо.

Наша наука давно відірвалася від потреб і обслуговування суспільства. Вона зайнята тільки «епсілон»-поліпшеннями явищ, цікавих обмеженому колу вчених для підтримки «індустрії» дисертацій. Добре б вона це робила за свої самими зароблені «кревні», але ж робить все це за кошти «робітників і селян». Та ще й обурюється, чого їй так мало платять. Нагадаємо, що на Заході немає подібних  нашій Академії наук установ – там вся наука зосереджена у кластерах з університетів, спеціалізованих інститутів, мозкових центрів та відповідних виробництв, що дозволяє вирішувати відразу кілька завдань:

  • виховувати нову наукову еліту;

  • займатися обслуговуванням суспільства, практично вирішуючи сформовані суспільством прикладні і поточні завдання;

  • займатися популяризацією наукових знань (готуючи суспільство до переходу від «інформаційного суспільства» до «суспільства знань»);

  • займатися фундаментальними дослідженнями.

Наша ж Академія наук,  не створивши своїх учбових інститутів, наприклад, «академічних університетів», займається нічим іншим, як «витоком мозків» за кордон із середовища наших вузів і навіть не замислюється про необхідність брати гроші за такий ганебний науковий «трансферт». Нова еліта, розуміючи, що така «академічна наука» здатна їй допомогти тільки в рідкісних випадках, поступово усвідомлює необхідність формування національного «е–експертного співтовариства» і потрібно відзначити, що подібне суспільство вже давно формується на принципах самоорганізації (наприклад, навколо аналітичного медіаресурсу «Хвиля») для вирішення завдань, з якими Уряд уже давно не справляється та ще й плутає важливість тих або інших пріоритетів у конкретний проміжок часу. Завдання нової еліти, за допомогою координації зусиль «е–суспільства», за рахунок мультиплікативного національного IQ, яким ми завжди були багаті, разом з «е–експертним співтовариством», знайти більш ефективні альтернативні рішення та пред’явити їх «е–суспільству » для наступної легітимізації. 

  Хаос і теорія хаосу – це продукт емоційної і наукової діяльності людини. Як сказав відомий письменник, «розруха в нас у головах». У Природі немає ніякого хаосу, в тому числі і в нашій свідомості – тут маємо лише зовнішні впливи різноманітних ворожих спецслужб. Природні механізми намагаються все виправити відповідно до недоступних поки що нашому мозоку алгоритмів, сформованих на ідеях космічної суперсамоорганізації. У Всесвіті немає партій, немає вчених, що вказують, що робити іншим вченим. Нам усім важливо навчитися концентрувати свої здібності задля збагнення «незбагненного», щоб людство не плуталося під ногами у незримого надрозуму та прийняло правила його розвитку («ноосферного розвитку» у термінології В.І. Вернадського). Космічна організація – це те, що постійно формує порядок з непорядку та напівпорядку для досягнення нового, ще більш досконалого порядку. Нам би таку наддемократію без придуманих штучних демократів.

 

Питання самоперевірки:

1.  Чи є взагалі хаос у Природі?

2.  Назвіть основні завдання сучасної науки.

3.  Чому від урядових бюрократів стає все більше хаосу?

 

3.12. Капіталізм і його парадигма «капіталізації людських цінностей»

Останні роки існування старого капіталізму характеризуються чисельними кризами, що вже можливо називати агонією. Основним товаром на світовому так званому «ринку» стали гроші, торгівля людьми і наркотиками почала знищувати не тільки совість і духовність, але й саму основу державності – родину. Заради збільшення прибутків на ринок пішло все!

Тепер планеті потрібно боротися не тільки з бідністю, але й з багатьма наслідками неоліберальної економіки. Тоді проблема бідності розв’яжеться сама собою, оскільки бідність і є один з результатів неоліберальної доктрини. Її фінальний результат – 0.0001% – це відсоток «занадто успішних» людей і 99,9999 % населення планети, яких можна віднести до категорії людей з різним ступенем бідності. Щоб зупинити це божевілля, а з ним чергу економічних криз та загрозу третьої останньої світової війни, необхідно інституціональними інструментами провести глобальний аудит, який дозволив би відокремити реальні гроші від спекулятивних («не зароблених» або інше визначення, отриманих «з нічого»), якими неоліберальна модель розвитку наводнила увесь світ.

А почалося все з того, що неолібералізм призвав усе економічне співтовариство, образно кажучи, «приватизувати індивідуалізм». Відповідно до цієї догми, людям було рекомендовано навчитися «стояти на своїх власних ногах» і бачити особисту безпеку переважно в грошовім вираженні за підтримки та розвитку особистих фінансових активів. З’явилося навіть таке поняття, як «народний капіталізм». Ідеологи цього явища спонукали населення думати, що «немає такої речі, як суспільство» і що держава є перешкодою цьому новому процесу. В основі подібної фінансіалізації було припущення – не сильно завантажувати себе у сфері виробництва та сфері послуг, а нарощувати свій економічний, точніше фінансовий, потенціал, роблячи гроші із грошей і що тільки гроші, самі по собі, зможуть забезпечити економічне благополуччя людини. Відповідно до запропонованої нової моделі будинки вже перестали бути будинками, а перетворилися у фінансові активи.

У результаті цього виник величезний наплив людей на фондовий ринок, який дико збільшив свою частку в загальній капіталістичній фінансовій системі. Люди одномоментно були успішно вбудовані в різного роду фінансові піраміди. В результаті чого ринки, а за ними і певні люди, стали все більше дистанціюватися від суспільства, від його внутрішньої інтеграції. Це підірвало суспільні і колективні підходи до соціальної солідарності, почало нищити з великими труднощами завойовані позиції в соціальній політиці, такі, як пенсії та різного роду соціальні страхування, які були остаточно потоптані. Усі види заощаджень вже не використовуються на чорний день, а стали інвестиціями. Настав момент, коли зростання у фінансовому секторі затьмарили усі інші сектори економіки. Фінансові компанії та фінансові активи були на порядок більш вигідними, чим традиційні виробництва.

  Загальновідомо, що практично у всіх релігіях заборонене боргове рабство, у всіх тільки не в неоліберальній релігії, там це навіть заохочується самим безсовісним чином. Це стає особливо зрозумілим на прикладі заборгованості по продуктових кредитах. Кредитні картки стали важливим аспектом нового пороку в суспільстві, відомого як кредитомания. Кредитні картки особливого рівня також стали символом статусу (надуманої «крутості»). Для людей з дуже низькими доходами, подібні запозичення вже давно змінили їхній спосіб життя з терпимого на безвихідний. Відсутність доступу до недорогих кредитів означає, що запозичення для бідних є дорогим способом задоволення насущних потреб. Відомо, що п’ята частина всіх домогосподарств у Великобританії й США занадто бідні, щоб мати доступ до кредитів і основних банківських послуг та, проте, нестаток змусив їх брати на себе непомірну ношу, звернувшись до грабіжницьких кредитів у надії на краще майбутнє. Фінансіалізація (або як стали говорити в Україні – монетаризація) громадянського життя відбулася, коли людей повністю поглинув фінансовий капіталізм, коли навіть пенсії вкладалися в різні форми фінансових вкладень, у тому числі і в акції. Безпека тепер, відповідно до нових догм, ґрунтувалася на інвестиціях, а не на традиційних методах страхування себе від ризиків.

Поголовна кредитоманія торкнулася і середнього класу. Статусні символи, такі як автомобілі та дачі, здобувалися в основному за рахунок кредитів, за рахунок кредитів ріс і іпотечний борг через придбання престижного житла у власність. І оскільки використання кредитів придбало загальнонаціональний масштаб, роздрібні компанії почали заробляти більше грошей, чим кредитодавці на придбання продуктів. Це було особливо помітним на зростанні прибутку продавців автомобілів та побутової техніки. Статистиками був виявлений вражаючий факт, що в США трагедія особистого банкрутства у період кризи 2007–2008 років вдесятеро перевищила аналогічний рівень у період Великої депресії. Приватизація комунальних послуг і перетворення, таким чином, суспільства в суспільство індивідуалістів сприяло створенню нового покоління акціонерів.

У період розквіту «іпотечного буму» люди почали заробляти гроші за рахунок позикових коштів і цей бум уже було неможливо зупинити. В результаті цього велика кількість цих людей самі сталі породженням неминучого «рукотворного фінансового торнадо». Численні фінансові інституції почали цільовим чином «оббирати» бідних і цей бізнес став самим прибутковим, хоча відомо, що наприклад у США до 70 відсотків американців не здатні оплачувати рахунок кредитної картки в повному обсязі, наприкінці кожного місяця. Як результат, заборгованість домашніх господарств суттєво зросла, бо це відбувалося тому що борг ріс суттєво швидше, чим доходи домашніх господарств. Так, завдяки ідеї «народного капіталізму» за допомогою паразитуючої банківської системи увесь світ загруз у боргах, що неминуче повинно було привести і привело до дефляційної кризи. Нова ера нерегульованих приватизованих кредитів стала сугубо лихварською, особливо, там де процентні платежі доходили до 30 відсотків. У результаті чого всюди стали виникати великі наддоходи, які потім осідали в офшорах. Саме тут Українські лихварі-олігархи стали найпершими у світі, залишивши сьогодні 80 % населення країни за межею бідності.

«Неоліберали» на стільки, на скільки це тільки можливо, «знецінили» життя простих громадян і не пошкодували навіть свою власну опору, середній клас, практично знищивши його за допомогою ними створеної «високоточної» високорентабельної зброї корупційних відкатів у сфері фінансів. Побудована ними модель «надспоживчого суспільства» (суспільства «непомірної жадібності» і «штучної суперпрестижності») не могла не привести до найжорстокішої кризи і краху самої новоявленої моделі. Простий, але вражаючий приклад – починаючи з 1987 року виробництво виросло в три рази, за цей же час, фінансова галузь виросла в п’ятдесят разів (фактично нічого не роблячи). А де ж у такому разі роль держави, як гаранта державності і суб’єктності. Вона, відповідно до капіталістичної моралі, зайняла навіть не позицію стороннього спостерігача, а сторону переможців у цій нерівній боротьбі. Ніхто з «державних мужів» не встановив «червону риску», коли іпотечні кредити стають більш ніж ризикованими. Держава також могла, відповідно до декларованих принципів демократії і справедливості, стягнути з недбайливих банків компенсацію за понесені збитки, а непокриту частину кредитів, що залишилася, взяти на себе. Адже це вона, так звана держава, винна в тому, що своєю політикою дерегулювання банківської сфери вони цю сферу у своїй діяльності залишили без контролю і тому повинна нести консолідовану відповідальність разом з банками, що затіяли цю аферу.

  Підкреслимо, що омріяна в Україні англо-американська модель капіталізму побудована на неолібералізмі та фінансіалізації особливо тваринної (звірячої) частини населення. Замість того, щоб забезпечити процвітання основної маси населення, вона сприяла процвітанню невеличкого прошарку безморальних людей за рахунок збільшення небувалої нерівності як усередині суспільств окремих країн, так і у всьому світі в цілому. Існує небезпека того, що розвал економіки разом з розпадом фінансової мрії основної маси населення приведе до глибокої недовіри в питаннях технології економічних і політичних процесів. Ми всі добре пам’ятаємо, що подібний економічний крах уже одного разу привів Німеччину до фашизму, а СРСР до сталінізму. Як людству викорінити це «неоліберальне зло» і знову навчитися «жити на зароблені кошти»? Читайте далі.

Питання самоперевірки:

1.  Які наслідки неоліберальної економіки?

2. Що таке фінансіалізація (чи – монетаризація) громадського життя?

3.  До чого призводить кредитоманія населення?

4.  Наведіть можливі і потрібні дії держави щодо захисту обдурених кредитоманів.

 

3.13.  Безперервна освіта  –  нова мегагалузь

  Коли хитро надурене практично все суспільство, основними ліками може бути лише масова безперервна освіта, яка має бути доступна кожному і захищена від підступних впливів ненаситної олігархії. Особливо інтенсивно слід навчати вчителів та готувати справжніх лідерів!

3.13.1. Щоб перезавантажити свідомість  нашого суспільства

            потрібна не політична, а освітня революція.

Багато вітчизняних політиків тішать себе ілюзіями, що вони здатні стати вершителями національних доль. На жаль це не так, крім того що в них зашкалює рівень марнославства і амбіцій, більшість з них можна віднести до розряду «недонавчених» і «недокультурних», ну а про їх «вихованість» можна складати легенди. Тільки освіта може змінити суспільство та побудувати новий цивілізований (без усяких лапок) суспільний лад.  Але, для початку, потрібно відновити те, що ще не остаточно загублено – престиж освітньої системи, яка у реаліях нового часу вимагає кардинального реформування. І добитися того, що давно стало повсякденною практикою в розвинених країнах, усією країною сісти за парти і далі навчатися відповідно до парадигми безперервної освіти. Тільки влада, дійсно віддана народу та освітнім структурам, зможе кинути виклик принизливим відносинам панування і підлеглості в суспільстві в цілому.

Протягом усієї історії, якщо правді дивитися в очі, тільки покоління педагогів могли добитися реальних результатів у перебудові суспільства на краще. Навіть якщо людина отримувала пересічну освіту в радянському вищому навчальному закладі, перше, чому вона була навчена, так це здатності виробити критичність і креативність мислення. В цьому їй допомагала «перевантаженість» теоретичними тонкощами, бо радянські люди все для себе робили самі. Тепер же, коли увесь світ щодня ускладнюється в рази, «болонський» процес призиває нас обмежиться середньовічними знаннями в гранично вузьких галузях сучасного знання. З такою методологією збирати космічні кораблі за принципом «викруткове виробництво» ми ще напевно зможемо, але будувати й створювати нові вже точно не зможемо.

Висока швидкість бізнесових змін приводить до необхідності ухвалювати безліч невідкладних рішень, які вимагають створення все більш нових інструментів для керівників, але якщо з інструментами не так все ще погано (іноді лякає надмірність їх модифікацій), і вони не такі дорогі, завдяки «Хмарним» технологіям, то складності виникають у оперативному освоєнні нових технологій. Основним конкурентним фактором у столітті інформації та інтегрованості у світову систему економіки є здатність вчитися, і швидше, ніж конкуренти застосовувати вивчене. Це, насамперед, питання про принципове відношення до змін і до нового, а також питання організації систематичного процесу виробництва з постійним підключенням (реалізацією) інновацій.

3.13.2. Щоб кардинально змінити наш соціум нам потрібно

            кардинально змінити всю систему освіти.

Ми одержуємо оцінки, засновані на знанні фактів, отриманих з навчальних програм і іспитів, які успішно дискримінують ідею співробітництва. Ідея співробітництва не цінується і відсутня у нашій «індустріальній» системі освіти. Ми не розширили наші знання, починаючи з 19 століття, і продовжуємо ігнорувати міждисциплінарний підхід, тобто ігнорується ідея співробітництва (партнерства) не тільки в середовищі тих, кого навчають, але і у викладацькому середовищі. У нас відсутні методики або навіть ідеї, про те, як оцінювати й стимулювати бажання учнів працювати спільно, використовуючи всі сучасні цифрові інструменти, бо саме це повинно стати органічною частиною їх майбутнього життя. З жалем можна стверджувати, що люди більш мотивовані на конкуренцію, ніж на співробітництво. Ми стаємо все більш розчаровані наявними підручниками – у зв’язку з швидким темпом змін у технологіях, будь-які підручники показали своє істотне «старіння», ледь їх встигають надрукувати. Тому багато викладачів змушені створювати свої власні підручники, щоб вони були в актуальному стані і сприяли більш активному навчанню.

Наполягаємо на тому, що в Україні  давно назріла необхідність у написанні колективних підручників за прикладом технології ВІКІПЕДІЇ. Мало того, що вони завжди будуть в актуальному стані, співробітництво при створенні власних підручників буде вчити також і учнів більше знати про предмет, що дозволить втягнути їх в активне навчання. Вже є й готові серверні рішення для подібного співробітництва (наприклад, Pbwiki),  де і студенти і викладачі можуть редагувати і розширювати зміст. В усі часи класна кімната звичайно функціонувала як ізольована одиниця, Інтернет же дозволяє, образно кажучи, «розсунути» стіни і  організувати співробітництво через кордони, щоб  студенти  і викладачі могли поділитися своїми роботами з іншими студентами в будь-якій частині світу або навіть із вченими провідних інститутів.

Уже більше 250 тисяч педагогів використовують Pbwiki і їхнє число росте. У цю нову епоху саме освіта, а не розваги будуть у центрі уваги всього соціуму. Всебічна і ретельна підтримка Інтернет-мережі стає визначальним фактором для змін, і не тільки в школах, але й в усіх галузях за рахунок кращої технологічної практики. Працювати разом, безумовно, має і додатковий сенс задля нейтралізації тиску з боку центральної адміністрації, щоб  переконатися в перевагах колективного голосу. На прикладі шкіл у нас є  можливість взяти на себе відповідальність за всі середні школи та сприяти впровадженню високих стандартів, щоб викладати навчальні дисципліни на стандартах нашої ери, шляхом формування багатопрофільних навчальних проектів, а не тільки, щоб забезпечувати заробітною платою вчителів, яких навчають «розпиленим» знанням, а при бажанні учня глибше розібратися із Законами Природи починають посилатися на Бога.

3.13.3.  Будь-яка спроба спільної суспільної діяльності – це свідчення про

             разючі зміни, що почалися усередині нас самих і в нашому соціумі.

Основа для  спільних змін – це вивільнення сили знань за допомогою кращих методів з усього світу. Мета такої освіти – закласти основу такого набору компетенцій, які прямо пов’язані з майбутньою життєздатністю організацій і громад та відповідають викликам 21-го століття і потребують великомасштабних змін. Дійсне значення соціальних мереж може бути реалізоване тільки при підвищенні загальної продуктивності, а вона залежить від продуктивності співробітництва. Навіть політменеджери повинні працювати разом, щоб синтезувати багато точок зору в єдине розуміння.

Необхідні соціальні інструктори, що здатні забезпечити більш гнучкий процес поліпшення співробітництва, як усередині, так і за межами кожного заходу. Ми повинні звертатися один до одного і не працювати в ізоляції. Ми повинні зруйнувати стіни так званої ринкової конкуренції, бо коли ми працюємо як одна команда, ми працюємо з більшою кількістю енергії і багатогранною творчістю. Орієнтована на практику професійна вища освіта не може будуватися як процес переважного формування практичних навичок. Класичний вуз повинен орієнтуватися на фундаментальність навчання. Практичну ж спрямованість, необхідну для конкурентоспроможності його випускників, йому повинні додати такі форми навчальної діяльності як проектна та дослідницька, а також практичні заняття з моделювання індивідуальної траєкторії життєвого успіху в професійній діяльності, на основі регулярно обновлюваної інформації про стан ринку праці. Саме створення науково-освітньо-виробничих кластерів у найбільш перспективних галузях України дозволить досить швидко виправити нашу кризову ситуацію.

Термін «планування кар’єри» з’явився зовсім недавно і пов’язаний з новим розумінням самої кар’єри. Якщо раніше під словом «кар’єра» малося на увазі лише просування службовими сходами у рамках однієї організації, то тепер фахівці по роботі з персоналом дають кар’єрі більш широке тлумачення – це будь-яка усвідомлена індивідуальна поведінка, пов’язана із трудовою діяльністю та професійним ростом людини. Сучасний ринок праці вимагає не просто компетентності – для просування по службі, а в першу чергу потрібні певні особистісні якості, які формуються в конкретних умовах. Ці якості переважно мотиваційні: мотивація досягнення, подолання, самоствердження, а крім того, це практико-орієнтована спрямованість, що включає активний професійний саморозвиток. У зв’язку з цим змінилася технологія планування кар’єри. Сучасна кар’єра вибудовується як індивідуальна траєкторія життєвого успіху в професійній і організаційної сферах. Відомий американський консультант з планування кар’єри Девід Борчард зафіксував зрушення в розробці кар’єрних планів: від парадигми планування кар’єри до парадигми керування кар’єрою.  

Реально захищеним у соціальнім відношенні може бути лише широко освічена людина, здатна гнучко перебудовувати напрямок і зміст своєї діяльності у зв’язку із зміною технологій або вимог майбутнього постринку. На довгих дистанціях працюють інші способи осмислити свій шлях, причому в таких моделях пізнається вміння не тільки планувати, але й міняти кар’єрні плани.

Інша особливість нових професіоналів – готовність до проектного способу організації життя та кар’єри, але проект будується не один на все життя, а передбачається багаторазова участь у різних проектах або організація невеликих самостійних проектів до досягнення заданого результату і постійна зміна діяльності в кожному новому проекті. Із цим пов’язана третя особливість – уміння розміщувати контракти та прораховувати ефективність власних тимчасових і інших вкладень. Необхідно ще й відчувати та контролювати (здійснювати) власну автономність.

Крім того, для багатьох успішних молодих людей поняття результату не актуально взагалі. Скоріше важливі навички, які вони одержують в процесі. Це можна назвати стратегією процесу орієнтації, тобто якщо за старих часів ми розуміли кар’єру як рух кар’єрними сходами бажано нагору, то сьогодні кар’єра планується як оволодіння різноманітними практиками, що доповнюють і розвивають людину. Освіта – одна з них, яка має стати природною потребою на все життя. Сьогодні кар’єрна траєкторія прямо пов’язана з розвитком професійних компетенцій. Саме змістовна частина діяльності і здатність ухвалювати рішення, а не назва займаної посади, є умовою конкурентоспроможності.

Порівняння рівня освіченості випускників як середніх, так і вищих навчальних закладів різних країн рік у рік показує, що в нас не вчать застосовувати знання на практиці. У нас освіта допускає пасивне засвоєння величезної кількості знань, але більша частина цих знань залишається незатребуваної з різних причин, головна з яких – стереотипність знань і відірваність їх від практики. Дослідницькою діяльністю займаються не всі студенти, а більшість практичних курсів не робить їх практико-орієнтованими. Відбувається підміна понять.

Різноманітність і швидкість змін у наш час диктують іншу стратегію вибудовування кар’єри в будь-якому місці, а виходить, вимагають відпрацьовування навичок пошуку нових робочих місць. Таким чином, практико-орієнтоване навчання припускає не стільки формування навичок, скільки розвиток здатності швидко й ефективно здобувати ці навички і уміння, знаходити можливість для їхнього саморозвитку. Викладачі різних курсів підвищення кваліфікації дуже часто зустрічаються із проханнями дати в готовому виді нові методичні рекомендації, нові «ходи» та економічно вигідні стратегії. А тим часом відомо, що в бізнесі виграють люди, що використовують новаторські методи і технології, ще не включені в посібники або навчальні курси, а хто йде услід, копіюючи, у найкращому разі залишається на колишньому рівні, а в гіршому – прогорає.

Стереотипізацію знань також не можна усунути шляхом посилення основного навчального блоку позааудиторними видами навчальної діяльності, навіть дослідницького типу. Повноцінною дослідницькою діяльністю здатний займатися не кожний студент. Інновації – також необов’язковий і неформальний компонент освітнього процесу. У підсумку більша частина студентів засвоює знання в їхньому самому небажаному, стереотипізованому виді, тому що традиційна система навчання у вишах є лекційно-семінарська і вона мало змінилася за останні 200 років. Насправді вирішення обох цих проблем (стереотипізованості і відірваності від практики) – дві сторони однієї медалі, назва якої «фундаментальність освіти».

Останнім часом відбулася певна девальвація цього поняття: під фундаментальністю стали розуміти перевагу узагальнених і абстрактних знань (теоретизація навчання) та велику кількість таких знань. При цьому, як само собою зрозуміле, передбачається відірваність цих знань від практики. Насправді, фундаментальне знання – це знання, що починається з основ, тобто з найглибших змістовних узагальнень (змістовних абстракцій), і закінчується здатністю конкретизувати ці абстракції для кожного окремого практичного випадку. Зауважимо, що тих, хто далі буде продовжувати займатися фундаментальними знаннями потрібно не більш 2 %. Наводемо основні показники фундаменталізації змісту навчання:

  • спрямованість змісту навчання на забезпечення цілісності сприйняття наукової картини світу;

  • забезпечення системності знань тих, хто навчає і тих, кого навчають;

  • озброєння їх методологією пізнання теорій, законів, наукових фактів, експерименту тощо;

  • високий ступінь узагальненості структурних одиниць знання та оволодіння досвідом здійснення узагальнених способів діяльності;

  • спрямованість на формування професійного мислення, на конструювання власної діяльності;

  • формування здатності до синтезу знань з інших галузей, до оволодіння міждисциплінарними знаннями.

 Теоретизація навчання, як аспект фундаменталізації, відноситься до методологічного статусу самих компонентів викладеного знання. Випереджальний характер навчання у вищій школі забезпечується викладанням абстрактних теорій і відносин між теоріями. При цьому традиційні предметні знання (експерименти, факти, моделі, критерії, методи, завдання тощо) мають статус окремих інтерпретацій або способів оперування інтерпретаціями досліджуваних теорій. Тотальна інформатизація суспільства веде до того, що все більше буде цінуватися вміння шукати і сприймати потрібні фрагменти знань в інформаційних неструктурованих системах. Вищі навчальні заклади завжди пишалися фундаментальністю знань своїх випускників, але зараз почали скочуватися на рівень середньотехнічних навчальних закладів, забираючи з навчальних планів теоретичні дисципліни, та наповнюючи їх «практичними» предметами за принципом «зліт» – «посадка». Погано не те, що в навчальні плани включаються практичні предмети, погано їх засилля і у багатьох випадках невірна побудова даних курсів як списків окремих методик, призначених для копіювання. Таким чином, основою практико-орієнтованого професійного навчання, здатного в результаті сформувати гнучкого фахівця, що легко адаптується, володіє стратегією життєвого успіху, у класичному університеті повинна бути фундаментальність освіти. Дотепер теза про фундаментальність освіти в класичному виші була однією з головних, однак наш випускник не має бажаних якостей. Рішення у тому, щоб виробити в студента активну позицію проектування та реалізації (конструювання) своєї професійної кар’єри як індивідуальної траєкторії життєвого успіху.

3.13.4.  Концепція безперервної освіти  –  надзадача національного розвитку.

У епоху інтелектуальної революції освіченість і освіта  стали чи не самими пріоритетними в питаннях національного розвитку і національної безпеки. Далі зберігати колишню консервативну систему освіти стає просто неприпустимим. Сьогодні знання на планеті оновлюються на 40 % за рік, тобто кожні 3 року, що не порівнянно зі строками навчання у наших вищих навчальних закладах. І як наслідок, молоді люди, що тільки-но одержали вищу освіту, вже є носіями застарілих знань. Доти, поки система і технології освіти будуть відставати від швидкості відновлення знань, продуктивний термін (корисний час) кожного нового покоління буде хіба що зменшуватися. У ще більшому ступені ця проблема торкнулася дорослого населення, основного носія сучасних технологій і росту продуктивності. Тому, поряд з економікою і державним будівництвом, безперервна освіта всіх категорій населення є сьогодні найважливішим фактором і одним з основних аргументів та інструментів суспільного розвитку, а також надзадачею національного розвитку, прямо пов’язаною з реальною інтелектуальною незалежністю конкретної держави. Очевидно, що на сучасному етапі розвитку економічне змагання держав переміститься з виробничої галузі в сферу науки, нових технологій і освіти. На жаль, це змагання носить деякі відтінки піратства, безсоромного розкрадання інтелектуального надбання менш розвинених держав без усякої компенсації, що наносить безпеці цих держав непоправні втрати. Так, тільки за останні десять років, Україна втратила понад 200 тисяч найбільш кваліфікованих кадрів. Тому країнам, що розвиваються, для сталого розвитку згідно «римського рецепту», тільки на відтворення свого потенціалу буде потрібно не менш одного покоління і кілька бюджетів держави. Для порівняння, тільки за останні 10 років витрати в США на користь безперервної освіти збільшилися у два з половиною рази і становлять зараз  більш трильйона  доларів, перевищуючи багаторазово витрати на оборону.

Аналітики давно дійшли висновку, що на даному етапі «нелінійного» розвитку  необхідно вкладати в освіту дорослих не менш 6 % валового національного продукту, виділяючи в кожній галузі народного господарства (промисловість, сільське господарство, охорона здоров’я тощо) частки її бюджету та розглядаючи витрати на освіту дорослих як капіталовкладення у виробництво на кожному підприємстві. Переможцями виявляться ті, хто швидше зможе вкласти результати фундаментальних досліджень у нові технології і почати випереджальне виробництво інтелектуальних товарів і їх продаж за прийнятною ціною.

Нова епоха вимагає ставитися до освіти дорослих як до самостійної мегагалузі,  яка  покликана дозволити державі стати інтелектуально невразливою. Тільки успішному розвитку цієї самої перспективної галузі на планеті під силу змінити сьогоднішні небезпечні тенденції на геополітичній карті світу. Покладатися в питаннях безперервної випереджувальної освіти  потрібно головним чином на  інтеграцію всіх національних сил  і, можливо це могло б  стати основною наднаціональною ідеєю, а також ідеєю примирення всіх непримиренних сил в ім’я повноцінного розвитку майбутніх поколінь.

Досить важливо звернути увагу і на ту обставину, що в основі своїй освіта дорослих мінімально використовує або взагалі не вимагає коштів з державного бюджету. Головне завдання – це створення умов, передумов, законів, що сприяють безперервній освіті. Необхідно також забезпечити формування установок у суспільній свідомості на безперервну освіту протягом всього життя. Важливо також конституційно підтримати процес, що почався, створення правової бази, яка гарантує рівність усіх видів освіти перед законом та право на одержання освіти в будь-якому віці.

Стабільність високого добробуту залежить не тільки від можливості людства контролювати свої внутрішні процеси, але ще більшою мірою від здатності передбачити та попереджати загрози. Людина, яка буде користуватися єдиним віртуальним простором, одержить величезні переваги в порівнянні з людиною, яка це зневажала. Без випереджувального конкурентоспроможного розвитку інформаційного простору також неможливо забезпечити повноцінний розвиток. Взаємозалежність інтелектуальних процесів може поступово, починаючи із часток відсотка, досягти згодом і стовідсоткового результату, що рано або пізно приведе до зміни мотивації: з примату матеріальних цінностей на творчу діяльність, головним чином, філантропічну. 

  Відповідно до запропонованих тут концепцій, головні зусилля мають бути спрямовані на «інтернетизацію» нашого суспільства, що може заповнити втрати населення від несправедливого перерозподілу держвласності і забезпечити всім рівні стартові можливості, без чого неможливо також сформувати нові постринкові відносини. Але паралельно з відновленням справедливості, необхідно почати і  формування нового виробника та нової економіки, у структурі якої інтелектуальна власність буде становити вирішальне значення.

 

Питання самоперевірки:

1.  Чому сьогодні потрібна не політична, а освітня революція?

2.  Наведіть основні недоліки української системи освіти.

3.  Наведіть основні показники фундаменталізації змісту навчання.

4.  Як змінюється зміст поняття кар’єри у новому постринковому суспільстві?

5.  Що таке практико-орієнтоване навчання?

6. Чи може завдання організації безперервної освіти стати національною ідеєю і надзавданням нашого прогресивного розвитку?

7.  Що може компенсувати сьогодні втрати населення від несправедливого перерозподілу держвласності без кривавого революційного (комуністичного) перерозподілу?

8.  Як зробити систему безперервної освіти всього населення новою мегагалуззю України?

ЗАКЛЮЧЕННЯ

 

Дистанційна освіта (ДО) – освіта, яка повністю або частково здійснюється за допомогою комп’ютерів та телекомунікаційних технологій і засобів. Суб’єкт ДО віддалений від педагога, та/або навчальних засобів чи освітніх ресурсів.  

Змішана ДО здійснюється з переважанням у навчальному процесі дистанційних технологій, форм, методів і засобів навчання, а також з використанням інформації та освітніх масивів мережі Інтернет. Зокрема у даному документі будуть наведені рекомендації щодо використання системи Moodle – це система управління вмістом сайту (система управління контентом – CMS), спеціально розроблена для створення онлайн-курсів викладачами. Moodle – це середовище для розробки онлайн-курсів і веб-сайтів. Слово «Moodle» – це акронім слів «Modular Object-Oriented Dynamic Learning Environment» (Модульне об’єктно-орієнтоване динамічне навчальне середовище). Moodle – це назва програми, яка дозволяє будь-кому дистанційно, за допомогою Інтернету, оволодіти навчальним матеріалом. Ця програма забезпечує студентам доступ до численних електронних навчальних ресурсів. Використовуючи Moodle, Ви можете надсилати нові повідомлення студентам, розподіляти, збирати та перевіряти завдання, вести електронні журнали оцінок та присутності, налаштовувати різноманітні ресурси курсу тощо.

Сьогодні дистанційні технології навчання вже зайняли одне з провідних місць у професійній освіті. Зацікавленість в отриманні спеціальності дистанційно зростає, а якісні характеристики фахівців відрізняються тільки позитивними моментами: упевненістю у власних силах, легкою адаптацією в колективі, умінням самостійно здобувати освіту. Всебічний аналіз дистанційного навчання (ДН) підтвердив гіпотезу якісної підготовки фахівців.

ДО дозволяє сьогодні реалізувати два головних принципи сучасної освіти: «освіта для всіх» і «освіта протягом життя» [1]. Завдяки ДО фахівці можуть безперервно підвищувати свою кваліфікацію у будь-якому віці і на будь-якій відстані від викладача. До того ж, вибираючи зручний для себе час знайомства з новим матеріалом, люди, що живуть в маленьких населених пунктах можуть навчатися в університетах, які знаходяться за сотні кілометрів від дому. Така форма освіти дозволяє вчитися людям з обмеженими можливостями в суспільстві, яке недостатньо розвинене для того, щоб повноцінно включити їх в традиційну освітню систему.

Крім того, система ДО допомагає студентам у розвитку таких якостей як самостійність, мобільність і відповідальність, розвиває навички самоосвіти, що дуже високо цінується на ринку праці. Ефективність ДН заснована на тому, що студенти самі відчувають необхідність подальшого навчання, а не піддаються тиску. Вони мають можливість роботи з навчальними матеріалами в такому режимі й обсязі, який підходить безпосередньо їм. Ефект у значній мірі залежить від того, наскільки регулярно займається студент. Послідовне виконання контрольно-діагностичних завдань і випускної роботи, а також підтримка у всіх питаннях з боку викладача-координатора забезпечує планомірне засвоєння знань.

На жаль, ДО має і негативні сторони. Наприклад, відсутність безпосередньої комунікації між студентами і викладачами. Іноді певній інформації потрібне емоційне забарвлення, яке може дати тільки хороший викладач при особистому контакті. Робота в групах, організованих дистанційно, як правило, не має творчої атмосфери і не може дати вміння повноцінної командної роботи. До того ж ДО вимагає від студента наявності певної технічної бази (наприклад, комп’ютера і досить швидкого підключення до Інтернету) [2], а також дуже сильної мотивації, щоб систематично самостійно вчитися. Однією із слабких сторін є проблема автентифікації користувачів при перевірці знань. Хоча зараз існує вже цілий ряд розробок, спрямованих на мінімізацію списування під час он-лайнових тестів та іспитів: від банального використання відеокамери на комп’ютерах студентів до встановлення спеціальних програм, які блокують всі інші програми на комп’ютері.

Другою проблемою є висока вартість побудови системи ДО на початковому етапі (витрати на створення самої системи ДО, самих курсів та придбання необхідного обладнання), а також його адміністрування на подальших етапах.

Авторами розроблені «Рекомендації щодо формування електронного навчального курсу в  системі  moodle».

Далі наводимо ще один дуже важливий на сьогодні документ – як крок до порятунку нашої планети Земля.

 

Маніфест Міжнародного ноосферного руху

 

Київ,  2017

Сьогодні маємо явне прискорення загальнопланетарної кризи практично у всіх галузях діяльності людства. Найбільш жорстко це відчули ті країни, де транснаціональні корпорації (ТНК) впроваджують так звану глобальну ринкову економіку (східна Європа, північна Африка тощо). Саме в цих країнах через агресивне пограбування місцеві народи дуже швидко залишилися як без своїх природних ресурсів, так і без своєї патріотичної влади. При цьому впровадження так званої західної демократії прикривало перетворення населення цих країн на хитро зомбовану електоральну масу, яка бездумно обирає у владу чергове злочинне угрупування на черговий термін для подальшого пограбування. Особливо жахливо цей відпрацьований за останні 200 років колонізаційний сценарій спрацював в Україні, що була найбільш розвиненою і багатою частиною Радянського Союзу.

  Разом з тим, саме Україна мала і має історичне право розпочати побудову принципово нового планетарного устрою – Ноосфери – суспільства розуму та праці згідно ідеї першого президента Української академії наук В.І. Вернадського. Сьогодні цей ноосферний рух уже почав активно поширюватися всією нашою планетою, вже існують проекти Ноосферної Конституції Землі. Стрімких обертів набирає інформатизація населення планети, потужність глобальних телекомунікаційних систем і комп’ютерних баз даних та знань розкриває небачені можливості розумового розвитку людства. На жаль, також небачених можливостей досягла військова техніка, засоби масового знищення людей, що за умов різкого посилення терористичних загроз, становить явну небезпеку самознищення всього людства.

  У таких умовах продовження існування людства за принципами тваринної боротьби за виживання як основи капіталістичної ідеології, є прямою загрозою подальшому існуванню людської цивілізації, де стрімко загострюються територіальні, національні, релігійні та інші глобальні конфлікти через безглузду боротьбу за ринки збуту, з метою необмеженого самозбагачення і самозадоволення. При цьому світовий ринок усе більше перетворюється на ринок лише грошей, які з еквіваленту товарів перетворилися на основний товар планети Земля, що призвело до втрати поняття справжньої вартості товарів, а разом з тим і реального сенсу їх виробництва і вдосконалення. Так втрачається інтерес людини до творчої праці, розвитку науки і, взагалі, до розумового вдосконалення, як природної гарантії подальшого прогресивного розвитку людства.

   Тому звертаємося до всіх свідомих людей планети незалежно від національності, віри, партійності або країни об’єднуватися під прапором ноосферної ідеї, розбудовувати потужний міжнародний ноосферний рух, національні ноосферні партії та починати створювати реальну Ноосферу Землі, де основними елементами, згідно Ноосферної Конституції, будуть:

  • Ноосферна Рада планети, Ноосферний Уряд та Ноосферний Суд;

  • система якісного життєзабезпечення, в першу чергу продовольчого, охорони здоров’я, щасливого життя тощо;

  • система ноосферної освіти та розумового розвитку людини для всіх вікових груп населення всіх країн;

  • глобальні бази даних та знань для справедливого товарообміну без грошей;

  • система розвитку науки та контролю штучного інтелекту;

  • система унормування та аудиту споживання базових природних ресурсів;

  • система впровадження самовідновних ноосферних технологій в усіх галузях людської діяльності;

  • прозора система контролю індивідуальної, соціальної та планетарної свідомості задля запобігання конфліктів;

  • система підтримки оптимальної гетерогенності народів та загального біорізноманіття тощо.

Багатовіковий досвід колоніального стану та жахів сучасного неокапіталізму дає історичне право саме українському народу виступити з даним Міжнародним Ноосферним Маніфестом, закликати всі народи до взаємодовіри та поєднання зусиль в ім’я подальшого прогресивного існування людства. Через виключну важливість оперативного вирішення названих проблем та наявну кризу влади, саме в Україні наголошуємо на потребі створення відповідних інституцій: науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, ситуаційних центрів, партій та громадських організацій, в тому числі Української ноосферної партії.

Маємо намір невідкладно провести згідно діючого українського законодавства організаційні заходи та звертаємося до вже існуючих сотень різноманітних партій з пропозицією щодо об’єднання та дій задля світлого ноосферного майбутнього.

 

Список використаних джерел

 

1. Вернадський В. (1863–1945). Вибрані праці / Пер. рос. М.І. Кратка. – К. : Наук. думка, 2005. – 299 с.

2. Ліщитович Л. Основи геобіономіки (до статуту члена Природи). Т. 1 / Л.І.Ліщитович. К. : Фітосоціоцкнтр, 2012. – 184 с.

3. Сенченко М. Мозкові центри країн світу / М.І. Сенченко, О.М. Сенченко, В.Г.Гастинщиков. К. : ДП «Вид. дім «Персонал», 2016. – 278 с.

4. Сенченко Н. «Novus ordo seclorum», или Путь к глобальной колонии / Н.И. Сенченко. – К. : КИТ, 2016. – 304 с. – Серия «Четвертая мировая латентная война»

  • Facebook - Grey Circle
  • YouTube - Grey Circle
  • Facebook - Black Circle
©®
bottom of page